Оптимальне керування. Принцип максимуму Понтрягіна
Література: [5, с. 421-489], [6, с. 13-85].
Мета роботи: Навчитися застосовувати принцип максимуму Понтрягіна до знаходження оптимального керування динамічними системами.
Зміст роботи: Розв’язати запропоновану задачу пошуку оптимального керування, використовуючи принцип максимуму Понтрягіна. Скласти програму для графічного відображення поведінки системи під дією розрахованого керування однією з алгоритмічних мов.
Методичні вказівки
Основна задача. Нехай задана динамічна система

(5.1)
.................

або у векторній формі
,
з початковою умовою
і областю допустимих керувань
. Тут
–
-вимірний вектор, який називають фазовим, а його компоненти – фазовими координатами об’єкта, функції
мають частинні похідні
(
і неперервні разом з цими похідними за сукупністю своїх аргументів. Шукається таке допустиме керування і відповідна траєкторія системи (5.1), щоб для фіксованого скінченного моменту часу
вираз
, (5.2)
де
- задані сталі, був мінімальним.
Нехай
– вектор-функція з компонентами
, яка є розв’язком задачі
,
,
, (5.3)
або у векторній формі
,
, де
,
,
.
Система (5.3) називається приєднаною до системи (5.1).
Функція Гамільтона задач (5.1),(5.2) має вигляд
.
Тоді динамічна і приєднана системи можуть бути записані через канонічні рівняння
,
,
.
Теорема. Нехай
– розв’язок задачі (5.1),(5.3). Тоді існує функція
, яка є розв’язком приєднаної системи (5.3) з відповідною граничною умовою і така, що майже для всіх
виконується умова
.
Якщо необхідно мінімізувати двічі диференційовну за всіма аргументами функцію
, то в принципі максимуму Понтрягіна початкові умови для приєднаної системи треба замінити на
.
Якщо ставиться задача мінімізації функціоналу
, де функція
задовольняє ті ж умови, що й
, то функція Гамільтона визначається формулою
, а приєднана система має вигляд
,
,
. (5.4)
Приклад 5.1.
,
,
,
,
,
.
Розв’язання.
,
,
,
,
, тобто
. Звідси
. Максимум
досягається при
.
Умови трансверсальності. Часто у задачі (5.1),(5.2) накладаються умови вигляду
,
, причому вважається, що функції
двічі диференційовні по всіх
і якобіан
має максимальний ранг
. Тоді умови
,
задають у просторі станів деякий гладкий многовид.
Вимагається знайти таке оптимальне керування, яке переводить точку
у довільну точку цього многовиду. В цьому випадку кінцеві умови для
в принципі максимуму Понтрягіна потрібно замінити умовами трансверсальності
,
.
Приклад 5.2.
,
,
,
,
.
Розв’язання. Маємо
,
,
,
,
,
,
,
, тобто
і
. Звідси, максимум функції Гамільтона дає оптимальне керування
. Невідомі параметри
і
потрібно вибрати так, щоб система переводилась у кінцеву точку
. Інтегруючи рівняння стану, одержуємо
,
З умов
легко записати лінійні рівняння для знаходження
і
:
,
, так що оптимальне керування має вигляд
.
Аналогічно одержують умови трасверсальності для початкової точки у випадку, коли
не задано, а лише вимагається, щоб ця точка задовольняла систему
,
. Тоді для приєднаної вектор-функції має виконуватись умова
,
.
Завдання для самостійної роботи
Розв’язати наведені нижче задачі. Розробити алгоритми і скласти програму для графічного відображення поведінки системи під дією розрахованого керування.
1.
,
,
,
,
.
2.
,
,
,
.
3.
,
,
,
.
4.
,
.
,
,
,
,
,
.
5.
,
,
,
,
.
6.
,
,
,
,
,
.
7.
,
,
,
,
,
.
8.
,
,
,
,.
9.
,
,
,
.
10.
,
,
,
,
,
.
11.
,
,
,
,
,
,
.
12.
,
,
,
,
.
13.
,
,
,
,
.
14.
,
,
,
,
.
15.
,
,
,
,
.
16.
,
,
,
,
.
17.
,
,
,
,
,
,
.
18.
,
,
,
,
,
.
19.
,
,
,
,
,
,
.
20.
,
,
,
,
,
.
21.
,
,
,
,
.
22.
,
,
,
,
.
23.
,
,
,
,
.
24.
,
,
,
.
25.
,
,
,
,
.
26.
,
,
,
,
.
27.
,
,
, 
28.
,
,
,
,
,
.
Література
1. Александров А.Г. Оптимальные и адаптивные системы. – М.: Высшая Школа, 1989. – 263 с.
2. Бронштейн И.Н., Семендяев К.А. Справочник по математике для инженеров и учащихся втузов. – М.: Наука, 1986. – 544 с.
3. Бублик Б.Н., Кириченко Н.Ф. Основы теории управления. - К.: Вища школа, 1975. - 328 с.
4. Гантмахер Ф.Р. Теория матриц. - М.: Наука, 1967. - 576 с.
5. Васильев Ф.П. Численные методы решения экстремальных задач. – М.: Наука, 1998. – 552 с.
6. Понтрягин Л.С., Болтянский В.Г., Гамкрелидзе Р.В., Мищенко Е.Ф. Математическая теория оптимальных процессов. – М.: Наука, 1983. – 392 с.






