Оптимальне значення показника К не менше, ніж 1,5

Однак розрахунок цього показника не дає вичерпну оцінку грошового потоку, оскільки його суть значно глибша: аналіз грошового потоку – спосіб оцінювання кредитоспроможності клієнта комерційного банку, за основу якого взято використання фактичних показників, що характеризують оборот коштів у клієнта в звітному періоді.

Аналіз грошового потоку полягає у зіставленні припливу та відпливу засобів у позичальника за період, що відповідає звичайному терміну, вказаному в кредитній заявці. При видачі позики на рік аналіз грошових потоків робиться в річному розрізі.

Елементами припливу коштів за період є:

• прибуток, отриманий у цьому періоді;

• амортизація, нарахування за період;

• вивільнення коштів із запасів, дебіторської заборгованості, основних фондів та інших активів;

• збільшення кредиторської заборгованості;

• зростання інших пасивів;

• отримання нових позик.

Як елементи відпливу коштів можна виділити:

• сплату: податків, відсотків, штрафів, пені; запаси; дебіторську заборгованість; основні фонди: інші активи;

• значне вкладання коштів у: скорочення кредиторської заборгованості; зменшення інших пасивів;

• відплив акціонерного капіталу;

• погашення позики.

Різниця між припливом та відпливом коштів визначає величину загального грошового потоку. Як видно з наведених елементів припливу і відпливу коштів, зміна розмірів запасів, дебіторської та кредиторської заборгованості, інших активів і пасивів та основних фондів по-різному впливає на загальний грошовий потік.

Аналіз грошових потоків дає змогу зробити висновок про наявність слабких місць управління підприємством.

Іншим важливим елементом аналізу при оцінюванні кредитоспроможності позичальника при видачі кредиту, який забезпечує один з принципів кредитування – цільове використання кредиту, є оцінювання проекту, що кредитується.

Проект, який запропонував позичальник для кредитування, має проаналізувати він сам. Однак всі елементи цього проекту повинен проаналізувати кредитний працівник у тісному зв’язку з оцінкою кредитоспроможності позичальника, дати відповіді й визначити:

• співвідношення між розміром запропонованого до фінансування нового проекту і власним капіталом;

• коефіцієнт обслуговування боргу проекту, враховуючи непогашену заборгованість діючого підприємства і його передбачуваний прибуток;

• взаємозв’язок нового запропонованого проекту з поточною діяльністю позичальника:

– чи підсилює його конкурентні переваги;

– чи розширює та зміцнює поточну діяльність підприємства;

– чи буде проект змінювати наявну основну стратегію підприємства;

– чи представляє він диверсифікованість порівняно з існуючими видами діяльності.

Оцінку проекту необхідно здійснювати на основі наданої позичальником документації, тобто бізнес-плану, обґрунтування окупності проекту, кредитної пропозиції, опису угоди з усіма документами, що стосуються справи.

Класифікація позичальників за результатами оцінювання їхнього фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями.

Клас А – фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму позики та відсотків за неї у встановлені строки. До цього класу належать позичальники, стосовно яких немає жодних сумнівів щодо своєчасності та повноти погашення позики й відсотків за неї.

Клас Б – фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні впродовж тривалого часу. До цього класу належать позичальники, до яких період здатності до своєчасного й повного погашення позик та сплати відсотків за ними на момент класифікації немає претензій, але передбачена реорганізація, диверсифікація виробництва, зміна профілю діяльності, району роботи та ін. чи зовнішні чинники (загальний стан галузі основної діяльності) не дають змоги зарахувати їх до вищого класу.

Клас В – фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення. До цього класу належать позичальники, стосовно яких якість джерел погашення позик (виручка від реалізації продукції, робіт та послуг та ін.) більше не влаштовує банк внаслідок появи періодичної затримки погашення позики та відсотків за нею.

Клас Г – фінансова діяльність погана, спостерігається її чітка циклічність, відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення. До цього класу належать позичальники, які не можуть повернути повної суми позики у строк та на умовах, передбачених кредитним договором (відсутність повного забезпечення позики заставою та забезпечення, негативні фінансові результати та ін.).

Клас Д – фінансова діяльність свідчить про збитки, і очевидно, що ні основна сума позики, ні відсотки за нею не можуть бути сплачені. До цього класу належать позичальники, подальше кредитування яких неприпустиме, а видані позики практично неможливо повернути на час проведення класифікації (хоча це можна зробити у судовому порядку).

Складність та багатоплановість питання оцінювання кредитоспроможності потребують застосування системи оцінювання кредитоспроможності, що має об’єднати всі необхідні аспекти, за якими аналізується спроможність конкретного позичальника вчасно виконувати кредитні зобов’язання. У міжнародній практиці кредитування застосовуються різні системи аналізу кредитоспроможності позичальника.

Розглянемо деякі з них:

1. Система «П’ять С»: Character – репутація; Conditions – умови; Collateral – забезпечення; Capital – капітал; Capacity (або Cash flow) – потенційні можливості (або потік грошових коштів).

2. PARSER – від анг. «parse» – робити граматичний розбір. Ця система оцінювання налічує шість компонентів: Person – особа; Amount – сума; Repayment – погашення; Security – забезпечення; Expediency – доцільність; Remuneration – винагорода.

3. CAMPARI: Character – репутація; Ability – здатність; Means – засоби; Purpose – мета; Amount – сума; Repayment – погашення; Insurance – страхування.

4. MEMO RISK – це найбільша за кількістю компонентів з наведених систем оцінювання, поділяє їх на дві групи:

1) Management – управління, Experience – досвід, Market – ринок, Operations – діяльність;

2) Repayment – погашення, Interеst – процент, Security – забезпечення,

Control – контроль.

5. Система аналізу кредитоспроможності, що спирається на чотири основи кредитоспроможності: Management Quality – якість управління; Industry Dynamics – динаміка галузі; Security Realization – реалізація застави; Financial Condition – фінансові умови.

Система кредитного скорингу виникла на початку 40-х рр. XX ст. у США в результаті наукових розробок Д. Дюрана. Він виділив кілька чинників, оцінювання яких, на його думку, дає змогу високою достовірністю встановити ступінь кредитного ризику і враховувати його при наданні суми позики. З цією метою розраховуються такі коефіцієнти, які беруться до уваги при визначенні балів потенційним позичальникам:

1. Вік: 0,01 бала за кожний рік після 20 років (максимум 0,30 бала).

2. Строк проживання в даній місцевості: 0,042 бала за кожен рік проживання (максимум 0,42 бала).

3. Професія: надається 0,55 бала за професію з низьким ризиком, 0 – за професію з високим ризиком і 0,16 бала – для інших професій.

4. В якій галузі працює позичальник: 0,21 бала – державні підприємства, транспортні і комунальні підприємства, банки й страхові компанії та деякі інші.

5. Зайнятість на одному підприємстві: 0,059 бала за кожний рік роботи на даному підприємстві (максимум 0,59 бала).

6. Показники фінансового стану позичальника: 0,45 бала – за наявність банківського рахунка, 0,35 бала – за власність на нерухомість, 0,19 бала – у разі наявності полісу на страхування життя.

Беручи до уваги вищеназвані коефіцієнти, Д. Дюран встановив межу надання кредиту клієнту – 1,25 бала. Згідно з його системою кредитного скорингу, кредитоспроможним можна вважати позичальника, що набрав більше, ніж 1,25 бала.

В розвинутих країнах банківські спеціалісти для вирішення питання про надання позички поряд з використанням анкетних даних можуть одержувати й необхідну інформацію з регіональних кредитних бюро.

Вони постійно перевіряють і уточнюють дані про позичальників та оповіщають про їхні зміни всіх кредиторів.

Переважна більшість банків США використовує методи оцінювання кредитоспроможності позичальників, що базуються на висновках з аналізу експертів про економічну доцільність надання кредитних коштів.

Застосовуючи бальні системи оцінювання кредитоспроможності клієнта, розраховані шляхом використання експертних висновків, банківські

фахівці спираються на загальноекономічні методи аналізу платоспроможності партнера.

Таким чином, у зарубіжній банківській практиці при розгляді питання про кредитоспроможність клієнта аналізуються в комплексі такі незіставні категорії, як економічні інтереси банку, гарантії повернення позики, з одного боку, і людські якості індивідуального позичальника або керівного складу підприємства-боржника – з іншого.