Тема 11. Національна економіка у глобальному середовищі

Мета теми: вивчення можливостей створення відповідних умов та механізмів для ефективного розвитку відносин з іншими країнами.

Завдання теми: пояснити сутність та роль зв’язків національної економіки з рештою світу, пояснити різницю між активними та пасивними методами зовнішньоекономічного регулювання, вивчити сутність конкурентоспроможності та економічної безпеки економіки.

Питання теми:

1. Зв’язки національної економіки з рештою світу.

2. Сутність та показники зовнішньоекономічної діяльності. Форми та методи держрегулювання зовнішньоекономічної діяльності.

3. Стратегія розвитку національної економіки в умовах глобалізації.

4. Конкурентоспроможність національної економіки.

5. Економічна безпека національної економіки.

Зміст теми:

Зовнішньоекономічна політика – це діяльність держави, спря­мована на регулювання економічних відносин з іншими країнами, на за­безпечення ефективного використання зовнішнього фактора у націона­льній економіці.

Державне регулювання зовнішньоекономічних відносин пе­редбачає створення відповідних умов та механізмів (правових, економічних, інституційних) для ефективного розвитку відносин, здійснення діяль­ності у цій сфері.

До головних видів зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) нале­жать: експорт та імпорт товарів, науково - технічних досягнень, капіталу та робочої сили, надання послуг іноземним суб’єктам, навчання та підго­товка спеціалістів на комерційній основі, міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами, кредитні та розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності, спі­льна підприємницька діяльність, організація виставок, торгів, конферен­цій та інших подібних заходів, товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі, операції з при­дбання та обміну валюти.

Методами державного регулювання ЗЕД є (рис. 11.1):

· правові,

· економічні чи тарифні (митні тарифи – це систематизований перелік
митних податків на товари, що ввозяться в країну або вивозяться з неї),

· валютне регулювання – це сукупність заходів держави та централь­ного банку в сфері валютних відносин, що включають валютні обме­ження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити;

· нетарифні (адміністративні) – квоти, ліцензії, субсидії, демпінг, державні стандарти якості, норми упаковки, маркування, ембарго - повна заборона зовнішньоекономічних операцій.

Заохочення експорту досягається шляхом економічного (надання пільгових експортних кредитів, страхування експортних операцій), фінан­сового стимулювання (податкові пільги), демпінгової політики (демпінг – продаж товарів на ринках інших країн за цінами, нижчими від внутрішніх), прогнозування (виявлення перспективних ринків), організації виставок, ярмарок, дипломатичної підтримки.

Рис. 11.1. Методи державного регулювання зовнішньо-економічної діяльності

Органи державного регулювання ЗЕД:

Верховна Рада, функції: прийняття законів, затвердження головних на­прямків ЗЕД, затвердження структури органів держрегулювання ЗЕД, укладання міждержавних договорів, запровадження спеціальних режимів ЗЕД на території України, затвердження списку товарів; експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або заборонений.

Кабінет Міністрів України, функції: визначає методи ЗЕД України, коор­динує діяльність міністерств, держкомітетів з цього питання, приймає но­рмативні акти з питань ЗЕД, веде переговори, укладає міжнародні дого­вори, забезпечує складання платіжного балансу України, зведеного ва­лютного плану країни.

Національний банк України, функції: збирає і використовує золотовалют­ний резерв держави, регулює курс національної валюти, проводить різні операції з централізованими валютними ресурсами

Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України, функції: забезпечує проведення єдиної ЗЕД, проводить контроль за дотриманням усіма суб'єктами законів і міжнародних договорів.

Антимонопольний комітет, функції: контролює дотримання суб'єктами ЗЕД антимонопольного законодавства.

Платіжний баланс- співвідношення між валютними надходжен­нями в країну та зарубіжними платежами, які держава повинна сплачува­ти протягом певного часу, тобто це – статистичний звіт про результати ЗЕД країни за певний період (частіше за 1 рік).

Схема й методика розробки платіжного балансу рекомендовані МВФ. Відповідно до рекомендацій усі зовнішньоекономічні операції відображуються у балансі за принципом подвійного запису.

Структура платіжного балансу:

І. Баланс поточних операцій (СА) – він складається з:

- Торговельний баланс відображає експорт чи імпорт товарів, якщо ЕХ>ІМ, то виникає позитивне сальдо, якщо навпаки – негативне, або зовн-торг дефіцит.

- Баланс послуг та некомерційних платежів – склад з експорту та імпорту послуг, доходів від зарубіжних інвестицій країни і доходів від іноземних інвестицій на території цієї країни, а також некомерційних платежів, тобто грошові перекази за кордон та іноземна гуманітарна допомога.

У цілому сальдо рахунку поточних операцій обчислюється за формулою

±CA=NX+NI + NTR, (11.1)

де NX - баланс товарів та послуг,

М - баланс доходів,

NTR - баланс поточних трансфертів.

ІІ. Баланс руху капіталів (КА) характеризує експорт і імпорт капіталу як довгострокового, так і короткострокового характеру (надання і погашення кредитів, тощо).

ІІІ. Баланс офіційних резервів - відображає використання офіційних золотовалютних ресурсів, що знаходяться у розпорядження центрального банку.

Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття «Помил­ки і упущення» (ЕО). Вона включає операції, які можуть відноси­тися на рахунок поточних операцій або руху капіталів унаслідок їхньої неідентифікованості.

Загальне сальдо платіжного балансу (ВР) повинно дорівнюва­ти нулю, тобто справедлива формула

ВР = ±СА±КА+ЕО = 0. (11.2)

Але практично досягти цього неможливо.

При дефіциті платіжного балансу країна змушена влазити в борги і продавати власність. При позитивному балансі вона може використовувати надлишок капіталів для покупки нерухомості й іноземних активів, а також надавати позики іноземним державам.

Невеликий дефіцит цілком припустимий, якщо є впевненість в тому, що він може бути ліквідований в майбутньому році. Великий дефіцит в зовнішній торгівлі характеризує втрату конкурентоспроможності країни на світовому ринку.

Конкурентоспро­можність країни - спроможність краї­ни виробляти товари та послуги, що за­довольняють потреби світового ринку, ре­алізація яких збільшує добробут країни та окремих її громадян. Конкурентоспроможність країни є син­тетичним показником, який об'єднує кон­курентоспроможність товару, товарови­робника, галузеву конкурентоспромож­ність і характеризує становище країни на світовому ринку. Конкурентоспроможність національної економіки грунтується на конкретних взаємовідносинах між суб’єктами господарювання та визначається умовами економічного розвитку країни.

Цілі забезпечення конкурентоспроможної економіки:

- національні безпека,

- підвищення престижу держави та почуття національної гідності;

- досягнення політичної та соціально-економічної стабільн6ості;

- подолання витратності відтворення національного виробництва;

- нарощення внутрішніх джерел розвитку;

- структурна перебудова економіки.

Державні заходи щодо забезпечення конкурентоспроможної економіки:

1. стимулююче оподаткування;

2. непряме державне регулювання;

3. запровадження обмежень монопольної поведінки;

4. регулювання цін на екологічні ресурси;

5. запровадження соціального партнерства;

6. притягування до відповідальності за дії, що першкоджають розвитку підприєммництва та здійснення збиткової діляьності.

Економічна безпека — це такий стан національної еко­номіки, за якого забезпечуються захист національних інтересів, стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важливих інтересів людей, суспільства, держави.

Складові економічної безпеки:

• економічна незалежність - можливість здійснення державного контролю над використанням національ­них ресурсів, спроможність забезпечити національні конкурентні переваги для рівноправної участі у міжнародній торгівлі;

• стійкість і стабільність національної економіки - міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, стримування дестабілізуючих чинників.;

• здатність до саморозвитку й прогресу - спроможність само­стійно реалізовувати і захищати національні інтереси, створювати сприятливий інвестиційно-інноваційний клімат, розвивати інтелекту­альний потенціал.

Об'єктами економічної безпеки є держава, суспільство, гро­мадяни, підприємства, установи та організації, території, окремі складові економічної безпеки.

Основним суб'єктом економічної безпеки виступає держава, яка здійснює свої функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

Державний моніторінг економічної безпеки - це інформаційно-аналітична постійно діюча система спостережень за динамікою показників, що характеризують економічну безпеку країни.

Виходячи з пріоритетних національних інтересів і загроз еконо­мічній безпеці країни визначаються заходи державної політики еко­номічної безпеки, які охоплюють науково-технічну, економічну, со­ціальну сфери, а також політику, воєнну, екологічну, інформативну сфери для забезпечення в цілому національної безпеки країни.

РОЗДІЛ 3

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ЇХ ВИКОНАННЯ