Право громадян на свободу світогляду і віросповідання

Порядок реалізації даного конституційного права визначається Конституцією України і Законом України «Про свободу совісті і релігійні організації» (23 квітні 1991 р.). Поняття «свобода совісті» рівнозначне поняттю «свобода світогляду і віросповідання». Свобода совісті включає:

1) Право мати, приймати, змінювати релігію або переконання по своєму вибору;

2) свободу одноосібне або спільно з іншими сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої (тобто бути атеїстом);

3) відправляти релігійні культи;

4) відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Разом з тим, це особисте право, подібно свободі слова, обмежено. Зокрема, заборонена релігійна діяльність, яка порушує права і свободи людей, шкодить їх здоров'ю, загрожує життю. Сповідання релігії не звільняє від обов'язків перед державою або від виконання законів.

Гарантіями свободи совісті є:

1) заборона на встановлення обов’язкових переконань і світогляду;

2) рівноправність громадян незалежно від їх відношення до релігії;

3) відділення церкви від держави. Не допускається встановлення привілеїв або обмежень однієї релігії, віросповідання або релігійної організації щодо інших. З свого боку релігійні організації не беруть участь в політичному житті;

4) відділення школи від церкви. Державна система освіти в Україні має світський (не церковний) характер.

Свобода совісті — особисте право людини. Тому гарантії його реалізації направлені, перш за все, на невтручання в реалізацію цього права.

Організаційні форми об'єднань віруючих визначає Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації». До них відносяться:

— релігійні общини,

— управління і центри,

— монастирі,

— релігійні братства,

— місіонерські товариства (місії),

— духовні учбові заклади,

— об'єднання релігійних організацій.

Вони діють відповідно до своїх статутів (положень). Ряд релігійних організацій (управління, центри, монастирі, духовні учбові заклади) підлягає державній реєстрації і має статус юридичної особи.

Релігійні організації мають право набувати у власність майно, а також користуватися на договірних основах майном держави, громадських організацій або громадян. Для виконання своїх статутних завдань релігійні організації мають право засновувати підприємства (наприклад, видавничі, реставраційні, виробничі), а також добродійні установи.