ІV. Вивчення нового матеріалу

Тема: Мистецтво Високого Відродження

Мета: ознайомити учнів з основними принципами епохи Відродження, дати уявлення про творчість італійських майстрів того часу, художників Північного відродження; розвивати вміння учнів працювати у групах, користуватися додатковою літературою, готувати презентації.

Обладнання: підручник «Всесвітня історія. 8 клас» Н.Г. Подаляк, 2008 рік, видавництво «Генеза»; ілюстрації до теми (додаток); атлас «Всесвітня історія. 8 клас»

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Основні терміни та поняття: Високе Відродження

Історичні постаті: Леонардо та Вінчі, Мікеланджело Буонарроті, Рафаель Санті, Джорджоне, Альбрехт Дюрер, Ганс Гольбейн Молодший, Ієронім Босх, Пітер Брейгель Старший

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

· розповідати про основні принципи Відродження;

· розповідати про визначних митців даного періоду;

· використовувати додаткову літературу для підготовки презентації;

Хід уроку

І. Організаційний момент

Повідомлення теми та мети уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань

Співвіднесіть прізвища митців і факти їхньої біографії.

Відповідь: а — 4; б — 3; в — 2.

Співвіднесіть прізвища авторів з назвами їхніх творів.

Відповідь: а — 3; б — 4; в — 2.

IІІ. Мотивація навчальної діяльності

Наприкінці XV - у першій третині XVI ст. відбувся небачений злет літератури, живопису, архітектури, через що цей період отримав назву Високе Відродження. Він дав світові новий тип творчої людини — особистість, обдаровану численними талантами, сильну духом, оригінального мислителя і митця. Цих творців нащадки не випадково порівнювали з давньогрецькими титанами, які не побоялися вступити в суперництво з самими олімпійськими богами.

ІV. Вивчення нового матеріалу

Новий тип творчої людини

Італійське відродження

Мистецтво Німеччини

Мистецтво Нідерландів

Доба титанів. Наприкінці XV - у першій третині XVI ст. відбувся небачений злет літератури, живопису, архітектури, через що цей період отримав назву Високе Відродження. Він дав світові новий тип творчої людини — особистість, обдаровану численними талантами, сильну духом, оригінального мислителя і митця. Цих творців нащадки не випадково порівнювали з давньогрецькими титанами, які не побоялися вступити в суперництво з самими олімпійськими богами.

У історії людства нелегко відшукати ще одну настільки геніальну людину, як Леонардо да Вівчі (1452-1519).

Леонардо мав добру вдачу, був напрочуд вродливим і сильним — міг голими руками гнути підкови і перевершував усіх у фехтуванні. Його інтереси не знали меж. Він залишив 14 томів рукописів, на сторінках яких збереглися малюнки численних винаходів: проекти підводного човна, гелікоптера, парашута, розвідних мостів, кулемета, танка, плавильних печей, автоматичного ткацького верстата та інші. Усі вони набагато випередили свій час.

Леонардо не мав університетської освіти, проте це не завадило йому стати справжнім зразком усебічно розвиненої людини. Він захоплювався математикою, фізикою, анатомією і ботанікою, був конструктором, поетом, музикантом і мислителем, а свої енциклопедичні знання отримав завдяки нестримному потягу до знань і безмежному працелюбству. Першочергове значення Леонардо надавав досвіду, вважав його головним джерелом знань про людину та світ. Він вірив у силу розуму й знань, у творчі здібності людини, яка подібно до Бога здатна створювати нове.

Найголовнішим з усіх занять для Леонардо завжди залишався живопис. Один з найкращих творів митця — фреска «Таємна вечеря», написана на біблійний сюжет в одному з міланських монастирів. Христос прощається зі своїми учнями, він знає про зраду Іуди й свої майбутні муки. Зображений драматичний момент трапези, коли Христос вимовив фатальні слова: «Один із вас зрадить мене». Вони викликають в апостолів бурхливі почуття - відчай, переляк, подив, гнів. Дехто обурено вскакує з місця. Аби не створювати враження штовханини, художник об'єднав персонажі в чотири групи по три постаті в кожній і розмістив їх ліворуч і праворуч від Христа. Леонардо відмовився від традиційного зображення Іуди з інпіого боку стола, але зрадника легко впізнати: він відкинувся назад, судорожно стискуючи в руці гаман з платою за зрадництво.

Леонардо створив низку чудових портретів, найбільш уславленими з яких є зображення Чічілії Галерані («Дама з горностаєм») і Мони Лізи («Джоконда»). В усі часи ці картини викликали захоплення вмінням художника передати сяйво очей, загадкову усмішку і характер своїх персонажів.

Видатною постаттю Високого Відродження був Мікеланджело Буонарроті (1475-1564) - автор неперевершених творів скульптури, живопису, архітектури та поезії. Дитинство він провів у маленькому містечку поблизу Флоренції, а підлітком вступив на навчання у художню школу при дворі Лоренцо Медічі. Тут він відкрив для себе красу античного мистецтва і отримав можливість спілкуватися з відомими гуманістами. У двадцятирічному віці Мікеланджело відвідав Рим і створив там одну із своїх найзнаменитіших скульптур - «П'єта» («Оплакування Христа»),

Скульптура викликала захоплення у римлян, але ніхто з них не знавМікеланджело. Знавці сперечались, хто е автором цього прекрасного твору, і і називали імена уславлених римських скульпторів. Тоді Мікеланджело і вночі прийшов у церкву, де була виставлена «П”єта», і висік на ній гордий надпис: «Мікеланджело Буонарроті, флорентієць, виконав».

Так до Мікеланджело прийшла слава. Повернувшись до Флоренції, він зробив колосальну (5,5 м заввишки) мармурову статую Давида - молодого пастуха, який, за біблійною легендою, переміг велетня Голіафа. Попередні митці сприймали перемогу юного Давида над грубою силою як наслідок божественної допомоги, а тому зображували його невеликим і слабким. Мікеланджело створив зовсім іншого Давида - сильного атлета, чия перемога є його власною заслугою. У Мікеланджело Давид втілює безмежну могутність людини. Флорентійці дуже високо оцінили твір художника. Вони помістили скульптуру перед будинком уряду флорентійської республіки.

«Давид» -справжній гімн людині — став символом міста в боротьбі з ворогами.

Мікеланджело вважав себе лише скульптором, але це не завадило йому, справжньому титану Відродження, бути великим художником і архітектором. Його головна живописна робота — розпис плафона (стелі) Сикстинської капели в Римі. Тут яскраво виявився характер художнього дару Мікеланджело: його приваблювали не тихі й спокійні сюжети, а створення бунтівних і героїчних образів.

За чотири роки Мікеланджело один розписав стелю площею близько 600 квадратних метрів. У 300 постатях він зобразив історію людства — від перших днів Творіння до Всесвітнього потопу. Мікеланджело працював без помічників, у дуже складних умовах: при кепському освітленні, лежачи на спині на спеціально виготовленому помості. Це був справжній подвиг.

Розпис замовив папа Юлій II, який постійно хотів усе бачити і дуже заважав художнику працювати. Врешті під час чергового візиту докучливого папи роздратований Мікеланджело скинув на нього дошки зі свого помосту. Відтоді художник здобув спокій.

Справжніми шедеврами стали зведені Мікеланджело гробниці папи Юлія II в Римі і родини Медічі у Флоренції. Геній великого митця втілився в соборі Святого Петра в Римі. Він завершив цю будову, розпочату іншим архітектором, і увінчав її грандіозним, піднесеним угору куполом, який зсередини здається легким і пронизаним світлом. Прекрасний купол Мікеланджело височіє над Вічним містом як гідний пам'ятник його творцю.

Світлим генієм Відродження називають Рафаеля Санті (1483-1520). Його творчість - це зразок піднесеної краси, досконалості й гармонії. Син художника з міста Урбіно, Рафаель з дитинства жив в атмосфері живопису. Зовнішня краса, доброта й ніжність характеру поєднувались у ньому з величезною працьовитістю. Талант Рафаеля виявився рано, і папа запросив його розписати парадні зали (станці) Ватиканського палацу. Одна з фресок цієї серії, на якій зображені давньогрецькі філософи і вчені, отримала назву сАфінська школа». Декому з її персонажів Рафаель надав риси своїх знаменитих сучасників: величний Платон - це Леонардо, глибоко замислений Геракліт - Мікеланджело, а один з учнів -сам Рафаель.

Найулюбленішим образом майстра була Мадонна - втілення материнської відданості й любові. Вершиною творчості стала «Сикстинська Мадонна» -зображення прекрасної молодої жінки з немовлям на руках. Сповнена скорботи Марія передчуває трагічну долю своєї дитини та все ж несе людям сина як спокутну жертву.

Рафаель прожив усього тридцять сім років, але встиг зробити так багато і залишив такі неперевершені шедеври, що його самого називають Божественним, а період, коли він жив і працював, — добою Рафаеля.

У історію мистецтва Високого Відродження яскраву сторінку вписала багата купецька Венеція - справжня «цариця Адріатики». У цьому незвичайному, побудованому на воді місті зеленуваті хвилі каналів вишукано сполучаються з блакитним кольором неба, білим мармуром палаців і сніговими шапками гір на горизонті. Все це, оповите вологим морським серпанком, має неповторний, чарівний вигляд. Не дивно, що тут виникла своєрідна школа живопису. Венеціанські художники особливого значення надавали колориту: на їхніх картинах переважають яскраві, насичені тони, що створює у глядача настрій святковості. Здається, всі зображені на полотнах речі «живуть»: струменить шовк, мерехтить коштовне каміння, поблискує парча.

Визначна роль у формуванні художніх особливостей венеціанського живопису належала Джорджоне (1477-1510). Гарна і чарівна людина, він був талановитим живописцем і прекрасним музикантом. Герої його картин занурені у свій внутрішній світ і сповнені тихих роздумів, їхньому душевному стану відповідає пейзаж, якому художник, переконаний в єдності людини й природи, надавав особливого значення. Одна з картин Джорджоне - «Юдіф» - присвячена подвигу біблійної героїні, яка врятувала рідне місто від нашестя ассирійців. Вона пробралася у стан ворога і вбила полководця Олоферна. Вороже військо відступило. Прекрасна й лагідна Юдіф уособлює в картині найвищу справедливість.

Розквіт венеціанського живопису пов'язаний з іменем Тиціана Вечелліо (1477-1576). Художник зберіг для нащадків образ прекрасних золотокосих венеціанок, сповнених почуття власної гідності. В образі сильної, енергійної жінки зображена Богоматір у семиметровій картині «Вознесіння Марії* (більш відома як «Ассунта»). Вдягнена в темно-червоне вбрання Марія плавно підіймається вгору в золотистому потоці повітря. Дивлячись на впевнених, розкішно вдягнених, розумних і стриманих жінок на полотнах Тиціана, можна скласти уявлення про могутність і велич самої Венеції.

Мистецтво Північного Відродження

Колискою мистецтва доби Відродження не випадково стала Італія, де антична культура нагадувала про себе на кожному кроці. Італійці жили серед античних руїн, ходили по тій самій землі і дихали тим самим повітрям, що іі давні римляни. У країнах Північної Європи — Німеччині, Нідерландах та інших — не існувало такої безлічі античних пам'яток, і до початку XVI ст. лише одиниці мали уявлення, як вони виглядають. По суті, там майже нічого було відроджувати.

Коли ми говоримо про Північне Відродження, то маємо на увазі мистецтво країн Північної Європи, яке склалося під впливом Італії. У ньому довше зберігалися середньовічні традиції: тут людина — не центр Всесвіту, як в Італії, а лише його частка, таке саме творіння Бога, як і навколишнє середовище. Тому предметом уваги північноєвропейських художників стали небеса і сонячне світло, вода і каміння, рослини і тварини, сама людина, її житло і результати її праці.

Найяскравішим представником мистецтва Німеччини був Альбрехт Дюрер (1471-1528). Він народився в сім'ї ювеліра й навчався батьківського ремесла, поки потяг до живопису не змусив юнака порушити сімейну традицію. Дюрер став визнаним майстром друкованої гравюри - відбитка з малюнка, нанесеного на дерев'яну або мідну дошку та розмноженого за допомогою друкарського преса. Дешеві гравюри, так звані «метелики», які мандрівні торговці розносили по всій країні, зробили художника широковідомим. Не меншу славу принесли йому картини, присвячені релігійним сюжетам, а також портрети сучасників. Різнобічно обдарована людина, Дюрер складав вірші та написав декілька книжок про секрети живописної майстерності. Подібно до італійських художників, він був переконаний у високому призначенні свого мистецтва, усвідомлював себе «князем живописців», як його називали на батьківщині. Доказом того є його автопортрети - зображення людини, упевненої у своєму таланті.

XVI ст. Еразм Роттердамський про творчість Альбрехта Дюрера
Чого тільки не може він виразити в одному кольорі? Тінь, світло, блиск, виступи й заглибини, завдяки чому кожна річ постає перед нами не лише однією своєю гранню. Гостро схоплює він правильні пропорції та їх взаємну відповідність. Чого тільки не зображує він, навіть те, що неможливо зобразити, - вогонь, промені, грім, зірниці, блискавку, завісу туману, всі відчуття, почуття, нарешті всю душу людини, яка виявляється в рухах його тіла, ледве не сам голос. Усе це він з такою майстерністю передає найточнішими штрихами, притому лише чорними, що ти образив би твір, якби захотів внести в нього фарби.

Визнаним майстром портрета був Гаяс Гольбейн Молодший (1497-1543), діяльність якого протікала в основному за межами Німеччини -у Швейцарії та Англії. Деякий час він був придворним живописцем англійського короля Генріха VIII, жив у Лондоні й створив цілу галерею портретних шедеврів - самого монарха, придворної знаті, іноземних послів, купців. Окрему групу становлять портрети гуманістів, з якими Гольбейн дружив, - Еразма, Томаса Мора та інших. Художнику вдалося точно передати своєрідність характеру своїх персонажів, зазвичай осіб непересічних.

XVI ст. європейці зустрічали з тривогою: в Середні віки утвердилася думка про те, що світ був створений Богом за сім днів і проіснує лише сім тисяч років. Сьоме тисячоліття від створення світу закінчувалось. У ті дні в усіх християнських країнах одні очікували жахливого кінця світу, а інші - перемоги Царства Божого на землі. Дух цього тривожного, суперечливого часу відобразив один з найнезвичайніших художників - нідерландець Ієронім Босх (1460-1516). Його картини наповнені фантастичними постатями, небаченими рослинами, дивними тваринами і нагадують ребус, який необхідно розгадати, аби проникнути в прихований сенс твору. Нерідко вибір сюжету для картини йому підказувало старовинне народне прислів'я.

Одне з них: „Світ — це віз сіна, кожний тягне з нього скільки може” стало основою для картини «Віз сіна».

За задумом Босха, сіно означає недовговічні спокуси життя: владу, багатство, розваги. У гонитву за своїм оберемком втягнені представники різних станів. У натовпі серед простолюдинів миготять королівські корони, папська -тіара, вбрання знаті, шоломи воїнів, одяг ченців. Колеса безжально давлять необережних невдах. На возі влаштувалася весела компанія улюбленців долі. Вони досягли межі своїх бажань і навіть не помічають, що віз запряжений мерзенними істотами, які тягнуть І ііого, і увесь натовп у пекло. З небес за суєтою світу спостерігає Христос.

Усі твори Босха сповнені тривоги за людство, яке загрузло в гріхах.

Водночас у нідерландському мистецтві розвивалася й зовсім інша живописна манера - натуралістична. її представники зберігали вірність натурі, тобто точно передавали портретну схожість, деталі побуту та одягу.

Популярністю користувалися картини зі сценками з життя простолюду, а також пейзажі. Ці нові теми знайшли відображення в творчості Пітера Брейгеля Старшого (1525-1569), прозваного Мужицьким за доскональне знання народних обрядів, звичаїв, прислів'їв. Вони становили сюжетну основу його картин, героями яких були звичайні нідерландці в зміні свят і буднів.

Одна з картин Брейгеля має назву «Нідерландські прислів'я». Це своєрідна енциклопедія нідерландського фольклору. На полотні представлені сюжети 11.9 народних прислів'їв, байок, приказок. Персонажі Брейгеля намагаються сісти між двох стільців, б'ються головою об стіну, накривають млинцями дах, кидають гроші на вітер і роблять інші нісенітниці. Всі вони безглуздо і даремно витрачають сили і кошти. Дурість зображена художником як повсякденна звичка. Здається, цілий світ перевернувся догори ногами.

Для Брейгеля людина є невід'ємною частиною природи. Його мис ливці, орачі, женці нерозривно пов'язані з пейзажем - привітною землек Нідерландів, народ яких краще за інших обживав навколишнє середовище не завдаючи йому шкоди. Художник не ідеалізує своїх селян. Навпаки -вони незграбні, а часом потворні, не знають піднесених почуттів, але ду же шанують звичайні речі: чисте затишне житло, тепле вогнище, скром ну, але смачну їжу. Брейгель був наділений особливим даром - показува ти звичайні речі як справжнє чудо.

Твори європейських майстрів доби Високого Відродження є скарбни цею світового мистецтва.