2015-10-22
565
.
Розділ XIII Конституції регламентує порядок внесення змін до Конституції України. Головним його призначенням є забезпечення стабільності конституційного ладу, що передбачає наступне: Конституція може бути змінена лише в особливому, закріпленому нею порядку, відмінному від внесення змін до поточного законодавства, а також упровадження динаміки розвитку конституційного процесу, що дозволить своєчасно реагувати на конституційному рівні на об'єктивні потреби розвитку суспільства і держави.
Отже, ст. 154 цього розділу визначене коло суб'єктів конституційної ініціативи, яким дана можливість ставити питання про зміну положень Конституції України. До них відносяться Президент України і не менше 1/3 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Лише вони можуть вносити законопроект про зміни в Конституцію України на розгляд Верховної Ради України. Це пояснюється тим, що саме вони є суб'єктами, які безпосередньо репрезентують Український народ. Нагадаємо, що для внесення звичайного законопроекту на розгляд Верховної Ради України діючою Конституцією передбачене набагато ширше коло суб'єктів, яке охоплює Президента України, народних депутатів України, Кабінет Міністрів і Національний банк України.
З цієї статті також витікає, що конституційна ініціатива вказаних суб'єктів про внесення змін до Конституції України оформляється у вигляді законопроекту. Законопроект повинен бути представлений відповідно до Регламенту Верховної Ради України у письмовій формі, з супровідною запискою, що містить обґрунтування необхідності розробки і ухвалення закону, а також, в необхідних випадках, з пояснювальною запискою, довідкою про фінансові та інші витрати, пов'язані з ухваленням і упровадженням закону, іншими матеріалами й додатками. Якщо вказані вимоги не дотримані або ж форма представленого законопроекту не відповідає встановленим нормам, Верховна Рада України може повернути законопроект його ініціатору.
Обмеження кола суб'єктів конституційної ініціативи з питань внесення змін в Конституцію України, надання цього права лише Президенту і 1/3 народних депутатів, а також передбачення певного чіткого процесу здійснення цього права є істотною конституційною гарантією стабільності Конституції і обґрунтованості вимог внесення до неї змін.
Далі Конституція України встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції України попередньо повинна схвалити більшість конституційного складу Верховної Ради України. Тобто для схвалення законопроекту необхідно мати більшість голосів від загальної кількості народних депутатів, вибраних до Верховної Ради України. З цього складу виключаються депутати, повноваження яких припиненіу встановленому законом порядку, а також депутати, що вибули зі складу Верховної Ради України з будь-якої причини у момент схвалення. Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін в Конституцію України вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менше 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України.
Все відмічене вище торкається розділів:II ’’Права, свободи і обов'язки людини й громадянина’’, IV ’’ Верховна Рада України ’’, V ’’ Президент України ’’, VI ’’ Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади ’’, VII ’’ Прокуратура ’’, VIII ’’ Правосуддя ’’, IX ’’ Територіальний устрій України ’’, X ’’ Автономна Республіка Крим ’’, XI ’’ Місцеве самоврядування ’’, XII ’’Конституційний Суд України ’’, XIV’’ Завершальні положення ’’.
З цього загального порядку внесення змін до Конституції є виключення. Вони торкаються можливості внесення змін до розділів І ’’ Загальні положення ’’, ІІІ ’’ Вибори. Референдум ’’ і XІІІ ’’Внесення змін до Конституції України ’’. По – перше, суб’єктами конституційної ініціативи щодо подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін в ці розділи є Президент України або не менше ніж 2/3 від конституційного складу народних депутатів України. По – друге, законопроект про зміни в ці розділи Конституції подається до Верховної Ради України і приймається не менше 2/3 її конституційного складу. І, по – третє, він затверджується всеукраїнським референдумом, що призначається Президентом України, і лише після цього набуває чинності.
Конституція України встановлює також, що повторне подання законопроекту про внесення змін в розділи І, III, і ХІІІ з одного і того ж питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання. Конституція України проголосила, що вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають:
1) скасування або обмеження прав і свобод людини й громадянина. Це положення обумовлене тим, що в сучасних державах права і свободи людини й громадянина є непорушними і недоторканними, а тому, якщо законопроект, що змінює Конституцію, передбачає скасування або обмеження прав і свобод людини й громадянина, Верховна Рада зобов'язана його відхилити, а Конституцію залишити незмінною;
2) ліквідацію незалежності України. Остання проголошена ст. 1 Конституції, де сказано, що Україна є суверенна, незалежна, демократична, соціальна і правова держава;
3) порушення територіальної цілісності України, що в свою чергу суперечить ст. 2 Конституції, згідно якої територія України в межах існуючих кордонів цілісна і недоторканна.
Конституція також не може бути змінена в умовах військового і надзвичайного положення. Під останнім мається на увазі особливий правовий режим діяльності державних органів. Органів самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, покладає на них додаткові обов’язки.
Конституція встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути представлений до Верховної Ради України повторно, але не раніше ніж через рік з дня ухвалення рішення по цьому законопроекту. Тобто Конституція забороняє повторне подання до Верховної Ради одного і того ж законопроекту про внесення змін до неї, якщо Верховна Рада його вже розглядала і відхилювала,раніше ніж через рік з дня ухвалення рішення щодо цього законопроекту.
Всі законопроекти про внесення змін в Конституцію України розглядаються Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України. Останній повинен сформулювати мотивований висновок щодо відповідності законопроекту наступним вимогам:
1) чи не скасовуються або ж обмежуються права і свободи людини і громадянина;
2) чи не направлений він на ліквідацію незалежності України;
3) чи не порушується територіальна цілісність України;
4) за яких умов передбачається внесення змін в Конституцію України;
5) чи не розглядається законопроект Верховною Радою України повторно, протягом року з дня винесення ухвали щодо аналогічного законопроекту;
6) чи відповідає законопроект вимозі про те, що Верховна Рада України протягом терміну своїх повноважень не може двічі змінювати одні і ті ж положення Конституції України.
Висновок Конституційного Суду щодо конституційності законопроекту є важливою юридичною гарантією проти можливості порушення Основного Закону. Без нього Верховна Рада України не може прийняти законопроект до свого розгляду.
Слід зауважити, що з часу прийняття Конституції України Верховна Рада України прийняла до розгляду цілий ряд законопроектів, що передбачали внесення відповідних змін у положення Основного Закону. Дотримуючись процедури, що є передбачена ст.. 159 Конституції України, внесений законопроект розглядався парламентом за наявності висновку Конституційного Суду України. За весь цей час орган конституційної юрисдикції ухвалив вісім висновків.
8 грудня 2004 р. Верховна Рада України прийняла закон про зміни в Конституції України, згідно з яким:
1) прем’єр – міністр України призначається Верховною Радою за представленням Президента України. Раніше Президент раніше сам вибирав кандидатуру прем’єра, тепер ця кандидатура вноситься Президентом за пропозицією коаліції депутатських фракцій в парламенті, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів;
2) міністр оборони України, міністр іноземних справ України призначаються Верховною Радою за представленням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою за представленням прем’єр – міністра України;
3) Кабінет Міністрів України припиняє свої повноваження перед новообраною Верховною Радою України (раніше – перед новообраним президентом);
4) Верховна Рада буде працювати на 1 рік більше;
5) у випадку дострокового припинення повноважень Президента, виконання його обов’язків покладається на Голову Верховної Ради України (раніше – на прем’єр – міністра України). Вказані зміни почали діяти з січня 2006 р
Державні символи – це закріплені в конституційному праві України офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають одну або декілька ідей політичного та історичного характеру і символізують суверенітет держави.
Ст.. 20 Основного Закону України визначає державними символами України Державний Прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн України.
Державний Прапор України – це офіційний відмінний знак (емблема) держави, символ її суверенітету. Це стяг із двох рівновеликих смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2: 3. Державний Прапор повинен бути у робочих кабінетах Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр – міністра України, Голови Конституційного Суду України, Генерального прокурора України, Голови національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови рахункової палати України, керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, голів обласних, районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад, глав дипломатичних представництв, консульських та інших офіційних установ України за кордоном чи при міжнародних організаціях.
Державний Герб України – це відмінний знак, що є офіційною емблемою держави, він зображається на прапорах, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ. Конституцією України (ч. 3 ст. 20) передбачено наявність великого Державного Герба і малого Державного Герба України. Затверджений тільки малий Державний Герб – золотий тризуб (знак Княжої держави Володимира Великого) на синьому щиті. Він повинен стати головним елементом великого Державного Герба.
Державний Гімн України – музикально –поетичний твір на музику М.Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П.Чубинського (Закон України ’’ Про Державний Гімн України ’’ від 6 березня 2003р.).
Норми Конституції та законів визначають порядок використання державних символів України та заходи юридичної відповідальності за неповагу до них. Ст.. 65 Конституції встановила, що шанування державних символів є конституційним обов’язком громадян. Глум над державною символікою є злочином, за який передбачена кримінальна відповідальність.
Поряд з поняттям ’’ державні ’’ символи вживаються поняття ’’ офіційні символи глави держави ’’. Відповідно до Указу Президента України від 29 листопада 1999 р. ’’ Про офіційні символи глави держави ’’ офіційними символами глави держави є Прапор (штандарт) Президента Країни, Знак Президента України, Гербова печатка Президента України, Булава Президента України.
Указом Президента України від 30 листопада 2000 р. ’’ Про геральдичні знаки – емблеми і прапори центральних органів виконавчої влади України ’’ встановлено, що міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України може мати власний геральдичний знак – емблему та прапор, а Міністр внутрішніх справ України, Міністр оборони України, Міністр України з питань надзвичайних ситуацій, Голова Служби безпеки України, Голова Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Голова Державної податкової адміністрації України, Голова митної служби України, начальник Управління державної служби охорони України, начальник Генерального штабу та командувач виду збройних сил України – свій штандарт.
Громадянство України
Громадянство — це стійкий правовий зв'язок особистості з державою, виражається в сукупності їх взаємних прав, обов'язків і взаємної відповідальності.
Громадянство України регулюється Конституцією, Законом України «Про громадянство України» і прийнятими відповідно до них іншими нормативно-правовими актами.
Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Конституція встановлює, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство, не може бути видалений за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує турботу і захист своїм громадянам, що знаходяться за її межами.
Громадянство України засноване на наступних принципах:
- єдиного громадянства;
- збереження громадянства України при укладанні та розірванні шлюбу;
- збереження громадянства України особами, що проживають за межами України;
- захисту громадян України за межею;
- неприпустимості видачі громадянина України іноземній державі;
- невизнання за громадянином України приналежності до громадянства іноземної держави.
Громадянами України є:
- особи, незалежно від походження, соціального і майнового положення, расової і національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, які до моменту вступу у силу Закону України «Про громадянство України» (14 листопаду 1991 р.) проживали в Україні, не були громадянами інших держав і не заперечували проти набуття громадянства України;
- особи, які працювали по державному направленню, проходили військову службу або навчалися за межами України, при умові, якщо вони народилися або довели, що постійно проживали на її території, не перебували в громадянстві інших держав і не пізніше ніж через п'ять років після вступу у силу Закону «Про громадянство України» виявили бажання стати громадянами України;
- особи, які набули громадянство України відповідно до Закону України ’’ Про громадянство України ’’.
Документами, підтверджуючими громадянство України, є:
- паспорт громадянина України;
- свідоцтво про належність до громадянства України;
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
- тимчасове посвідчення громадянина України;
- проїзний документ дитини;
- дипломатичний паспорт;
- службовий паспорт;
- посвідчення особи моряка;
- посвідчення члена екіпажу;
- посвідчення особи на повернення в Україну.
При розгляді цього питання слід окремо зупинитись на поняттях ’’людина’’, ’’особистість’’, ’’громадянин’’, які в буденній мові уживаються як рівнозначні поняття. У юридичній мові всі ці терміни уживаються в різних значеннях.
Поняття «людина» означає перш за все біологічну характеристику суб'єкта Людина — це жива істота, що володіє здібністю до праці, мислення і мови. Кожна людина народжується з ознаками приналежності до людського роду і рядом індивідуальних рис, які властиві лише їй і змінюються впродовж всього життя (вік, зовнішність, розум, звички і т. д.). Сучасне право, як міжнародне, так і національне право України виходить з принципу рівноправності всіх людей, що живуть на Землі. Кожна людина має право на життя, свободу, безпеку, прагнення на щастя, на опір пригнобленню.
Поняття «особистість» уживається в значенні соціальної характеристики суб'єкта. Особистість — це індивідуально певна сукупність соціальне значущих властивостей людини. Людина стає особистістю під впливом суспільства. Так, людина народжується в певній сім'ї, певному суспільстві, в певній соціально-історичній ситуації і при різних обставинах свого життя спілкується з різними представниками суспільства, в якому живе, вчиться, працює.
Законодавче встановлені права, свободи і обов'язки особистості складають її правовий статус.
Поняття «громадянин» уживається по відношенню до людини, що володіє правовим зв'язком з якою-небудь державою (у монархічних державах цьому поняттю відповідає термін «підданий»).
Загальним для понять «особистість» і «громадянин» є те, що вони відносяться до однієї і тієї ж людини, однак поняття «особистість» позначає її місце в суспільстві, а поняття «громадянин» — в державі. «Особистістю», тобто членом суспільства, може бути не лише громадянин конкретної держави, але й іноземець, а також особа без громадянства, що проживають на території цієї держави. В той же час людина може не проживати на території держави, але бути її громадянином.
Є особистості, які з тих або інших причин не зв'язані в правовому відношенні ні з однією державою; це особи без громадянства — апатриди. Зустрічаються також випадки, коли особа одночасно відноситься до двох, а деколи і більшій кількості держав. Таких осіб називають біпатридами.
Громадянство України отримується:
- за народженням;
- за походженням;
- шляхом прийому в громадянство України;
- унаслідок надання громадянства України;
- на інших підставах, передбачених Законом України «Про громадянство України»;
- на підставах, передбачених міжнародними договорами України.
Законом України ’’ Про громадянство ’’ при розгляді випадків набуття громадянства України за народженням передбачено, особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави. є громадянином України; Особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України; Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні. Є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно і на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України. Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Закон встановив також порядок набуття громадянства за територіальним походженням. Особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повно рідний брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України відповідно до Закону України ’’ Про правонаступництво України ’’, а також на інших територіях, що входили до складу УНР, ЗУНР, Української держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, УРСР, і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов’язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України. Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на вищезазначених територіях і є особою без громадянства), реєструються громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.
Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України.
Умовами прийому в громадянство України є:
- відмова від іноземного громадянства;
- постійне проживання на території України протягом останніх п'яти років (ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, кий припинився внаслідок його смерті.);
- володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;
- наявність законних джерел існування;
- визнання і виконання Конституції.
Вказані вимоги можуть не враховуватися лише у виняткових випадках за рішенням Президента України відносно окремих осіб, що мають видатні заслуги перед Українською державою, і прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес.
У громадянство України не приймаються особи, які:
- вчинили злочин проти людства або здійснювали насильницькі дії проти національної державності України;
- засуджені до позбавлення волі за тяжкі злочини.
Громадянство України припиняється:
- унаслідок виходу з громадянства України;
- унаслідок втрати громадянства України;
- на підставах, передбачених міжнародними договорами України.
Вихід з громадянства України здійснюється за клопотанням особи в порядку, встановленому Законом. У виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо особа, що порушила клопотання про вихід, має невиконані зобов'язання перед державою або майнові зобов'язання, з якими пов'язані істотні інтереси громадян чи державних організацій, кооперативних і суспільних об'єднань.
Вихід з громадянства України не допускається, якщо громадянин, що порушив клопотання про вихід, притягнутий до кримінальної відповідальності як обвинувачений або відносно нього є вирок суду, що вступив в законну силу.
Громадянство України втрачається:
— унаслідок вступу особи на військову службу, службу безпеки, в поліцію, органи юстиції або до інших органів державної влади і управління в іноземній державі без згоди на те державних органів України;
— якщо громадянство України набуте унаслідок подання явно помилкових відомостей або фальшивих документів;
— якщо особа, що знаходиться за межами України, не встала на консульський облік протягом п'яти років.
При зміні громадянства батьків, унаслідок якого обидва стають громадянами України або обидва виходять з громадянства України відповідно змінюється громадянство їх дітей, що не досягли 14 років.
У вирішенні питань громадянства України беруть участь Президент України, органи внутрішніх справ, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України.
З питанням про громадянство тісно пов’язана проблема визначення правового статусу іноземних громадян та осіб без громадянства. Правовий статус цих осіб врегульовує Закон України ’’ Про правовий статус іноземців ’’ від 4 лютого 1994 р. та Закон України ’’ Про біженців ’’ від 21 червня 2001 р.
Іноземними громадянами визнаються особи, які належать до громадянства інших держав і не є громадянами України, та особи без громадянства – особи, які не належать до громадянства будь – якої держави. Іноземці мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов’язки, що й громадяни України, за винятком тих випадків, що передбачені Конституцією та законами України або її міжнародними договорами. Наприклад, іноземці не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування, брати участь у всеукраїнському і місцевому референдумах. Вони не виконують військового обов’язку. Іноземець, який вчинив злочин абоадміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видалений за межі України. Рішення про це приймається органом внутрішніх справ за місцем перебування іноземця з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. Вказане рішення може супроводжуватися забороною подальшого в’їзду в Україну строком до п’яти років. Іноземець зобов’язаний покинути територію України у термін, зазначений у рішенні про видалення, але не пізніше ніж через 30 днів після прийняття даного рішення. Іноземець може бути видалений за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця порушують законодавство про статус іноземців, суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, а також. коли це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян. Видаленням іноземців здійснюється органами внутрішніх справ.
Біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватись захистом цієї країни або не бажає користуватись цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань. Особи, які мають намір набути статусу біженця і перетнули державний кордон України, повинні протягом п’яти робочих днів звернутись до відповідного робочого органу міграційної служби із заявами про надання їм статус біженця. Розгляд заяви здійснюється органом міграційної служби протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.. Рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника.. Орган міграційної служби продовж семи робочих днів з дня отримання рішення видає кожній особі, яка досягла 16 років, посвідчення біженця. Статус біженця не надається особі, яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, винна у вчинені дій, що суперечать меті та принципам ООН, до прибуття на Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні, а також стосовно якої встановлено, що умови передбачені Законом ’’ Про біженців ’’, відсутні.
