Нормування оборотних коштів

Оборотні кошти підприємства які створені за рахунок усіх джерел, поділяються на: нормовані і ненормовані.

Нормування оборотних коштів (розрахунок нормативу) – визначення за науково обґрунтованою методикою необхідної або нормальної величини грошових коштів, в які вкладаються мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервності процесу виробництва продукції.

Таким чином, в основі нормування оборотних коштів підприємства покладено принцип мінімальної потреби.

Норматив оборотних коштів – мінімальна потреба в товарно-матеріальних цінностях для забезпечення ритмічної роботи підприємства.

Методи розрахунку нормативу оборотних коштів:

1. Аналітичний (дослідно-статистичний) – метод, що передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з поступовим нормуванням фактичних запасів і виключенням з них надлишків.

2. Коефіцієнтний – полягає в уточнені чинних на початок періоду нормативів власних оборотних коштів згідно з динамікою в цьому періоді обсягів виробництва, що впливають на величину цих коштів.

3. Прямого розрахунку – науково обґрунтований розрахунок величини кожного елемента нормованих оборотних коштів, він є найточнішим, а решта методів використовується як допоміжні.

Нормуванню підлягають:

1. Виробничі запаси.

2. Незавершене виробництво.

3. Залишки готової продукції.

4. Витрати майбутніх періодів.

Величина нормативу визначається за кожним елементом нормованих оборотних коштів. Ці нормативи називаються частковими. Сума часткових нормативів визначає зведений або загальний норматив оборотних коштів який відповідає потребі підприємства у власних та прирівняних до власних оборотних коштів. Нормовані оборотні кошти становлять матеріальну частину оборотних засобів.

Не підлягають нормуванню:

· дебіторська заборгованість;

· оборотні кошти у товарах відвантажених, роботах, послугах, строк оплати яких не настав (кошти в розрахунках);

· поточні фінансові інвестиції;

· грошові кошти в касі і на розрахункових рахунках.