В історичному розвитку діалектика пройшла три основних свої етапи (форми)

До першого відносять діалектику стародавніх (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель та ін). Це була стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом.

Потім шляхи матеріалізму й діалектики розійшлися. В XVII -XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм і панівними стають ідеї механіцизму (хоча й в деяких філософських вченнях проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму зіграло в той час позитивну роль.

Однак це мало тимчасовий характер, оскільки природі й суспільному життю завжди був притаманний діалектичний характер. Тому й діалектика почала інтенсивно розроблятись (у класичній німецькій філософії). Вона й стала другою формою діалектики (насамперед, діалектика Гегеля).

Діалектика, що була заснована на матеріалістичному розумінні природи й суспільства, на розумінні людини як суспільної, конкретно-історичної істоти, стала дійсно повним, всебічним, багатим за змістом вченням про розвиток. Обґрунтування й розкриття законів діалектики (одночасно як законів буття і законів пізнання) стало можливим лише за умови, коли стала дослідженою й зрозумілою роль суспільно-історичної практики як основного й визначального відношення людини до об'єктивної дійсності.

Це вчення має свою структуру. її елементами є поняття, які обіймають структурні одиниці різних рівнів, планів, аспектів (принципи, закони, категорії). Для розуміння їхньої сутності слід з'ясувати їхні місце і роль у системі самої діалектики. А щоб зрозуміти діалектику як систему знань, слід з'ясувати її структуру, тобто проаналізувати її складові (елементи).

Діалектичний метод по своїй суті альтернативний метафізичного і еклектичному. Діалектика як спосіб мислення і світорозуміння також протиставляється софістиці.
Метафізика відриває протилежності один від одного, не бачить їхні зв'язки чи їх протиріччя. Метафізичний спосіб мислення "за окремими речами не бачить їх взаємного зв'язку, за їх буттям - їх виникнення і зникнення, з-за їх спокою забуває їх рух, за деревами не бачить лісу".
Уявлення про метафізику набудуть більш конкретний вид, якщо порівняти дві концепції розвитку - діалектичну в метафізичну. Метафізична розглядає розвиток як тільки зменшення або збільшення (тобто як тільки кількісні зміни) або як тільки якісні зміни без будь-яких кількісних змін, тобто відриває протилежності один від одного. Далі, метафізична концепція бачить джерело розвитку тільки в зовнішньому впливі на річ. Нарешті, вона розглядає розвиток або як рух по колу, або лише як рух по висхідній або низхідній прямий і т.п.

Софістика (грец. σοφιστική - вміння хитро вести дебати) міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки, на вживанні помилкових доводів. Вчення, що склалася в Афінах в другій половині 5 ст. до н. е.., школи софістів - філософів-просвітителів, які тяжіли до релятивізму, перших професійних вчителів по загальній освіті. Термін «софістика» проиходит від грецького слова «софіст» (sophistes - мудрець), яким тоді називали платних учителів ораторського мистецтва. На початку софісти вчили правильним прийомам доказу і спростування, відкрили ряд правил логічного мислення, але незабаром відійшли від логічних принципів його організації і всю увагу зосередили на розробці логічних прийомів, заснованих на зовнішній схожості явищ, на тому, щоподія витягується із загальної зв'язку подій, на багатозначності слів, на підміні понять і т. д. [5]
У софістиці однобічність метафізики проявляється по-іншому. Якщо в догматизмі на догоду абсолютного початку в істині ігнорується її відносність, то софістика, навпаки, односторонньо тяжіє до релятивізму, абсолютизуючи відносність результатів пізнання. Релятивізм використовується в софістиці в якості вихідної гносеологічної позиції, що дозволяє при вмілому, навмисно неправильному побудованому міркуванні, майстерно виданій за істинне, ввести людину в оману. Прикладом такої хитрої виверти є софізми і зокрема стародавній софізм "Рогатий": "Те, що ти не втратив, ти маєш, чи ти не втратив роги; отже, ти їх маєш". Тут здійснено неправомірне висновок від загального правила до окремого випадку, який це правило по суті не передбачає. [6]
3.4 Еклектика
Часто зустрічається метафізика у формі еклектики. Еклектикою є все те, що виявляє в собі еклектизм, тобто прагнення побудувати цілісність на основі різнорідних, несумісних елементів.
Еклектика (грец. еklego - вибираю) - метод мислення, що з'єднує в одному побудов, одному відношенні взаємовиключні принципи. Еклектрик непослідовний, його погляди суперечливі. Французький філософ Віктор Кузен стверджував, що філософська система може бути створена з істин, що містяться в самих різних навчаннях. Еклектичними, наприклад, можуть бути визнані спроби світоглядного злиття матеріалізму та ідеалізму.