Оцінювання кредитоспроможності клієнта як метод мінімізації

Кредитного ризику

При наданні кредитів будь-який банк стикається з необхідністю оцінювання кредитоспроможності позичальників. Ця процедура є обов’язковою, і її результати істотно впливають як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Для позичальника оцінювання кредитоспроможності також важливе, оскільки від його результату залежить, в якому обсязі буде наданий кредит і чи буде він наданий взагалі.

Результатом систематично правильно здійснюваного оцінювання кредитоспроможності позичальників може служити погіршення якості кредитного портфеля банку, яке до того ж тягне за собою ще й необхідність зайвого резервування. Рішенням проблеми є розробка і використання обґрунтованої методики, що дасть змогу банку найбільш реально оцінювати кредитоспроможність позичальників. Кредитоспроможність позичальника розуміють як його спроможність повністю і у строк розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.

Як відомо, зобов’язання підприємства можуть погашатися різними видами активів. Інакше кажучи, у ході своєї діяльності частину зобов’язань підприємство може погашати грошовими коштами, а частину – іншими активами, наприклад, готовою продукцією, товарами та ін. Спроможність підприємства виконувати свої зобов’язання характеризується його платоспроможністю.

При цьому виникає запитання: чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності і взагалі для чого потрібно використовувати поняття кредитоспроможності, якщо існує поняття платоспроможності?

Між кредитоспроможністю і платоспроможністю є істотна відмінність. Річ у тому, що кредитні зобов’язання позичальника перед банком, на відміну від інших зобов’язань, мають бути погашені винятково грошовими коштами. Тому для банку, який надає кредит, недостатньо, щоб позичальник був платоспроможний, він має бути кредитоспроможний. У зв’язку з цим виникає необхідність використання поняття кредитоспроможності для характеристики спроможності позичальника погашати свої зобов’язання перед банком винятково грошовими коштами.

Ця важлива особливість зумовлює необхідність використання для оцінювання кредитоспроможності позичальників терміна «потік грошових

коштів».

Отже, кредитоспроможність – це спроможність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями винятково грошовими коштами.

Комерційними банками різних країн на сьогодні випробувано багато систем оцінювання кредитоспроможності позичальників. Ці системи відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення їхньої пріоритетності. Назвемо основні з них.

Метод коефіцієнтів базується на визначенні коефіцієнтів ліквідності та їхньому подальшому аналізі, який може проводитись таким чином:

а) порівняння із встановленими нормативами (нормативний метод);

б) порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними показниками інших підприємств цієї ж галузі (порівняльний аналіз);

в) порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними показниками форм – провідних у цій галузі (бенчмаркінг).

Метод коефіцієнтів простий у використанні та не потребує спеціального інформаційного забезпечення, але він має значні недоліки:

1. Оцінні коефіцієнти надають аналітику статичну інформацію (на певну дату) про платоспроможність підприємства, і таким чином об’єктивність аналізу падає.

2. Інфляція дуже перекручує дані балансових звітів, що також негативно впливає на ступінь об’єктивності аналізу.

3. Підприємство може використати прийом «прикрашення» звітності, щоб створити видимість вищих показників.

Методи дискримінантних показників платоспроможності полягають у тому, щоб на базі низки коефіцієнтів оцінити синтетично фінансову ситуацію підприємства з точки зору його життєздатності та безперервності господарської діяльності у короткостроковому періоді.

Коефіцієнти цього методу отримують у результаті дослідження згідно з технікою дискримінантного аналізу, а саме:

• порівнюються за певний період на основі низки коефіцієнтів дві вибірки підприємств, побудовані за обсягом та/або видом діяльності, одна з яких містить підприємства, що мають труднощі з платежами, а інша – тільки «здорові» підприємства;

• відбираються за допомогою різноманітних статистичних тестів коефіцієнти, що дають змогу визначити краще підприємство, подане в одній з двох вибірок;

• розробляється за допомогою прийомів дискримінантного аналізу лінійна комбінація з визначальних коефіцієнтів.

Дослідження грошових потоків полягає у вивченні обсягів і структури надходжень грошових коштів та їхнього витрачання, у визначенні основних джерел надходження і напрямків витрачання грошей, а також у порівнянні за обсягами та часом вхідних і вихідних грошових потоків, тобто у вивченні їхньої збалансованості. Цей метод ґрунтується на побудові бюджетів готівки та їхньому аналізі.

Дослідження грошових потоків широко використовується у світовій практиці, оскільки, на нашу думку, дає найбільш об’єктивну оцінку рівня платоспроможності підприємства.

Не менш важливим елементом оцінювання кредитоспроможності позичальника є якісне оцінювання суб’єкта підприємницької діяльності.

Оцінювання якості здійснюється за двома напрямками: оцінювання фактора менеджменту та оцінювання фактора ринку.

Рівень менеджменту визначається насамперед професійним досвідом керівника та/або власника, стажем роботи на посаді керівника або строком перебування в ролі власника, віком, характером, попереднім досвідом роботи у бізнесі (формальним, неформальним), зв’язками в діловому світі, технічними знаннями та освітою. Ці якості відображаються на управлінні бізнесом загалом, тобто у сферах планування маркетингу та ін.

Ступінь довіри до клієнта передбачає відкритість, чесність, готовність клієнта надати фактичну інформацію.

Кредитна історія охоплює попередній досвід роботи з кредитами.

Аналіз ринку. Становище клієнта на ринку визначається шляхом аналізу продукту, що виробляється ним, факторів виробництва, структури споживачів та постачальників конкуренції, терміну діяльності, обсягів реалізації, рентабельності та інших факторів, які можуть вплинути на ділову активність підприємства.

Привабливість продукту визначається його ціною, якістю, асортиментом та іміджем товарів чи послуг підприємства.

Фактори виробництва охоплюють кваліфікацію працівників, стан виробничих приміщень і обладнання, наявність комунікацій та місце розташування підприємства. Кваліфікація – це не лише наявність відповідного диплома, а й досвід роботи, мотивація та стабільність робочої сили (ротація – плинність кадрів).

Важливим фактором є також структура клієнтської бази (споживачів). Ризики для підприємства зростають, коли кількість клієнтів невелика. Клієнтська структура має бути добре розвинутою. Те сааме можна сказати про постачальників. Чим ширша база постачальників, тим менша вірогідність, що підприємство зіткнеться з порушеннями з боку постачальників, і вища вірогідність стабільності руху грошових коштів.

Не варто забувати й про конкуренцію. Скільки аналогічних виробників або постачальників конкурують з нашим клієнтом? Наскільки конкурентоспроможний клієнт за цінами та рівнем послуг, які він надає?

Значний термін ділової активності – свідчення того, що клієнт буде платоспроможним незалежно від сезонних і економічних циклів.

Кредитування підприємства, яке працює у цьому бізнесі понад два роки та краще інформоване про ринок, його фінансову динаміку і менеджмент, а також має сталі відносини з постачальниками та споживачами, менш ризикове, ніж кредитування нового бізнесу.

Діюча в Україні практика оцінювання комерційними банками кредитоспроможності позичальників не базується на якихось уніфікованих

підходах до аналітичної роботи у цій сфері. Власне кажучи, кожному комерційному банку з урахуванням специфіки його діяльності й стратегії щодо обслуговування тих чи інших сегментів ринку та відповідних групп клієнтів надано можливість розробляти і використовувати власну методику

аналізу кредитоспроможності, що ґрунтується на певних показниках та їхніх

критеріальних значеннях, порівняно з якими робиться висновок про можливість видачі кредиту цьому позичальнику.

У таких умовах Національним банком України визначено лише рекомендовані напрямки аналітичної роботи, що можуть використовуватись комерційними банками для оцінювання кредитоспроможності клієнтів. Суть вказаних рекомендацій зводиться до визначення загального переліку тих економічних показників діяльності позичальника, які мав би врахувати комерційний банк.

Національним банком України визначено всього кілька приблизних коефіцієнтів для оцінювання фінансового стану із вказуванням порядку їхнього розрахунку й орієнтованих теоретичних значень (табл. 2).

Таблиця 2