Кредитна політика банківських установ

У сучасній теорії банківської справи кредитна політика розглядається з двох позицій: макроекономічної та мікроекономічної.

Кредитна політика держави – система заходів центрального банку та держави у кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу і досягнення інших економічних та соціальних цілей. Кредитна політика банку – сукупність заходів та дій щодо формування складу кредитного портфеля і контролю над ним як єдиним цілим, а також встановлення стандартів для прийняття конкретних рішень.

Основне призначення політики в банку – це забезпечення послідовності дій і дотримання надійності та чіткості позитивної практики в роботі. Принципів обраної політики повинні дотримуватися всі – від голови правління банку до окремо взятого співробітника. Отже, політика в контексті банківської справи – це спосіб виконання послідовно пов’язаних дій, де принципи являють собою основу її визначення і спосіб її здійснення. Кредитна політика – це лише одна зі сторін широкого спектра політики, яку проводять банки у своїй діяльності.

Ці твердження характеризують різні рівні кредитної політики. Якщо перше визначення характеризує макроекономічний рівень, яким виступає держава в особі центрального банку, то суб’єктом кредитної політики іншого твердження є мікроекономічний рівень, суб’єктом якого виступають комерційні банки.

Відмінністю кредитної політики від фінансової, податкової, бюджетної та інших видів економічної політики є те, що кредитна політика – це політика, яка пов’язана з рухом кредиту, а отже, з організацією процесу кредитування. З іншого боку, кредитна політика виступає складовою частиною банківської політики, яка охоплює, крім кредитної, депозитну, валютну, процентну й інші види політики, які виражають основні функції комерційних банків. У цій частині кредитна політика на макроекономічному рівні підпорядкована державному грошово-кредитному регулюванню, розробка і втілення якої покладені на центральний банк.

Мета кредитної політики на макроекономічному рівні – грошово-кредитне збалансування економіки, яка виявляється у стимулюванні нагромаджень та інвестицій, структурній перебудові економіки та підтриманні інфляції на допустимому з точки зору розвитку економіки рівні. Формою реалізації кредитної політики в цьому контексті є управління кредитним механізмом і особливо його елементом – грошово-кредитним регулюванням.

Тактика кредитної політики на макроекономічному рівні полягає в

розробці економічних методів і форм державного грошово-кредитного регулювання, які залежать від особливостей економічних процесів на тому чи іншому етапі розвитку.

Кредитна політика на мікроекономічному рівні щодо стратегії вбирає у себе пріоритети, принципи і цілі конкретного банку на кредитному ринку. Вона визначається: по-перше, вибором клієнтів та кредитних інструментів (сегментування ринку); по-друге, нормами і правилами, які регламентують практичну діяльність банківського персоналу; по-третє, компетентністю керівництва банку й рівня кваліфікації персоналу, який займається питаннями кредитування.

Тактика кредитної політики охоплює конкретні інструментарії, які

використовуються конкретним банком для реалізації його стратегічних цілей при здійсненні кредитних операцій, напрямки їхнього вдосконалення, порядок організації кредитного процесу. Таким чином, кредитна політика створює необхідні загальні передумови для ефективної роботи персоналу кредитного підрозділу банку, зменшує ймовірність помилок і прийняття нераціональних рішень.

На вибір стратегічних цілей кредитної політики вітчизняного кредитного ринку впливають, перш за все, з одного боку, структура банківської системи в регіональному аспекті та привабливість ітчизняної економіки – з іншого.

Розробка кредитної політики на мікроекономічному рівні є особливо важливою в умовах адаптування банків до складних і постійно змінних умов економіки, що відображається відповідною структурою документа про кредитну політику (рис. 5).

Це передусім стосується банків в умовах переходу до ринку, коли перед ними виникають серйозні проблеми: розробка концепції ризику, визначення потенційних збитків за позиками та ролі кредитора у системі договірних відносин банк – боржник, ступінь концентрації кредитів, вплив

змін економічної політики на доходи боржників, а також правове регулювання застави за сумнівними та безнадійними кредитами. Що найбільш важливо, розробка та прийняття кредитної політики зумовлює необхідність визначення рівня допустимості ризику з точки зору прибутковості й ефективності роботи банку, враховуючи при цьому потребу

ринку, на якому працює банк. Кредитна політика немовби створює кредитну мову банку загалом, і ця мова дуже важлива для підтримання наступництва відповідно до зростання та розвитку самого банку.

Рис. 5. Структура кредитної політики банку.

Розробка кредитної політики має починатися із загального контексту, в якому визначаються загальні характеристики видів кредиту, що пропонуються банком, характеристику клієнтів і ринків на яких ці кредити будуть поширювати відповідно до останніх стратегічних рішень, прийнятих у банку. В ньому також може визначитися напрямок галузевого кредитування, а також окремих категорій клієнтів.

Найважливішим етапом розробки кредитної політики є розробка основних концепцій кредитної політики, які, як правило, складаються з двох розділів. Перший розділ охоплює прийняття рішень щодо видання стандартних кредитів, а другий – перелік процедур щодо сумнівних та безнадійних кредитів, а також питання управління кредитними ризиками.

Розроблені концепції з надання кредитів доцільно втілити у технологічні карти операцій з кредитування. Основне їхнє призначення полягає в деталізації етапів кредитування, головних напрямків роботи і конкретних завдань, а також завдання, обов’язки та відповідальність окремих посадових осіб, які забезпечують реалізацію конкретних етапів кредитування.

Порядок надання кредитів охоплює, як правило, такі сторони, як подачу заявки на кредит, її обробку, процес кредитного аналізу, загальні правила нагляду за кредитом, обмін кредитною інформацією з іншими банками та клієнтами. До іншого розділу можна зарахувати оцінку стану та перевірки цільового використання наданих кредитів, стан непогашених боргових зобов’язань, сумнівні активи і процес вилучення коштів, а також управління кредитними ризиками.

Кредитна політика банку визначає кредитну діяльність банку, його «цільові ринки» і клієнтуру, а також допустимі та недопустимі ризики.

Співробітники кредитного чи ресурсного відділу мають відіграти подвійну роль – роль продавця кредитних ресурсів і роль експерта при наданні кредиту. Після ідентифікації потенційного боржника співробітники

кредитного відділу починають процес прийняття рішення про надання кредиту відповідно до кредитної політики безпосередньо через одержання інформації у боржника про мету одержання позики. На основі цієї інформації визначається вид кредиту (кредитування обігових коштів, контокорентний кредит, інвестиційний і т. ін.), його суму та термін.

Після того, як заявка на кредит прийнята, тобто проведений попередній аналіз відповідності надання позики з реаліями діяльності банку, проводять аналіз джерел погашення кредиту. В процесі проведення аналізу виявляють первинні та вторинні джерела погашення, що дає змогу охарактеризувати клієнта з точки зору надання кредиту чи відхилення заявки на його одержання. З метою визначення можливості погашення кредиту необхідно встановити слабкі і сильні сторони клієнта, оцінити заявку клієнта з точки зору його діяльності, кваліфікації керівництва, інформацію про клієнта і практику роботи. Потрібно пам’ятати, що мета кредиту та його погашення взаємно переплітаються, тому знання суті кредиту дає змогу і банкіру, і боржнику долучити умови погашення кредиту до його мети. В процесі аналізу необхідно провести детальний аналіз циклів обороту активів – формування товарних запасів, процес виробництва, відвантаження продукції, дебіторську заборгованість, реалізацію продукції – для того, щоб визначити, які статті балансу можуть бути спрямовані на погашення позики.

Розробка внутрішніх нормативних документів комерційного банку, що регламентують порядок організації та управління кредитним процесом, є одним з найважливіших етапів кредитного процесу. Адже тут закладаються основоположні вимоги, способи та методи організації чи управління, які в кінцевому результаті вплинуть на ефективність кредитного процесу.

За ступенем застосування нормативні документи, що регламентують організацію кредитного процесу, можна поділити за рівнями їхнього використання структурами банку, а саме документи, що регламентують основні напрямки та застосування кредитної політики вищими керівними структурами чи керівниками, та документи, які регламентують здійснення кредитного процесу нижчими ланками комерційного банку.

Основні положення кредитної політики доводяться до низових ланок, що як правило, є основними виконавцями здійснення кредитного процесу. Від них, в кінцевому результаті залежить якість кредитного портфелю банку. Успіх управління кредитним процесом визначається практичними діями банківського персоналу, який інтерпретує та запроваджує у практику основи кредитної політики комерційного банку на усіх етапах кредитного процесу.

Підготовка основ кредитної політики дає змогу керівництву банку виявити сильні та слабкі сторони діяльності, позиції у ставленні до конкурентів, визначити загальну лінію поведінки на кредитному ринку і забезпечити однаковий підхід до клієнтів працівниками різних ієрархічних

рівнів комерційного банку.

Крім цього, розробка основ кредитної політики обов’язково має охоплювати певні стратегії з управління кредитним процесом, які відображаються у Керівництві із застосування кредитної політики.

Основним завданням подібного керівництва є забезпечення нанормативно-методичному та методологічному рівнях стратегічних напрямків діяльності банку у сфері кредитування. Підготовкою цього документа має займатись спеціальний підрозділ банку – комітет з кредитної політики, який також функціонально зобов’язаний організувати контроль за виконанням вимог цього документа.

Зазначене керівництво, як правило, є конфіденційним документом, оскільки він вміщує стратегію та методи банківської кредитної політики, і навіть у середині банку доводиться лише до відома працівників, які безпосередньо беруть участь у кредитному процесі. Загалом у Керівництві із застосування кредитної політики знаходять своє відображення усі основні етапи кредитного процесу, починаючи від формування портфелю кредитних заявок і аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника до кредитного аналізу й аудиту, включаючи процес компенсації кредитних втрат комерційного банку.

Цей документ виступає основою для контролю і нагляду за організацією кредитного процесу в банку, довідковим матеріалом та інструкцією для працівників кредитного відділу за всіма аспектами кредитування, інструментом контролю за виконанням вимог інструкцій з кредитування для керівників кредитних відділів, визначає вимоги, на основі яких здійснюється перевірка працівниками відділу кредитного аналізу й аудиту, спрощує внесення коректив у поточну кредитну політику та організацію кредитного процесу і порядок його управління.

Вирішальну роль для організації ефективного управління кредитним процесом відіграють внутрішні документи банку, що регламентують організацію кредитних відносин банку з клієнтами. Саме внутрішньобанківські положення мають вміщувати докладні процедури розгляду кредитної заяви, вивчення кредитоспроможності позичальника, достатності, ліквідності та прийнятності застави, визначення вартості кредиту, його супроводу і моніторингу.

Комплекс внутрішніх положень, як правило, вміщує:

– порядок надання кредитів юридичним особам за різними видами позичкових рахунків;

– порядок надання юридичним особам довгострокових (інвестиційних) кредитів;

– порядок надання кредитів фізичним особам;

– методичні вказівки з вивчення кредитоспроможності юридичних та фізичних осіб – позичальників;

– методичні вказівки щодо застосування форм забезпечення виконання зобов’язань клієнтами з повернення кредитів;

– положення з контролю за здійсненням ризикових операцій;

– рекомендації щодо вивчення якості кредитного портфелю і вжиття заходів для її підвищення і т. ін.

Перелік внутрішньобанківських положень може бути розширений або звужений, але до нього обов’язково мають ввійти докладні процедури з порядку оформлення, надання, погашення усіх видів кредитів, включаючи роботу з проблемними кредитами. Ці положення не мають суперечити чинним положенням та інструкціям Національного банку України. Лише за наявності внутрішньобанківських положень можна у наступному дати оцінку правильності прийнятих рішень і відповідальності осіб, які порушили встановлені процедури при здійсненні кредитного процесу комерційного банку.

Якість внутрішньобанківських положень потребує оперативного внесення до них доповнень у зв’язку зі змінами нормативної бази та нормативних документів Національного банку України, що регламентують кредитні операції.