2015-10-22
871
Мета теми: з’ясування сутності системи заходів держави, спрямованих на створення сприятливого підприємницького середовища і управління державним сектором економіки.
Завдання теми: вивчитисутність, принципи та види підприємницької діяльності, охарактеризувати роль управління державним сектором економіки, уяснити різницю між адміністративними, правовими та економічними методами регулювання та підтримки підприємництва, подати характеристику сутності, суб’єктів та об’єктів антимонопольної політики.
Питання теми:
- Сутність, суб’єкти, принципи та організаційні форми підприємницької діяльності.
- Роль та методологія управління державним сектором економіки.
- Методи державної підтримки та регулювання підприємництва.
Зміст теми:
Підприємництво - це самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво відіграє особливу роль у національному господарстві країни, створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючи шлях до перетворень, тобто стаючи тією силою, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації, бережливості та постійного оновлення.
Державний сектор (ДС) - комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним (публічна власність) чи місцевим (комунальна власність) органам державної влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних та політичних функцій.
ДС в ринковій економіці утворюється 2 шляхами:
1) націоналізація окремих підприємств або галузей (як правило, нерентабельних, які не приваблюють приватний капітал, але необхідних). Так виник ДС в Італії, Франції, Великій Британії;
2) створення (будівництво) нових державних і змішаних підприємств (ДС В Німеччині. США, Швеції, Японії.
До ДС відносять електроенергетика, водопостачання, залізниці, частина повітряного транспорту, трубопроводи; грошова система, частина банків, бірж, органи статистики, митна та податкова служба.
ДС виконує такі функції:
1) Забезпечення діяльності підприємств та галузей народного господарства, які є малорентабельними і не становлять інтерес для приватного сектора, однак розвиток яких визначає загальні умови відтворення (економічна інфраструктура – енергетика, транспорт, зв'язок, житлово-побутове господарство);
2) Оздоровлення галузей, що вражені кризою (чорна металургія, вугільна промисловість, суднобудування);
3) Підтримка окремих галузей, сприяння розвитку НТП, зміцнення позицій на зовнішньому ринку;
4) Охорона навколишнього середовища.
Частка ДС в різних країнах різна від 3 до 30%. Загалом його частка зросла після кризи 1929-1933 рр., а в 80 рр. з метою його зменшення була проведена приватизація, що зменшило його на 1/3. На сьогодні найбільша частка в Австрії (30%), Норвегії (28%), Італії та Мексиці (25%), Франції (20%), найменша – в США (2% від ВВП). Але під державним контролем знаходиться галузі, що виробляють 23% від ВВП.
Проблема економічної ефективності державного сектору повинна розглядатися з двох підходів; із погляду критерію рентабельності і з погляду корисності для народного господарства.
Державний сектор бере на себе значні соціальні витрати (соціальна допомога, житлове будівництво, навчання молоді, екологічні заходи та місцевий благоустрій), це не сприяє їх високій рентабельності, але впливає на соціально-економічну стабільність. Прибуток не є першорядною ціллю діяльності ДС в інфраструктурі, сфері наукових досліджень, підготовки та перепідготовки кадрів, охорони навколишнього середовища, а збитки покриваються з бюджету. Тому ДС став постачальником дешевих послуг (транспортних, поштово-телеграфних, електроенергії і сировини), знижуючи таким чином витрати в приватному секторі.
Нині для України першочерговим завданням є формування багатоманітності форм власності та господарювання як основи реформування, якісної трансформації монопольно-державної власності.
Роздержавлення – це комплекс заходів, спрямованих на перетворення відносин власності, ліквідацію монополії держави на власність, формування багатоукладної економіки.
Приватизація - це перехід об'єктів державної власності вприватну власність. Існує також поняття реприватизація - повернення майна з державної власності їхнім колишнім власникам.
Правові, економічні та організаційні основи роздержавлення і приватизації майна державних підприємств в Україні визначено Законами України "Про приватизацію майна державних підприємств"(1992), "Про особливості приватизації майна в АПК" (1996), Державною програмою приватизації, Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні"(1999) тощо.
Державні органи приватизації вУкраїні репрезентує Фонд державного майна Україні, його регіональні відділення та представництва.
Державна підприємницька політика має включати такі складові (рис. 8.1):
1. державне регулювання тих процесів, що відбуваються в підприємницькому середовищі та є формотворчими його факторами (політика роздержавлення та приватизації, антимонопольна політика; інститут банкрутства суб’єктів підприємництва тощо;
2. державну систему підтримки підприємництва.
Система державної підтримки та регулювання підприємництва складається з:
1. нормативно-правового забезпечення, до якого відносяться: законодавче забезпечення, нормативне регулювання, адміністративне регулювання (державна реєстрація підприємства, ліцензування, сертифікація стандартизація);
2. інституціональних засад державної підтримки (створення інфра-структури ринку, інформаційне, кадрове, науково-методичне забезпечення підприємництва)
3. функціональних (цільових) засад:
- матеріально-технічна підтримка - впровадження механізму передачі виробничим підприємствам малого бізнесу площ і виробничих потужностей;
- науково - технічна (інноваційна) підтримка - надання допомоги в проведенні досліджень, сприяння процесам інтенсифікації технологій, залучення; суб’єктів малого підприємництва до участі вреалізації науково-технічних програм,
- податкове регулювання та сприяння самофінансуванню бізнесу -
- зменшення податкового тиску, стимулювання зростання випуску продукції, спрощення податкового законодавства, податкові пільги різного характеру;
- фінансово - інвестиційне підтримка - застосування дотацій, субсидій, держзамовлень, надання позик, фінансова підтримка загальнодержавних фондів,джерела фінансової бази
Рис. 8.1. Механізм державного регулювання підприємництва
- цільові кошти з бюджету, фінансова діяльність регіональних фондів підтримки підприємництва, пайова участь держорганів фінансової підтримки, іноземна допомога,
- зовнішньоекономічне регулювання та захист національних підприємств,
- екологічне регулювання бізнесу.
