Світова медицина в епоху середньовіччя

Загибель Римської імперії у 476 році знаменувала закінчення античних часів. На зміну рабовласницькій державі прийшла феодальна. Вона відзначалась дещо вищим рівнем свободи простої людини, яка хоч і залишалась власністю свого господаря, однак формально вбита ним бути не могла. Епоха середньовіччя поділяється на три періоди: раннє середньовіччя (V-ІX ст), середнє (X-XІV ст) та пізнє або епоха Відродження (XV-XVII ст).

На розвиток фармації в цей період впливали магія, астрологія та особливо алхімія. Завдяки алхімікам збільшилася кількість речовин, які отримувалия лабораторним шляхом та знайшли своє використання у фармації. Були удосконаленні методи перегонки, випарювання, фільтрації, кристалізації, настоювання, возгонки. Найважливішим винаходом періода алхімії було відкриття методу дистиляції та конструювання перегоних апаратів. У результаті з’явилися ефірні олії, дистильована вода, алкоголь, скипидар, соляна та азотна кислоти. Шляхом багатократної перегонки було отримано очищений алкоголь, який назвали винним спиртом, так як він був продуктом перегонки вина, а всі летючі продукти тоді називали спиртами, тобто духами. У той час були впевненні, що алкоголь є найбільш сильними ліками, тому його називали «aqua vitae» -– життєва вода.

Характерною рисою середньовічної фармації була поява складних лікарських прописів – поліфармації.

Особливе місце серед ліків займали теріаки – кашки з різних порошків з медом, основною складовою частиною, яких був опій та м'ясо змії.

Медицина Візантії

В 330 році імператор Костянтин переніс столицю тоді ще єдиної Римської імперії із Риму до Костантинополя. У 395 році Римська імперія остаточно розпалась на дві частини: західну і східну. Якщо західна через декілька десятиліть буде повністю знищена варварами, то східна або Візантійська – буде існувати ще тисячу років. Це існування мало той позитивний сенс, що були значною мірою збережені культурні надбання античного світу.

Для розвитку медицини мали значення деякі особливості: по-перше, у Візантії виникають перші християнські монастирі, а при них лікарні і медичні школи (IV ст), по-друге, торгові каравани, натовпи прочан і походи хрестоносців до гробу Господнього сприяли розносу інфекцій і виникненню епідемій. Так, чума, що розповсюдилась в епоху правління імператора Юстиніана (VI ст), ледве не призвела до падіння Візантійської імперії. Дещо пізніше, в XIV ст., епідемія чуми, що охопила всю Європу, забрала чверть жителів континенту.

Найвидатнішим лікарем Візантії був Орибазій (326-403), лейб-медик імператора Юліана. Він зібрав величезну збірку праць вчених Греції і Риму під назвою “Сінапсіс”, чим зберіг їх для наступних поколінь.

Великим досягненням середньовічної фармації та медицини Візантії було створення громадянських лікарень та аптек. Аптечним установам предписувалася функція збору лікарських засобів рослинного, тваринного та мінерального походження. Аптеки повинні були готувати ліки, регулювати питання, пов’язані з продажем, формувати відносини між лікарем та хворим.

Арабська медицина

VII - VIII вв. - час виникнення ісламу і арабських завоювань. У першій половині VIII ст. в число територій, завойованих арабами, увійшли Єгипет, Сирія, Іудея, Месопотамія і Персія. Тут існували культурні центри і громади, в яких займалися перекладами праць античних авторів, а також школи з викладанням богослов'я, грецької мови і світських наук, у тому числі медицина. Перекладачі часто були сирійцями за походженням. Близькість арабської мови до сирійського, поширеного в Персії, сприяла розвитку наукових знань.

Араби першими упізнали у китайців секрет виготовлення паперу. У XI ст. на Піренейському півострові запрацювали перші паперові фабрики, відкриті арабами. У арабських школах європейці отримали нові відомості про математику і алхімію, астрономію і картографію, пристрій астролябії і компаса. Багато творів грецьких філософів і римських письменників загинули в епоху падіння Римської імперії і раннього середньовіччя. Вони збереглися в арабських перекладах і тому не були втрачені.

У працях арабських медиків було уперше описано багато лікарських препаратів мінерального походження. Серед арабських мислителів, що зробили великий вплив на розвиток західної алхімії і медицини, слід передусім згадати Гебера, в працях якого отримала розвиток теорія перетворення металів за участю сірки і ртуті. Гебер (Абу-Мусса-Джа-фар-ал-Сифи), знаменитий лікар і алхімік, жив в VIII ст., довго працював і викладав в Севільї. Його твори, як і багато інших праць арабських лікарів і алхіміків, сталі відомі європейцям лише через століття.

У творах арабських авторів містилася безліч відомостей про лікувальні властивості мінералів. Якщо європейські лікарі епохи середньовіччя черпали свої відомості в цій області з грецьких і латинських творів, то араби принесли в Європу багато відомостей, запозичених ними у індусів.

Про лікувальні властивості каменів писали лікарі Древнього Сходу, Індії і Тібету, Древньої Русі. Порошки з коштовних і напівкоштовних каменів використовували у своїх рецептах Тален і Авіценна, європейські лікарі епохи середньовіччя і Відродження. Вважалося, наприклад, що сапфір лікує головний біль, смарагд - лихоманку, перли - водянку.

Назва безоара, як вважають, походить або від арабського "бе-зодар" - вітер (тобто, речовина, яка розсіює силу отрути подібно до того, як вітер розганяє хмари), або від персидського "падсарх" - протиотрута.

Медицина зосереджувалась в приватних лікарнях і медичних школах при них.

Аптека, як медичний заклад, бере свій початок в арабських халіфатах. Перша аптека відкрилася в Багдаді в 754г. Основними речовинами для приготування "медикаментів", згідно з вченням арабських алхіміків, вважалися "чотири духи" - сірка, миш'як, ртуть і нашатир. Вони часто викликали підозру не лише у лікарів і аптекарів: будь-яку людину охоплював страх при одній згадці про миш'як, ртуть, свинець. Передусім це упередження відносилося до миш'яку, який традиційно вважався основою отрут. Отруєння в епоху відродження були настільки поширені, що іноді мали характер епідемій. Саме тому лікарів-алхіміків часто боялися і називали отруйниками.

А тим часом алхіміки переслідували фантастичні завдання - пошуки "філософського каменю", здатного перетворювати неблагородні метали на золото, і намагалися відшукати "життєвий еліксир" і панацею цілющий засіб від усіх хвороб. Прилади і апарати для отримання ліків перейшли в середньовічну аптеку з лабораторії алхіміків.

Арабські алхіміки винайшли водяну лазню і перегінний куб. Описали операції плавлення, декантації, виварювання, дистиляції, сублімації, розчинення, коагуляції. Отримали азотну і соляну кислоти, етанол, хлорне вапно. Уперше в 975 р. було описано застосування дистильованої води для фармацевтичних цілей.

До найвидатніших представників арабської медицини належать: Аль-Разі (850-923) і Ібн –Сіна (980-1037).

Аль Разі був засновником Багдадської лікарні і медичниї школи. Для будівництва лікарні Аль-Разі пропонував розвішувати м’ясо в різних місцях міста і будувати там, де воно найдовше збережеться. Він рекомендував перевіряти в лікарнях описи хвороб, які не завжди співпадатимуть з описаним, закликав лікарів відкривати нові лікувальні засоби, невідомі раніше.

Найвидатніший лікар не лише арабського світу, а й всієї епохи середньовіччя - Абу-Алі-аль Хусейн-ібн Абдуллах-ібн Сіна (Авіценна) – народився в аулі Авшан біля Бухари. працював в Бухарі, Хорезмі, Хамадані, Ізфагані. В Хорезмі (999-1014) написав “Канон медицини”, який протягом п’яти століть був основним посібником, з якого майбутні медики не лише в арабських, а й в європейських медичних школах вивчали медицину. В Хамадані був візирем хана і запропонував план економічної і культурної перебудови ханства, який складався із таких основних розділів – покращення системи зрошення, запровадження пільг для купців, розвиток освіти, будівництво лікарень, лазень і водогону. Той правитель розумний, вважав Авіценна, який поширював освіту серед підлеглих. Теоретичні постулати Авіценни були такими: людина складається із двох субстанцій – тіла і душі; тіло інертне, смертне, душа активна і безсмертна; медицина має служити людині; це наука про будову людського тіла, необхідна для того, щоб зберігати здоров’я або вертати втрачене. В трактуванні причин захворювань Авіценна розвивав погляди Гіппократа. Основними причинами він вважав шкідливість клімату і місцевості, шкідливість харчування, надмірну працю, конституцію тіла і душевні потрясіння. Для ілюстрації впливу останніх проводив такий дослід: зачиняв у двох клітках по ягняті. Обом давав добру їжу, але біля однієї з кліток прив’язував вовка. Ягня, що мало вовка за сусіда, незважаючи на добру їжу, чахло і здихало.

Авіценна вважав, що дія ліків залежить від таких факторів: ясного розуміння, чому саме ці ліки призначаються, стану хворого, доброякісності ліків, правильної дози та місця введення ліків.

Авіценна першим поставив діагноз цукрового діабету, відмітивши у хворих підвищений апетит, спрагу, поліурію і солодку сечу, яку пробував на смак. Застосовував уринотерапію. Описав клініку виразки шлунку, сибірської виразки, розробив техніку трахеотомії, літотомії, ектерпації пухлин, кровопускань. Ввів у вжиток червону ртуть і вісмут, запропонував катетер.