double arrow

Медицина та фармація античних часів.

У цей період, на доповнення до тваринництва, виникає і розвивається землеробство, яке сприяє ще більшому збагаченню людської спільноти. Виникає поділ праці та її спеціалізація. Засобом збагачення стає сама людина, яку більш сильна особистість завойовує, привласнює, перетворює у раба, якого змушує на себе працювати. Виникнення і подальший розвиток приватної власності вимагають захисту, що, в свою чергу, призводить до виникнення спеціального апарату: поліції, армії, суду, державних службовців. Виникає держава як апарат захисту існуючого ладу, яка за своєю основною ознакою (рабською працею як основним джерелом збагачення), отримує назву рабовласницької. В цей період, як було сказано вище, був відкриий календар і письмо. Найбільшого розвитку рабовласницькі держави досягають в таких країнах, як Єгипет, Китай, Індія, Вавилон та Ассирія, Греція і Рим.

1.4.1. Медицина та фармація Єгипту

Давньоєгипетська держава обіймає період з V тисячоліття до народження Христа і поділяється на такі відрізки: архаїчний період (V-IV тисячоліття до нової ери), Давнє царство (IV-III тисячоліття до нашої ери), Середнє царство (II-III тисячоліття до нашої ери), Нове царство (від ІІтисячоліття до н.е. до народження Христа).

Єгипет став місцем зародження замогильного культу. Релігія говорила про те, що душа після смерті повертається в тіло і залишиться неприкаяною, якщо тіло не зберегти.

Єгиптяни знали безліч лікарських рослин. Високо цінувалися ароматичні смоли тропічних дерев - ладан і мірра. Їх вживали як для релігійних, так і для медичних цілей. Мистецтво лікування позначалося двома ієрогліфами - скальпелем і ступкою, сполучаючи символи хірургії і фармакології.

Основними джерелами вивчення медицини цього періоду є археологічні розкопки, зокрема, вміст гробниць фараонів, а також письмові пам’ятки, які здійснювались на папірусах. Перші папіруси були відкриті в новітній час англійськими дослідниками Смітом і Еберсом і ввійшли в історію під їхніми іменами. Серед знайдених ними папірусів 6 книг носять медичний зміст. Із цих джерел довідуємось, що в Стародавньому Єгипті медичну допомогу надавали лікарі – жреці, що працювали в храмах, і цивільні лікарі, серед яких зустрічались і раби. Богом медицини вважався лікар Імготеп. Бальзамування фараонів сприяло розтинам трупів, тому єгипетські лікарі мали певні анатомічні уявлення. Вони ж розвинули теорію медицини. Згідно їхніх уявлень, по артеріям розносилась пневма, яка в легенях і серці вступала в обмін з кров’ю, а далі кров венами розносилась по всьому організму. Від співвідношення пневми і крові залежало здоров’я і нездоров’я людини. Звідси пропонувались лікувальні засоби, які полягали у відновленні співвідношення пневми і крові і очищення організму від шлаків: проносні, потогінні, сечогінні. Використовувались хірургічні методи лікування: переломів (Єгипет вів постійні війни), скріплення зубів золотою стяжкою.

Єгиптяни знали великі органи: серце, судини, нирки, кишечник, м'язи й ін. Їм належить перший опис мозку. У папірусі Е. Сміта рух мозку у відкритій рані черепа порівнюється з "киплячою міддю”.

Єгипетські лікарі асоціювали ушкодження мозку з порушенням функції інших частин тіла. Їм були відомі так звані рухові паралічі кінцівок при пораненнях голови. Папірус Еберса має важливий теоретичний розділ, у якому аналізується роль серця в житті людини: "Початок таємниць лікаря - знання ходу серця, від якого йдуть судини до всіх членів, тому що всякий лікар, усякий жрець богині Сохмет, усякий заклинатель, стосуючись голови, потилиці, рук, долоні, ніг - скрізь стосується серця: від нього спрямовані судини до кожного члена.”

Папірус Эберса містить 900 прописів ліків для лікування захворювань органів травлення, дихальних шляхів, вуха, горла, носа, очей, шкіри. Заголовок кожного рецепту виділений червоною фарбою, форма його, як правило, лаконічна. Спочатку коштує заголовок, наприклад, "Засіб для вигнання крові з рани", потім перераховуються складові частини з вказівкою дози, у кінці дається припис, наприклад: "варити, змішати". У папірусах згадується безліч лікарських рослин. Серед них - знайомі нам лук і алое. Лук шанували як священна рослина. Це було пов'язано не лише з його цінними лікарськими властивостями, але і з незвичайною будовою: концентричні шари цибулини символізували устрій всесвіту. Сік алое єгиптяни використовували не лише для лікування, але і для бальзамування померлих. У античні часи цим соком лікували рани, опіки і пухлини. Батьківщина цієї рослини - посушливі області Африки і Мадагаскару. Тут алое досягає 10 м висоти. Нижня частина його стебла поступово дерев'яніє і звільняється від листя. Цією особливістю пояснюється походження назви "Алое деревовидний".

До складу ліків входили рослини (лук, мак, папірус, фініки, гранат, алое, виноград), тваринні продукти (мед, молоко), мінеральні речовини (сурма, сірка, залізо, свинець, сода, алебастр, глина, селітра).

У епоху середньовіччя сок мандрагори був основою наркотичного складу для полегшення страждань хворих і особливо для проведення хірургічних операцій. Широко застосовувалися в медичних цілях частини тіла і жир тварин. Древнім єгиптянам більш чотирьох тисячоріч назад була відома діагностика хвороб по пульсу.

Первісні лікарі Єгипту поділяли причини хвороб на природні і надприродні. До першого вони відносили нездорову їжу, несприятливі кліматичні і погодні фактори, наявність кишкових паразитів. Геродот пише, що єгиптяни вважали причиною людських недуг погану їжу, тому "шлунок свій вони очищають кожний місяць три дні підряд, приймаючи проносні засоби, і зберігають здоров'я блювотними і клістирами”. Єгиптянам приписують і винахід клізми. Цікаво, що мова опису зашлакованості організму і методів очищення від шлаків багатьох сучасних народних цілителів мало чим відрізняється від уявлень древніх єгипетських лікарів.

Єгипетські лікарі користалися мазями, пластирами, примочками, мікстурами, клізмами й іншими лікарськими формами. Основами для готування лік служили молоко, мед, пиво, вода священних джерел, рослинні олії. Деякі прописи містили до 40 компонентів, багато хто з який не вдається поки ідентифікувати, що ускладнює їх вивчення. До складу лік входили рослини (цибуля, гранат, алоє, виноград, фініки, снодійний мак, лотос, папірус), мінеральні речовини (сірка, сурма, залізо, свинець, алебастр, сода, глина, селітра), а також частини тіла різних тварин.

На свіжу рану, що кровоточить, накладали шматок сирого м'яса, потім краї її зшивали за допомогою голок і ниток. Рани, що гнояться, присипали хлібною або деревною пліснявою.

Історичні паралелі: Використання плісняви для загоєння ран, що гнояться, на перший погляд здається парадоксальним, проте єгипетським лікарям було відомо про її цілющу дію. Емпіричні знання древніх медиків отримали наукове підтвердження через тисячі років. У 20-х рр. XX ст. англійський бактеріолог Олександр Флеминг виділив з плісняви пеніцилін - антибіотик широкої протимікробної дії.

Для знеболювання використовувався опій. Високо ставились гігієнічні заходи: ранні пробудження, обтирання холодною водою, біг, веслування, поміркованість у їжі. Здійснювались соціально- медичні заходи: наймались на державну службу лікарі, що здійснювали санітарний огляд продуктів на базарах, надавали допомогу хворим.

1.4.2. Медицина та фармація Вавилону та Ассирії

За дві тисячі років до нашої ери в гирлі Тигру і Євфрату утворилось Вавилонське, а потім Ассирійське царство.

У 1902 році була знайдена кам’яна плита часів царя Хаммурапі (2000р.до н.е), на якій були викарбувані “справедливі закони, які могутній та справедливий цар Хаммурапі встановив на користь та добро слабких, гноблених, вдів та сиріт”, всього на плиті викарбувано 282 закони. В ці ж роки в Ніневії знайдено бібліотеку царя Ашур-Боніпала (VIIст до н.е), яка складається з глиняних табличок, на яких клинописом відтворено життя-буття ассирійського царства. Серед табличок – близько тисячі із медичним змістом. Це – основні джерела вивчення медицини Вавилону та Ассирії.

Медичну допомогу надавали лікарі – жреці та лікарі, що закінчували державні медичні школи.

Теоретичні уявлення медицини Вавилону та Ассирії були такі: людина створена із землі, бог вдихнув у неї душу – пневму. Недуга – кара за гріхи. Лікар починав огляд хворого зі слів: “не посягнув ти на будинок ближнього свого, не проливав кров ближнього свого, не наближався до жінки ближнього свого, не привласнював одяг ближнього свого”. Хвороба зумовлювалась проникненням у тіло злих духів.

Тому, лікування починалось з вигнання духів заклинаннями, спалюванням фігур демонів. Вавилоняни та Ассирійці першими навчились рахувати, до 13-ти. Все, що було далі вважалось таємничим і викликало острах. Займались вони і вивченням небесних світил. Звідси лікарі під час лікування цікавились положенням небесних світил, складали для хворого гороскопи, визначали щасливі і нещасливі дні. Застосовувався і такий прийом: хворих виносили на людні місця, де прохожі давали рекомендації щодо їх лікування.

Застосовувались трепанація черепа, видалення катаракт, поверхневих пухлин, ампутація кінцівок, розтин гнояків, лікування переломів та вивихів. Успішна операція з приводу катаракти вільному громадянинові царства приносила лікареві 10 секелів срібла, за неуспішної- лікареві відрубували руку. Якщо оперативне втручання рабові закінчувалось його смертю, лікар відшкодовував господарю вартість раба. Лікарський арсенал представляв собою багате зібрання засобів із трьох царств природи: рослинного, тваринного та мінерального. Найбільш поширеними при лікуванні хвороб були вода та олія.Використовувалися бруньки різних рослин, тваринні олії, нафта. Готували мазі, пасти для зовнішнього використання, призначали компреси, натирання, клізми, ванни.

Медицина Індії

Джерелами вивчення індійської медицини є письмові пам’ятки – Аюрведи та закони Ману.

В Індії отримало широке розповсюдження анатомування трупів. Теоретичні уявлення індійських медиків були такі: тіло людини складається із жовчі, слизу і повітря. Життя тілові надає безсмертна душа. Порушення співвідношення жовчі, слизу і повітря призводить до хвороб.

Медичну допомогу надавали лікарі – жреці, які готувались в цивільних медичних школах. При школах були лікарні і бібліотеки.

Основними речовинами в тілі людини стародавні індійські вчені вважали жовч, (носій життєвого тепла), слиз, повітря (прана). Від правильного взаємообміну їх і залежить здоров'я. Найбільше хвороб спричинено порушеннями щодо повітря, менше — жовчі і ще менше —слизу. Такі прояви душевного стану людини, як журба, гнів та переляк, дуже сприяють виникненню захворювання. В Аюрведах є чіткі описи малярії, сибірки, слоновості та кривавих проносів, а також епідемій чуми і холери, які винищували цілі міста й краї.

Із Аюрвед довідуємось, про вимоги, які ставились до лікаря та ставлення до нього оточення. “Лікар, практика, якого має бути успішною, повинен бути здоровим, охайним, скромним, терплячим, носити коротко підстрижену бороду, старанно вичищені і обрізані нігті, білий, напарфумований одяг. Мова його має бути тиха, приємна та підбадьорлива. Він повинен мати відкрите, співчутливе серце, суворо правдивий характер, спокійний темперамент, бути поміркованим. Завжди намагатися робити добро. Добрий лікар зобов’язаний часто відвідувати і пильно досліджувати хворих. Не бути боязким і нерішучим. Якщо лікар легковажно береться вилікувати хворого невиліковною хворобою, він ризикує втратити репутацію, друзів та великі прибутки.

Невипадково в Аюрведах стверджується, що “можна боятися батька, матері, друзів, учителя, але не повинно відчувати остраху перед лікарем: він для хворого батько, мати, друг і наставник”.

Серед терапевтичних заходів індійські лікарі віддавали перевагу проносним та блювотним, кровопусканню. Їхній фармацевтичний арсенал нараховував тисячі назв ліків рослинного походження.

Із хірургічних методів лікування застосовувались цісарський розтин, поворот плода на ніжку при поперековому положенні, витини каменів із сечового міхура, трепанація черепа, ампутації кінцівок, зупинка кровотечі лігатурами. В древній Індії рабів карали, відрізуючи вуха і ніс. Це примусило індійських лікарів розробити пластичні операції та відповідні хірургічні інструменти (до нас дійшло більше 200 зразків).

Давня індійська медицина порівняно з медициною інших країн знала найбільше лікарських засобів. Лише лікарських рослин було відомо близько тисячі назв; широко використовувалися органічні і хімічні речовини, передусім ртуть; виготовляли еліксир із золотом для продовження життя. Учені Індії, зокрема лікарі, підтримували стосунки і ділилися своїм досвідом з лікарями Китаю, Ірану. В Київську Русь з Індії завозили камфору, панти, мускус та інші лікарські речовини і прянощі.

Медицина Китаю

Бере свій початок з IV тис. до н.е. Основним джерелом вивчення є письмові документи, адже письмо було винайдено саме в Китаї. Давньокитайська медицина дотримувалась таких теоретичних уявлень. Організм людини складається з п’ятьох елементів – вогню, землі, води, дерева і металу. Процеси життєдіяльності залежать від співвідношення двох начал: чоловічого – «Янь» і жіночого «Інь». Чоловіче начало – активне і світле, жіноче – пасивне і темне. Перевага «Янь» призводида до збудження функцій організму, «Інь» – до їхнього пригнічення.

Медичну допомогу надавали фамільні лікарі тобто лікарі, що передавали мистецтво із покоління в покоління, лікарі-жреці при храмах і лікарі – емпірики. З метою діагностики хвороб застосовувалось опитування хворого (анамнез), дослідження загального вигляду тіла. Лікарі пильно лосліджували вуха, ніздрі, рот, очі, анус, годинами вислуховували пульс, досліджували сечу на вигляд і смак. Писемні пам’ятки Китаю з’явились майже за 4000 р. до н.е.

Китайцями написана одна з найдавніших книг про лікарства “Ней-Узін” (Книга про внутрішню людину). В ній наведені ботанічні описи, географіччні властивості і способи вживання 900 лікарських росли. Значний внесок в розвиток лікознавства вклали видатні лікарі Стародавнього Китаю Бень Цяо (V тис. до н.е.) і Хуа То (приблизно ІІ тис. до н.е.). Останньому належить пріоритет у вживанні обезболюючих засобів при операціях. Китайські лікарі дотримувалися розумного правила: “Краще попередити хворобу, ніж її лікувати”. Вони використовували для лікування сифілісу – ртуть, чесотки – сірку, вітамінні рослини для лікування рахіту і т.д. До наших днів дійшло більше 50 книг про лікарські речовини і методи лікування, виданих у Стародавньому Китаї.

Приблизно в І-ІІ століття до н.е. написаний “Тракт про корені і трави”, в якому подано опис більше 360 лікарських речовин. В 652 р. н.е. видана книга лікаря Сун Сумчан “Тисяча золотих ліків”. В 659 р. н.е. з’явилась “Танська фармакопея” – перша офіційна державна фармакопея Китаю, в якій докладно описано більше 840 ліків. Із рослинних лікарських речовин особливе місце займав корінь женьшеню, який застосовувався при різних захворюваннях (недокрів’я, туберкульоз), Широко використовувався лимонник, ревінь, індійська конопля, чай, бамбук, цибулю.

В якості тваринних ліків використовувались печінка, із мінеральних речовин – ртуть, сірка, залізо. В VІ тисяч. н.е. в Китаї був створений державний вищий медичний інститут для підготовки лікарів різних спеціальностей. У Китаї з’явились спеціалісти по виготовленню ліків і торгівлі ними і перші заклади, по характеру відповідні аптекам.

Китайські медики надзвичайно розвинули фармакопею. До нас дійшли 52 томи їхніх фармацевтичних засобів. Із ліків рослинного походження на перше місце був поставлений корінь жень-шеню, із ліків тваринного походження – роги молодих плямистих оленів, мускус, кістковий мозок. Із мінеральних речовин використовувалась ртуть при сифілісі та сірка при корості.

Суто китайськими методами стали лікування чжень-цзю (уколами – акупунктура) і лікування припіканнями. У книзі видатного китайського лікаря Бьянь-Ціо “Трактат про захворювання” (VI – Vст до н.е) описано 600 точок, в які належить робити вколювання при захворюваннях.

Застосовувалось хірургічне лікування: ран, переломів, вивихів; виготовлялись протези для ампутованих. Лікар Хуа-То (Vст до н.е) робив порожнинні операції, використовуючи для знеболення вино, опій, сік конопель. Надавалось великого значення гігієнічним заходам: “Одна ніч без сну не спокутується десятками ночей сну”, кожні п’ять днів рекомендувалось обмивати все тіло, голову мити що три дні, а руки п’ять разів на день.

З метою запобігання захворювань на віспу засохлі струпи вісп’яних пустул вдувались в ніздрі дітей.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: