2015-10-22
3610
Мета: сформувати поняття про стильову диференціацію української мови; поглибити і вдосконалити знання про чергування голосних та приголосних звуків.
1.Стилі сучасної української літературної мови. Характеристика офіційно-ділового стилю та його підстилів.
2. Пояснити зміст поняття „мовна норма”. Назвати ознаки і типи мовних норм. Суржик, сленг, жаргон і шляхи їх подолання.
3. Принципи українського правопису.
4. Чергування голосних звуків.
5. Чергування приголосних звуків.
6. Заява. Види заяв.
Тематика рефератів: «Становлення і розвиток українського правопису», «Порівняльний аналіз правописів української мови».
Основна література: 3, 4, 5, 6, 7.
Додаткова література: 19, 22, 25, 27, 28, 29, 30.
Методичні поради
Аналізуючи перше питання, слід вказати, що мовний стиль – це сукупність мовних засобів і форм висловлювань в залежності від функції і сфери застосування літературної мови. Також потрібно охарактеризувати функціональні стилі української літературної мови: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний, епістолярний, ораторський, конфесійний; вказати їхні різновиди, ознаки та особливості. Перше питання передбачає детальну характеристику офіційно-ділового стилю із вказівкою найважливіших рис, ознак, форм реалізації, принципів викладу інформації, мовних особливостей. Потрібно вказати, що виокремлюють дипломатичний, законодавчий та адміністративно-канцелярський підстилі офіційно-ділового стилю, та дати їм коротку характеристику.
Офіційно-діловий стиль – це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їхнього спілкування. У діловому стилі можна визначити такі найважливіші лексичні, морфологічні та синтаксичні риси:
– ґрунтується на логічній основі, послідовність і точність викладу фактів, об’єктивність оцінок, основний тон ділового мовлення – нейтральний.
– широке, тематично зумовлене використання професійної термінології, складноскорочених слів, абревіатур (Нацбанк, ЗНУ, СБУ, профспілка);
– наявність слів і виразів, що поза діловою мовою зазвичай не вживаються (вищевказаний, недовиконання);
– професійна мова відзначається стилістичною однорідністю, стандартизованістю;
– відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики; мінімальне використання вигуків, часток, емоційно-забарвленої лексики; використання стійких словосполучень нефразеологічного характеру (касаційна скарга, акт громадянського стану);
– велика частотність вживання віддієслівних іменників та відіменних прийменників (недовиконання, підрахунок, відповідно до, з метою та ін.); безособових дієслів (прийнято, підписано, ухвалено); назв осіб за їх функцією (позивач, виконавець, свідок);
– синтаксис ділового стилю характеризується використанням прямого порядку слів в реченні як переважаючого принципу його конструювання; стійких словосполучень, що використовуються для зв’язку частин складного речення (таким чином, що…; з тією умовою, що); складних речень, що відображають логічне підпорядкування одних фактів іншим; простих поширених речень;
– для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.
Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі: законодавчий, дипломатичний, адміністративно-канцелярський. Законодавчий – використовується у законодавчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується у Конституції, законах, указах, статутах, постановах, кодексах тощо. Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується у конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах. Адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві. Адміністративно-канцелярський підстиль має дві функції: інформаційно-змістова (оголошення), і організаційно-регулююча (розпорядження, наказ).
Розглядаючи друге питання, слід зазначити, що мовна норма – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Характерними ознаками мовних норм є: відносна стійкість; стабільність; загальнообов’язковість. Розрізняють такі типи норм: орфографічні, графічні, орфоепічні, лексичні, морфологічні, синтаксичні, стилістичні, пунктуаційні.
Головним завданням культури мовлення є виховання навичок літературного спілкування, засвоєння літературних норм, однак внаслідок багатьох років радянської політики русифікації в більшості регіонів нашої країни використовується суржик (первісно – суміш зерна різних злаків і борошно з такої суміші, яке було низької якості). Суржик – це гібридне мовне явище, у котрому штучно об’єднані без дотримання літературних норм елементи різних мов («суміш» української і російської мов). Слід усвідомлювати, що розмовляти мовою-суржиком – це ознака неосвіченості, провінційності.
Термінологічне розмежування груп ненормативної лексики (жаргон, сленг) не має чітких меж. За класичною дефініцією, «жаргон –розмовне, експресивно забарвлене мовлення окремих соціальних груп, об’єднаних за професійною, віковою приналежністю або за ознакою інтересів». Сленг є засобом стислого й емоційного вираження думки, що надає мовленню експресивного забарвлення. Використовуючи мінімум мовних ресурсів, сленг є надзвичайно привабливим для молоді, оскільки досить сильно виявляє семантичний потенціал слова-експресива, можливість варіювання лексеми в контексті та залучає до мовної гри. Отже, «сленг – відносно стабільний для певного періоду, широко розповсюджений та загальнозрозумілий пласт нелітературної лексики і фразеології у середовищі живої розмовної мови, неоднорідний за своїм генетичним складом та ступенем наближення до літературної мови; має яскраво виражений емоційно-експресивний оціночний характер, що часто є протестом-насмішкою над соціальними, етичними, естетичними, мовними та іншими умовностями й авторитетами».
Аналізуючи третє питання, потрібно зазначити, що український правопис ґрунтується на чотирьох принципах: фонетичному, морфологічному, історичному (традиційному) і смисловому ( диференціюючому або розрізнювальному ). Фонетичний принцип полягає в повній відповідності між написанням і літературною вимовою слів (будинок, субота). За морфологічним принципом значущі частини слова (морфеми) завжди пишуться однаково, незважаючи на відмінну вимову їх у різних формах слова або в споріднених словах: (навчаєш – навчаєшся). Згідно з історичним принципом зберігаються написання, що усталилися віддавна і правилами не пояснюються (лиман, юрба, щур). Смисловий принцип застосовується при написанні омонімічних слів для їх розрізнення: запорожець (людина) – «3апорожець» (автомашина).
При розгляді четвертого і п’ятого питань, необхідно зауважити, що чергування звуків – це постійна і закономірна зміна їх у коренях і афіксах етимологічно споріднених слів і форм (устрій – устрою, осіб – особою, Канів – Канева, Київ – Києва, Харків – Харкова, фахівець – фахівця).
В українській мові розрізняють два види чергувань: позиційне (фонетичне) й історичне. Більшість чергувань голосних належить до історичних: о – а (схопити – хапати, допомогти – допомагати), е – і (вести – вів, викоренити - викорінювати), о – е – и з нулем звука (день – дня, сотня – сотень), і – а (сідати – садити), и – і (бити – бій, гриміти – грім), о, е – і (куреня – курінь, робітник – робота, семи – сім, шести – шість).
До найпоширеніших чергувань приголосних належать: г, к, х з ж, ч, ш (друг – дружба, око – очі, сухий – сушити); г, к, х з з, ц, с (книга – книзі, папка – папці, капелюх – на капелюсі). Детально слід охарактеризувати зміни приголосних перед суфіксами - ськ(ий), - ств(о), де відбувається зміна звуків к, ц, ч на - цьк(ий), -цтв(о), наприклад: козак – козацтво, козацький, Дрогобич – дрогобицький, Токмак – токмацький, але Дамаск – дамаський, Ірак – іракський, баск – баскський, тюрки – тюркський, Нью-Йорк – нью-йоркський, Мекка – меккський; г, з, ж на - зьк(ий), -зтв(о): Запоріжжя – запорізький, Прага – празький, боягуз – боягузтво, але герцог – герцогський; х, с, ш на - ськ(ий), -ств(о): латиш – латиський, товариш – товариський, товариство, Карабах – карабаський, Золотоноша – золотоніський, але казах – казахський, Цюрих – цюрихський.
Готуючись до шостого питання, потрібно пам’ятати, що заява – документ, який містить прохання особи або установи щодо здійснення своїх прав чи захисту інтересів. Різновидами заяви є: заява-зобов’язання (прохання про надання позики), заява про відкриття рахунку, про прийняття на роботу, позовна заява тощо.
