Політичні константи правового пізнання

Сутність, предмет і завдання політичної науки випливають із розуміння природи держави. Кожна держава породжує власну політологію, своєю діяльністю виправдовує її. Політологія постає своєрідною конкретизацією механізму державотворення і не може суперечити національно та історично зумовленим інтересам самої держави.

Об’єктивність політології не виключає її ідеологічної природи. Суперечлива природа політології випливає з суперечливої природи самої держави (у даному випадку йдеться про суперечливість фундаментального та конкретно-історичного аспектів її природи) і характеру політичної діяльності.

Оскільки політика завжди ототожнюється з боротьбою за владу, то воля до влади на індивідуальному та колективному рівні й складає субстанційну сутність політичної діяльності. Коли немає волі до влади – немає політики.

Воля до влади – на індивідуальному рівні, на державному рівні вона переростає у волю до могутності.

Тоталітарна держава є ідеальною державою, яка цілком реалізувала свою вольову природу – генетично запрограмовану волю до могутності. Тоталітаризм завжди пов’язаний з пригнобленням особистості, обмеженням її природних прав і свобод, а в сьогоднішньому світі вищою цінністю є вже не держава, а сама особистість, її свобода. Тому ми швидше погоджуємося на певну слабкість своєї держави, ніж на обмеження своєї свободи.

Єдиний шлях стримування тенденції тоталізації держави – це розширення і зміцнення демократичних і правових інститутів. На захист прав особистості перед свавіллям влади повинна стати правова держава.

Проте, тут виникає п а р а д о к с:

- чим більше демократичних і правових інститутів у суспільстві, тим менш керованими й ефективними стають процеси соціального управління, й, відповідно, слабшає держава;

- і навпаки, чим сильніша держава, тим більше на шляху до своєї могутності вона вимушена утискувати демократію і неминуче обмежувати права і свободи громадян.

Сьогоднішній світ перебуває в інтенсивному пошуку цивілізованих форм розв’язання вказаної антиномії держави: демократія чи сила, права чи могутність.

_______________________________

Національно-психологічні константи

Правового пізнання

Сьогодні право трактується передусім як право людини. Навіть його позитивістське розуміння в кінцевому підсумку спрямовується на людину, намагається організувати її поведінку через вплив на свідомість, волю, почуття.

Свідомість людини, її психологія і передусім воля людини є безпосереднім предметом впливу законодавства. Ефективність цього впливу визначає ефективність права загалом, міру його регулятивності.

Зі сказаного очевидно, що право значно детермінується психологією людини, специфікою сприйняття нею правових ідей. Якщо право не враховує цього моменту, воно неодмінно починає втрачати і власну специфіку.

Але це тільки одна сторона справи, в якій акцентовано увагу на факторах зовнішньої дії права.

Іншою більш важливою стороною є радикальний висновок про те, що саме право породжується психологією. Психологія не тільки є безпосереднім предметом зовнішньої дії права, а саме право постає як зовнішній прояв внутрішніх психологічних властивостей свідомості людини. Право постає як специфічна експлікація суб’єктивного світу людини.

Постає запитання:

· “ Чим же насправді є право у своїй найбільш глибинній основі – об’єктивне ( психології відводиться роль механізму адаптації людини до соціально-об’єктивних умов існування ) чи суб’єктивне явище ( право постає як специфічна експлікація суб’єктивного світу )?”

· “ Яка з цих сторін є визначальною? ”

Результатом взаємодії психології і права в гносеологічному плані є формування самостійної науки – психології права, яка і ставить за мету виявлення фундаментальних психологічних констант правового пізнання і функціонування права.

______________________

В історії правової науки було чимало періодів, коли психологічні концепції права виходили на перший план.

______________________

Першим, хто принципово поставив питання про психологічну природу права, був Л.Й.Петражицький (1867-1931), в концепції якого досить виразно показано вплив психологічних констант (односторонніх і двохсторонніх, імперативно-атрибутивних переживань, емоцій) на процес правового пізнання і правової поведінки.

Право, за Петражицьким, виникає з інтуїтивного імперативно-атрибутивного правового почуття (з цим почуттям він ототожнює справедливість), яке природно вкорінене у психологію людини, зумовлене нею. Правові емоції, в своєму складному інтелектуальному комплексі, є початком і завершенням різноманітних форм правової поведінки і функціонування права. Позитивне, писане право є лише певною, досить обмеженою за обсягом, проекцією правових емоцій – інтуїтивного права.

Джерелом права, основою його є внутрішня сфера життя людини. “Я усвідомлює в собі право (правові психічні акти), отже, Я існую”.

В. Очевидно, що Л.Й.Петражицькому значною мірою вдалося розкрити найважливіші моменти складного гносеологічного механізму функціонування права і ролі в ньому інтелектуально-емоційної константи

______________________

Не менш важливим є аналіз психологічної природи національного чинника в розвитку правових систем. Відомо, що разом із тенденцією до уніфікації законодавства різних країн на основі загальноприйнятих принципів міжнародного права не спостерігається паралельного процесу нівелювання (знищення або зменшення) історично утворених національно-психологічних типів поведінки і праворозуміння. Кожна правова система зберігає своє “національне обличчя”.

Виходиться парадоксальна ситуація: розвиток загальнолюдських аспектів у правових відносинах не заперечує їх національних особливостей. Більше того, в декотрих країнах ці особливості культивуються і оберігаються як національне багатство (наприклад, інститут імператорства у Японії). Саме психо-ментальний генотип, структура національного несвідомого і є природно-історичною основою культури нації, її “обличчям ”.

Форми організації суспільного життя, форми державного правління, устрою, права... – всі вони пронизані генами колективного національного несвідомого, є формами сублімації національно-психічної енергії (“національного лібідо”). Жодна з указаних форм не може прижитися, бути життєздатною, коли за своїм характером вона суперечить національному архетипу мислення, зумовленому національно-психічним генотипом. Цим пояснюється, чому запозичення багатьох надбань західної цивілізації не приживаються на українському ґрунті.

Система права тієї чи іншої нації є елементом її загальної культури. Сама культура дає обґрунтування національній системі права. Кожна нація відрізняється своїми особливостями у розумінні понять справедливості і права.

________________________________