Соціально-історичні константи правового пізнання

Право як соціальне явище, безумовно, зумовлюється специфікою функціонування і розвитку самого соціуму. Воно є породженням соціуму, призначене для забезпечення його цілісності, тому не може не визначатися дією цілої низки фундаментальних факторів соціально-історичної природи. Правова регулятивність обов’язково передбачає більш ніж одну особу, іншими словами, правова регулятивність завжди соціальна константа.

В історії правової думки чимало прикладів тотальної соціологізації права, основним завданням якої було підкреслити генетичну та функціональну зумовленість правовідносин відносинами соціальними (наприклад, “живе право” Є.Ерліха).

Чи можна сказати, що право однакове на всіх етапах розвитку людства і чи сьогодні право більш адекватно реалізує права та інтереси людини, ніж в античності?

Взагалі то можна говорити про темпорально-лінійний прогрес права, зумовлений прогресом самого суспільства (до V ст. н.е.). Право як інструмент організації соціальних взаємодій постійно ускладнюється разом із ускладненням цих взаємодій. Тут дія соціально-історичної константи проявляється у формі прямої причинної зумовленості загального розвитку права (приклад, еволюція права у Римській імперії ).

Проте історія права не дає підстав для однозначного твердження про лінійно-прогресивний, темпорально спрямований його розвиток. Немає прямої взаємовідповідності між історичним періодом розвитку суспільства і рівнем досконалості використовуваних на даному етапі правових інститутів.

На різних історичних етапах розвитку права по-різному здійснювались процеси правового пізнання. Вони зумовлюються соціально-історичними умовами процесів пізнання.

Для порівняння зіставимо основні етапи

з погляду дії соціально-історичної константи:

1. Етап римського права – нагромадження юридичного досвіду і переважно емпіричний розвиток права під безпосереднім впливом інтенсивного розвитку соціально-економічних умов. Етап безпосередньої дії соціально-історичної константи.

2. Етап середньовіччя – латентний розвиток правової теорії на основі внутрішніх джерел концептуалізації та початок формування замкнутих національно визначених правових систем на основі звичаєвого права. Етап опосередкованої дії соціально-історичної константи.

3. Етап формування імперій і національно-правових систем XVII-XIX ст.(Новий час) – об’єднання тенденцій національно-правового розвитку і теоретичних досягнень правової науки в обґрунтуванні національних систем права сучасного типу. Етап національно визначеної дії соціально-історичної константи.

4. Сучасний етап світової та європейської інтеграції – інтенсифікація соціально-історичних факторів, що детермінують потребу в порівняльних теоретико-правових дослідженнях, спрямованих на виявлення універсальних нормативних структур, здатних концептуально асимілювати національно визначені правові конструкції і виразити їх у загальнотеоретичній і загальноприйнятній формі. Етап національно індиферентної дії соціально-історичної константи.

В. Як видно з наведеної ретроспективної схеми, на всіх етапах розвитку права соціальна детермінанта здійснювала значний вплив на пізнавальні процеси. Історичні умови завжди, безпосередньо чи опосередковано, визначали попит на теоретичну розробку юридичних конструкцій, які рано чи пізно впроваджували у сферу соціальної практики.

Отже, історико-гносеологічний аналіз розвитку права дозволяє зробити висновок, що механізм дії соціально-історичної константи характеризується такими особливостями:

1. Основними детермінантами розвитку як соціуму, так і права є їх власні фундаментальні закономірності функціонування, що визначають специфіку цих феноменів і особливості їх історичної динаміки.

2. Важливою властивістю взаємодії суспільства і права є здатність створювати умови для розкриття гуманістично-регулятивного потенціалу кожного з них.

Суспільство в процесі функціонування періодично створює потужні пізнавально насичені проблемні ситуації, які для свого розв’язання вимагають величезної пізнавальної напруги. Ситуації пізнавальної напруги у правовому розвитку, зумовлені соціальними факторами, - джерело розкриття евристичного потенціалу права.

3. Властивість дії соціально-історичного чинника виконувати роль пасивного об’єкта впливу правових конструкцій. Тут право постає самодостатнім феноменом, найважливішою функцією якого є соціальна, тобто функція забезпечення цілісності суспільства.

В. Очевидно, що дія константи не завжди однакова. Різноманіття наслідків зумовлюється історичними умовами її дії. Тому і треба її позначити як соціально-історична константа правового розвитку.

Пізнавальні можливості в античності були значно нижчі сучасних. Рівень розвитку суспільства впливає на якість і характер пізнавальних процесів. В залежності від того, яке суспільство (діахронний аспект), сам тип суспільс­тва впливає на характер правового пізнання.

________________________________