Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки бізнесу

ТЕМА 4

МЕТОДИКА ОЦІНКИ БІЗНЕСУ ЗА ПОРІВНЯЛЬНИМ МЕТОДОМ

4.1. Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки бізнесу

Основні принципи відбору підприємств-аналогів

Характеристика цінових мультиплікаторів

Формування підсумкової величини вартості

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки бізнесу

Порівняльний (ринковий) підхід заснований на тому, що аналогічні підприємства повинні продаватися за подібними цінами. Також, як і під час оцінки елементів майна, основною проблемою застосування цього методу в процесі оцінки вартості бізнесу є якісний вибір повної та достовірної інформації про об’єкти порівняння, що в сучасних вітчизняних умовах господарювання далеко не завжди можливо.

Порівняльний підхід

Метод ринку капіталу

Метод операцій

Метод галузевих коефіцієнтів

Рис. 4.1. Методи порівняльного підходу

Суть порівняльного підходу при визначенні вартості підприємства полягає в наступному. Вибирається підприємство, аналогічне оцінюваному, яке було недавно продане. Потім розраховується співвідношення між ціною продажу і будь-яким фінансовим показником по підприємству-аналогу. Це співвідношення називається мультиплікатором. Помноживши величину мультиплікатора на той же базовий фінансовий показник оцінюваної компанії, отримаємо її вартість.

Даний підхід заснований на принципі заміщення – покупець не купить об’єкт нерухомості, якщо його вартість перевищує витрати на придбання на ринку схожого об’єкту, що володіє такою ж корисністю.

Особлива увага надається:

– теоретичному обґрунтовуванню порівняльного підходу, сфері його застосування, особливостям вживаних методів;

– критеріям відбору схожих підприємств;

– характеристиці найважливіших цінових мультиплікаторів і специфіці їхнього використання в оцінній практиці;

– основним етапам формування підсумкової величини вартості;

– вибору величин мультиплікаторів, зважуванню проміжних результатів, внесенню поправок.

Порівняльний підхід до оцінки бізнесу передбачає, що цінність активів визначається тим, за скільки вони можуть бути продані за наявності достатньо сформованого фінансового ринку. Іншими словами, найімовірнішою величиною вартості оцінюваного підприємства може бути реальна ціна продажу аналогічної фірми, зафіксована ринком.

Теоретичною основою порівняльного підходу, що доводить можливість його застосування, а також об’єктивність результативної величини, є наступні базові положення:

По-перше, оцінювач використовує як орієнтир реально сформовані ринком ціни на аналогічні підприємства (акції).

По-друге, порівняльний підхід базується на принципі альтернативних інвестицій. Інвестор, вкладаючи гроші в акції, купує перш за все майбутній дохід.

По-третє, ціна підприємства відображає його виробничі і фінансові можливості, становище на ринку, перспективи розвитку. Отже, в аналогічних підприємствах повинне співпадати співвідношення між ціною і найважливішими фінансовими параметрами.

Основною перевагою порівняльного підходу є те, що оцінювач орієнтується на фактичні ціни купівлі-продажу аналогічних підприємств. В даному випадку ціна визначається ринком, оскільки оцінювач обмежується тільки коригуваннями, що забезпечують порівняння аналога з оцінюваним об’єктом. При використанні інших підходів оцінювач визначає вартість підприємства на основі розрахунків.

Порівняльний підхід базується на ретроінформації і, отже, відображає фактично досягнуті результати виробничо-фінансової діяльності підприємства, тоді як доходний підхід орієнтований на прогнози відносно майбутніх доходів.

Іншою особливістю порівняльного підходу є реальне віддзеркалення попиту і пропозиції на даний об’єкт інвестування, оскільки ціна фактично досконалої операції максимально ураховує ситуацію на ринку.

Разом з тим порівняльний підхід має ряд істотних недоліків, що обмежують його використання в оцінній практиці. По-перше, базою для розрахунку є досягнуті у минулому фінансові результати. Отже, метод ігнорує перспективи розвитку підприємства в майбутньому.

По-друге, порівняльний підхід можливий тільки за наявності доступної різносторонньої фінансової інформації не тільки по оцінюваному підприємству, але і за рахунок великої кількості подібних фірм, відібраних оцінювачем як аналоги. Отримання додаткової інформації від підприємств-аналогів є достатньо складним процесом.

По-третє, оцінювач повинен робити складні коригування, вносити поправки в підсумкову величину і проміжні розрахунки, що вимагають серйозного обґрунтовування. Це пов’язано з тим, що на практиці не існує абсолютно однакових підприємств. Тому оцінювач зобов’заний виявити відмінності і визначити шляхи їхньої нівеляції в процесі визначення підсумкової величини вартості.

Таким чином, можливість застосування порівняльного підходу залежить від наявності активного фінансового ринку, оскільки підхід передбачає використання даних про фактично досконалі операції. Друга умова - відвертість ринку або доступність фінансової інформації, необхідної оцінювачу. Третьою необхідною умовою є наявність спеціальних служб, що накопичують цінову і фінансову інформацію. Формування відповідного банку даних полегшить роботу оцінювача, оскільки порівняльний підхід є достатньо трудомістким і дорогим.

Залежно від цілей, об’єкту і конкретних умов оцінки порівняльний підхід передбачає використання трьох основних методів:

1. Метод компанії-аналога, або метод ринку капіталу, заснований на використанні цін, сформованих відкритим фондовим ринком. Таким чином, базою для порівняння служить ціна на одиничну акцію акціонерних товариств відкритого типу. Отже, в чистому вигляді даний метод використовується для оцінки міноритарного пакету акцій.

2. Метод операцій, або метод продажів, орієнтований на ціни купівлю підприємства в цілому або контрольного пакету акцій. Це визначає саму оптимальну сферу застосування даного методу оцінки підприємства або контрольного пакету акцій.

3. Метод галузевих коефіцієнтів, або метод галузевих співвідношень, заснований на використанні рекомендованих співвідношень між ціною і певними фінансовими параметрами. Галузеві коефіцієнти розраховані на основі тривалих статистичних спостережень спеціальними дослідницькими інститутами за ціною продажу підприємства його найважливішими виробничо-фінансовими характеристиками.

Приклад. Необхідно оцінити підприємство, що отримало в останньому фінансовому році чистий доход у розмірі 950 тис. грн. Аналітик знає, що недавно була продана схожа компанія за 8000 тис. грн., чистий доход якої за аналогічний період склав 800 тис. грн.

1. Розрахуємо по компанії-аналогу мультиплікатор ціна/чистий доход:

8000: 800 = 10.

2. Визначимо вартість оцінюваної компанії: 950- 10 =9500 млн. грн.

Проте, не дивлячись на уявну простоту, цей метод вимагає високої кваліфікації і професіоналізму оцінювача, оскільки передбачають внесення достатньо складних коректувань для забезпечення максимального порівняння оцінюваної компанії з аналогами. Крім того, оцінювач повинен визначити пріоритетні критерії порівняння виходячи з конкретних умов, цілей оцінки, якості інформації.

Порівняльний підхід до оцінки бізнесу багато в чому аналогічний методу капіталізації доходів. В обох випадках оцінювач визначає вартість компанії, спираючись на величину доходу компанії. Основна відмінність полягає в способі перетворення величини доходу у вартість компанії. Метод капіталізації передбачає розподіл величини доходу на коефіцієнт капіталізації, побудований на основі загальних ринкових даних. Порівняльний підхід оперує ринковою ціновою інформацією в порівнянні з досягнутим прибутком. Проте в даному випадку дохід множиться на величину співвідношення.