2015-10-22
959
Всі форми забезпечення кредитних зобов’язань поділяються на дві групи:
1. Традиційні форми.
2. Нетрадиційні форми.
До групи традиційних належать форми, закріплені Цивільним кодексом України: неустойка, поручительство, гарантія, застава, завдаток і страхування. За нинішніх умов саме ці форми є найбільш поширеними та законодавчо врегульованими.
Можливість застосування застави як форми забезпечення виконання зобов’язань передбачено ст. 178 Цивільного кодексу України та Законом України «Про заставу». Згідно зі ст. 1 останнього, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Застава, як й інші форми забезпечення виконання зобов’язань, має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Нею може бути забезпечена лише дійсна вимога, зокрема така, яка випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу та ін.
Заставодавець має бути власником майна, що приймається під заставу, або мати право повного господарського володіння чи оперативного управління цим майном, яке визначається Статутом або відповідним чином оформленим дорученням.
Поручительство (гарантія) – зобов’язання поручителя (гаранта) відповідати перед кредитором певної особи за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або частково. Гарантія подібна, але не тотожна поручительству, оскільки відповідальність гаранта настає, коли непогашений борг за рахунок коштів самого боржника, тоді як поручитель відповідає в тому ж самому обсязі, що й боржник.
Страхування кредитного ризику – страхування ризику неповернення кредиту та відсотків за користування ним.
Неустойкою (штрафом, пенею) визначається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник мусить сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання кредитного зобов’язання, зокрема в разі прострочення виконання.
Відповідно до ст. 195 Цивільного кодексу України завдатком визначається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладання договору і на забезпечення його виконання.
Завдаток у банківській практиці практично не застосовується.
До групи нетрадиційних форм захисту інтересів кредиторів належать:
1. Поступка вимоги.
2. Перерахування боргу.
3. Способи передачі майна боржникам у власність кредитору до моменту повернення кредиту і виплати відсотків за користування ним:
• договір купівлі-продажу майна із зобов’язання зворотного викупу;
• договір «зворотного» продажу майна з відкладальною умовою;
• довірча передача позичальником права власності на своє майно кредитору.
4. Утримання майна боржника.
Ці способи забезпечення кредитних зобов’язань нетрадиційні тому, що вони згідно з чинним законодавством України не внесені до переліку форм забезпечення зобов’язань.
Поступка вимоги і перерахування боргу відповідно до глави 17 Цивільного кодексу є випадками заміни сторін у зобов’язанні. Цивільний кодекс не зараховує їх до форм забезпечення виконання зобов’язань. Із цим можна погодитись. Адже укладаються ці угоди, як правило, на стадії виконання основного зобов’язання, але, враховуючи те, що всі форми забезпечення виконання зобов’язань мають на меті захистити інтереси кредитора, можна зробити висновок, що поступка вимоги (перерахування
боргу) також є своєрідними засобами забезпечення виконання, які застосовуються з метою реального задоволення вимог кредитора за рахунок третьої особи (нового кредитора чи нового боржника).
До нетрадиційних форм належать також договір купівлі-продажу із зобов’язанням зворотного викупу, договір «зворотного» продажу майна з
відкладальною умовою та довірча передача позичальником права власності на своє майно кредитором. Ці способи забезпечення виконання кредитних зобов’язань застосовуються в міжнародній практиці, хоча й вони не позбавлені певних недоліків. Усі вони полягають у передачі визначеного майна боржника (чи третьої особи) кредитору до моменту повернення кредиту і виплати відсотків за користування ним та можуть бути об’єднані в одну групу із заставою та утриманням майна боржника, оскільки, як і в останніх, забезпечувальну функцію в них виконує конкретне відокремлене майно боржника чи третьої особи.
Вищенаведені способи передачі майна боржника у власність кредитора також не є формами забезпечення зобов’язань відповідно до чинного законодавства України, тому комерційні банки нашої країни їх рідко використовують. Це пов’язується з низкою проблем юридичного характеру, що можуть виникнути, враховуючи закритість переліку забезпечувальних зобов’язань, а також виходячи з ряду інших норм законодавства України.
У групі нетрадиційних розглядається така форма забезпечення виконання кредитних зобов’язань, як утримання майна боржника. Цей інститут є спорідненим з інститутом застави. Чинним законодавством України він не передбачений, але ст. 615–618 проекту Цивільного кодексу України його вводять як форму забезпечення виконання зобов’язань.
Крім вищенаведеної класифікації, всі форми забезпечення можуть бути поділені на: речово-правові та зобов’язально-правові.
До зобов’язально-правових форм належать: неустойка, поручительство, гарантія, страхування. До речово-правових належать: застава, утримання майна та інші форми, де забезпечувальну функцію виконує конкретне відокремлене майно боржника чи третьої особи. Ця класифікація форм забезпечення передбачена, зокрема, ст. 570 проекту Цивільного кодексу України.
Взагалі форми забезпечення кредитних зобов’язань можна класифікувати за різноманітними ознаками. Крім вищеперелічених класифікацій, виділяють такі:
1. Залежно від особи, яка надає забезпечення, всі форми забезпечення можуть бути поділені на:
– форми, де забезпечувальне зобов’язання надається і в разі необхідності виконується боржником;
– форми, де забезпечувальне зобов’язання надається і виконується третьою особою.
2. При застосуванні поручительства, гарантії і страхування виконання зобов’язання завжди забезпечує третя особа (гарант, поручитель, страхова компанія). Крім цього, участь третьої особи в забезпеченні кредитного зобов’язання можлива, коли заставодавцем є майновий поручитель.
3. Залежно від кількості учасників зобов’язальних відносин, вони поділяються на:
– двосторонні (банк – позичальник);
– тристоронні (банк – третя особа (поручитель, гарант, страхова компанія) – позичальник).
4. Залежно від особливостей оформлення забезпечувальних відносин у банківській практиці всі форми забезпечення поділяються на такі, що:
– оформляються окремим двостороннім договором (наприклад, при застосуванні таких форм забезпечення, як застава, гарантія, поручительство, страхування);
– оформляються шляхом внесення в кредитний договір окремого пункту відповідного змісту (наприклад, при застосуванні такої форми забезпечення, як неустойка);
– оформляються тристороннім договором (банк – поручитель (гарант, страхова компанія) – кредитор).
5. Залежно від форми встановлення забезпечувальних відносин всі форми забезпечення кредитних зобов’язань у банківській діяльності поділяються на такі, що оформляються:
– простою письмовою угодою (неустойка, поручительство, гарантія, страхування, застава, крім застави нерухомого майна, транспортних засобів та космічних об’єктів);
– нотаріально посвідченою письмовою угодою (застава нерухомого майна, транспортних засобів та космічних об’єктів, а також за бажанням сторін при застосуванні інших форм забезпечення повернення кредиту).
6. За часом оформлення забезпечувальних відносин їх можна поділити на такі, що оформляються:
– на стадії укладання кредитного договору;
– на стадії виконання кредитного договору;
– на стадії пролонгації кредитного договору;
– перед укладанням кредитного договору.
7. Залежно від способу встановлення всі забезпечувальні зобов’язання поділяються на:
– законні;
– договірні.
Законні – це форми забезпечення, які встановлюються законом та застосовуються незалежно від волевиявлення сторін, навіть коли боржник не знав про їхнє існування. Так, розмір неустойки в ряді випадків визначається законом чи підзаконним нормативним актом, який регулює конкретні правовідносини.
Договірні форми забезпечення – це всі форми забезпечення, передбачені чинним законодавством, що встановлюються за угодою сторін і застосовуються за бажанням кредитора. Тобто задоволення вимог кредитора за рахунок наданого на підставі договору позичальником чи третьою особою забезпечення – не обов’язок кредитора, а його право.
8. Залежно від моменту набрання чинності зобов’язання поділяється на зобов’язання, які набувають чинності:
– з моменту підписання письмової угоди про їхнє застосування чи з моменту набрання чинності кредитної угоди, якщо умову про забезпечення кредиту внесено до кредитного договору;
– з моменту нотаріального посвідчення забезпечувальної угоди, якщо така форма договору є обов’язковою для цього виду забезпечення чи бажаною для сторін зобов’язання;
– з моменту передачі предмета застави, якщо останній відповідно до закону чи договору має знаходитись у заставодержателя, а якщо таку передачу було здійснено до укладання договору – то з моменту його укладання.
До характерних рис форм забезпечення кредитних зобов’язань належать їхній безпосередній зв’язок з основним зобов’язанням – кредитною угодою.
За загальним правилом кредитний договір впливає на забезпечувальну угоду в кілька способів:
– по-перше, при припиненні дії кредитного договору припиняється дія забезпечувального зобов’язання, наприклад, застави чи поручительства;
– по-друге, при виконанні позичальником частини своїх зобов’язань за кредитним договором відповідно зменшуються кількісні характеристики забезпечувального зобов’язання;
– по-третє, визнання недійсним кредитного договору неминуче зумовлює недійсність зобов’язання, що його забезпечує (при цьому підстави для визнання кредитного договору недійсним значення не має).
