Конституційне закріплення права на освіту

Освіта визнана основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку України.

Цілі освіти: розвиток талантів, розумових і фізичних здібностей людини; виховання високих моральних якостей; формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору; підвищення освітнього рівня і збагачення культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Конституція України містить державні гарантії реалізації права на освіту:

1) доступність і безкоштовність освіти в державних і комунальних учбових закладах;

2) розвиток мережі учбових закладів, заснованих на різних формах власності;

3) наявність різних форм навчання (денна, вечірня, заочна, екстернат — система навчання, заснована на самостійному вивченні курсу учбового закладу (без відвідин занять) з подальшою здачею іспитів за цей курс);

4) відкритий характер учбових закладів, що припускає вільний вибір учбового закладу відповідно до здібностей і інтересів громадян;

5) надання державних стипендій і пільг студентам, які успішно навчаються;

6) можливість навчання на рідній мові для громадян, що належать до національних меншин.

Держава проводить єдину державну політику у галузі освіти і з цією метою здійснює контроль над діяльністю установ освіти. Вимоги до змісту, об'єму і рівня освіти встановлені в державних стандартах освіти. Основною формою контролю є державна атестація установ освіти. Наприклад, загальноосвітні учбові заклади проходять атестацію не рідше 1 разу в 10 років.

Правовий статус установ освіти визначається Законами України ’’ Про освіту ’’ (в редакції від 23 березня 1996 p.), ’’ Про загальну середню освіту ’’ від 13 травня 1999 p.,’’ Про вищу освіту ’’ від 17 січня 2002 р.

Установи освіти створюються органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами незалежно від форми власності, громадянами. Обов'язковою умовою є наявність: необхідної матеріально-технічної бази (приміщення, устаткування); науково-методичної бази (учбові плани, робочі програми дисциплін); педагогічних кадрів.

Діяльність установи освіти розпочинається за наявності ліцензії - спеціального дозволу на надання послуг у сфері освіти. Установа освіти діє на підставі статуту, затверджуваного Міністерством освіти і науки України, іншими міністерствами, місцевими органами державної виконавчої влади або місцевими органами самоврядування (залежно від підлеглості установи освіти).

Згідно Закону ’’ Про освіту ’’ структура освіти включає наступні компоненти:

1) дошкільна освіта;

2) загальна середня освіта;

3) позашкільна освіта;

3) професійно-технічна освіта;

3) вища освіта;

4) післядипломна освіта;

5) аспірантура;

6) докторантура;

7) самоосвіта.

Відповідно до структури освіти створюються установи освіти різного рівня і різного типу.

Типи загальноосвітніх учбових закладів визначаються Законом України ’’ Про загальну середню освіту ’’:

1) середня загальноосвітня школа - загальноосвітній учбовий заклад І-ІІ-ІІІ ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь - основна школа, IIIступінь - старша школа);

2) спеціалізована школа (школа-інтернат) - загальноосвітній учбовий заклад 1-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів;

3) гімназія - загальноосвітній учбовий заклад І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до певного профілю;

4) ліцей - загальноосвітній учбовий заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

5) колегіум - загальноосвітній учбовий заклад III ступеня філологічно-філософського і (або) культурно-естетичного профілю;

6) загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній учбовий заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які вимагають соціальної допомоги;

7) спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) - загальноосвітній учбовий заклад для дітей, що вимагають корекції фізичного і (або) розумового розвитку;

8) загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній учбовий заклад І-ІІІ ступенів з відповідним профілем для дітей, які вимагають тривалого лікування;

9) школа соціальної реабілітації - загальноосвітній учбовий заклад для дітей, що вимагають особливих умов виховання (окремо для хлопчиків і дівчаток);

10) вечірня (змінна) школа - загальноосвітній учбовий заклад І-ІІІ ступенів для громадян, що не мають можливості вчитися в школах із денною формою навчання.

У відповідності до Закону України ’’ Про вищу освіту ’’ вищими установи освіти є:

1) технікум (училище) (перший рівень акредитації);

2) коледж (другий рівень акредитації);

3) інститут, консерваторія, академія, університет (третій або четвертий рівень акредитації). Акредитація — це державне визнання права учбового закладу на підготовку і випуск фахівців певного кваліфікаційного рівня.

Залежно від рівня акредитації вищі учбові заклади здійснюють підготовку фахівців таких рівнів:

1) молодший спеціаліст - вищі учбові заклади першого рівня акредитації – здобуття неповної базової освіти, де отриманих спеціальних знань та умінь достатньо для здійснення виробничих функцій, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності;

2) бакалавр - вищі учбові заклади другого рівня акредитації – здобуття базової вищої освіти; де фундаментальні і спеціальні уміння і знання щодо узагальненого об’єкта праці достатні для виконання завдань та обов’язків певного рівня професійної діяльності;

3) спеціаліст - вищі учбові заклади третього - четвертого рівня акредитації – здобуття повної вищої освіти, де спеціальні уміння та знання достатні для виконання завдань та обов’язків певного рівня професійної діяльності;

4) магістр - вищі учбові заклади четвертого рівня акредитації – здобуття повної вищої освіти, де отримані знання та уміння достатні для виконання професійних завдань та обов’язків інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності.

Структурні підрозділи вищих навчальних закладів (далі ВНЗ):

кафедра – базовий структурний підрозділ ВНЗ (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально – виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, створюється рішенням вченої ради ВНЗ за умови, що до її складу входить не менше 5 – ти науково – педагогічних працівників, з яких не менше 3 – х мають науковий ступінь або звання. Керівництво кафедрою здійснює завідуючий кафедрою, який обирається на цю посаду за конкурсом Вченою радою ВНЗ строком на 5 років;

факультет – основний організаційний і навчально – науковий підрозділ ВНЗ 3 – го або 4 – го рівня акредитації, що об’єднує кафедри і лабораторії, створюється рішенням Вченої ради за умови наявності не менш як три кафедри і не менше 200 студентів очної форми навчання. Факультет очолює декан, який обирається вченою радою факультету строком на 5 років;

філія – відокремлений структурний підрозділ ВНЗ, що створюється з метою забезпечення потреб фахівців для місцевого ринку праці.

Структурними підрозділами ВНЗ 4 - го рівня акредитації можуть бути наукові, навчально – наукові, науково – дослідні та науково – виробничі інститути, а також ВНЗ у своєму складі повинен мати бібліотеку.

Вчена рада ВНЗ є колегіальним органом ВНЗ 3 – го або 4 – го рівня акредитації і утворюється строком на 5 років. Компетенція Вченої ради: подання до вищого колегіального органу громадського самоврядування проекту статуту ВНЗ; ухвалення фінансового плану і звіту ВНЗ; прийняття рішень щодо кандидатур про присвоєння вчених звань доцента, професора, старшого наукового співробітника; ухвалення навчальних програм; ухвалення основних напрямків наукових досліджень тощо.

Вищі учбові заклади вищого рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців з освітньо-кваліфікаційних рівнів, які забезпечують установи утворення нижчого рівня акредитації. Наприклад, університет має право готувати не лише магістрів, але і бакалаврів, і спеціалістів.

Установи освіти є юридичною особою. Вони мають право на самоврядування, яке передбачає: самостійне планування роботи; визначення змісту освіти; участь у формуванні планів учнів та студентів; прийом на роботу працівників, а також фахівців з інших держав; самостійне використовування асигнувань, затвердження структури і штатного розкладу; здійснення громадського контролю над організацією харчування, охорони здоров'я, охорони праці в установах освіти тощо.