Функціональний і конфліктний аналіз

Як функціонує політична система? Тут корисним є використання системного методу. Політична система функціонує як своєрідна машина де є поняття «входу» і «виходу».

На вході системи головний імпульс реалізують «вимоги» та «підтримка». Вимоги — це певні потреби людей, об’єднаних в політичну партію, громадську організацію. Підтримка громадянами системи може бути різною, залежно від здатності системи враховувати інтереси і потреби громадян. Підтримка забезпечує відносну стійкість владних інститутів, від яких залежить рівень адаптації і перетворення вимог на «виході».

Основними об’єктами підтримки є влада, політичні інститути, зміни в яких спричинюють зміни в самій політичній системі. При аналізі політичної системи необхідно відзначити наявність зворотнього зв’язку між елементами системи.

Д. Істон запропонував класифікацію політичних систем в залежності від функцій, що вони виконують. Тому важливо визначити функції політичних систем.

Основні функції такі:

· Стратегічна — визначає стратегію політичної системи та керування нею (головна) / подолання економічної кризи / збереження влади.

· Мобілізаційна — система здатна мобілізувати ресурси на реалізацію стратегії / мобілізація ресурсів – збільшення податкового тиску.

· Інтегративна — об’єдную всі структурні елементи системи.

· Регулятивно-регламентаційна — визначає тип політичних відносин, суспільно-політичну поведінку громадян.

· Легітимізаційна — виправдання правомірності системи (Досягнення мінімального необхідного ступеня відповідності реального політичного життя офіційним політичним і правовим нормам).

Проблема адаптації до зовнішнього середовища.

Механізм адаптації — перетворення потреб, скорочення потреб, перетворення вимог у рішення.

Основним критерієм діяльності системи виступає її ефективність. Ефективність визначається виконанням нею названих функцій (інтегративна, регулятивна, мобілізуюча). Виконання системою даних функцій забезпечує консолідацію системи, її захищеність, стабільність, автономність — незалежність від інших систем.

Системний аналіз тісно пов'язаний з функціоналізмом, що наголошує на стабільності системи! Протилежним є аналіз суспільно-політичних процесів з точки зору теорії конфлікту.

Політична комунікація – процес передачі інформації однієї частини політичної системи до іншої та між політичною та соціальною системами. Процес взаємо обміну інформацією.

Як же визначають політичну систему? Визначень є багато:

Політична система — це комплекс інститутів і організацій, що в сукупності становлять політичну самоорганізацію (К. Гаджиєв).

Політична система — це історично стійкий формалізований комплекс ієрархізованих владних відносин, діяльності та інститутів для керівництва та управління суспільством.

Політична система — це система взаємовідносин державних та недержавних соціальних інститутів, які виконують певні політичні функції щодо захисту інтересів соціальних груп, їхньої можливої гармонізації.

Представники політичної спільноти, групи громадян мають певні інтереси, бажання, що можуть бути задоволені представниками влади. Їхні сподівання набувають форми «вимог»,

що зовні впливають на систему. Поряд з вимогами до системи надходить також «підтримка» частини громадян, що підтримують систему (або заперечують надіслані вимоги, або висувають свої). Разом з тим на систему впливає інформація (про ресурси та можливості їх використання і ін.). всі ці елементи проходять крізь фільтр домінуючої ідеології і досягають політичного керівництва (уряду) яке може розглядати їх через призму своїх вподобань та інтересів.

У відповідний момент політичне керівництво починає реагувати на вимоги. Проте щоб задовільнити ці вимоги політичне керівництво потребує матеріальних ресурсів (фінансів), які воно може отримати лише від громадян, що працюють і продукують (у формі податків). На практиці політичне керівництво вирішує, які податки повинні бути в державі, і як ці кошти повинні розподілятися.

Вихід — Керівництво реагує на вимоги шляхом прийняття певних рішень. Це як правило закони, розпорядження, постанови та інші законодавчі акти, щодо певних вимог, одні з них задовольняють, інші ні.

Зворотній зв'язок — Ці владні рішення обов’язково мають певні наслідки, що знову ж таки впливають на систему у формі нових вимог, підтримки чи заперечень. Так що цикл знову повторюється.

Надії на те, що всі вимоги будуть задоволені у реальному житті мало, тому поняття завжди стоїть так, хто, коли і скільки за це заплатить.

Взаємодія. Потрібно пам’ятати, що політична система не є відірваною від інших систем, вона знаходиться у постійній взаємодії з іншими системами (економічною, соціальною, духовною). Крім того, поняття система є настільки гнучким, що може застосовуватись до різних одиниць політичного життя — суспільства, області, міста чи дільниці. Кожна з цих систем може розглядатись як окрема система, яка взаємодіє з іншими.

Модель політичної системи Д. Істона наголошує на стабільності. Для пояснення змін він вводить поняття стресу, який викликаний:

v Надмірними вимогами до системи;

v Падінням підтримки уряду (втрата легітивності);

v Поєднання 1 і 2.

К. Попер. Відкриті і закриті системи

Переваги системного аналізу. Д. Істона:

v Створення зручної аналітичної моделі;

v Розгляд політичних явищ у динаміці (що система робить, а не з чого складається)

Недоліки:

v Орієнтованість на стабільне функціонування