Особливості психічного розвитку новонародженого

До особливостей психічного розвитку новонародженого зараховують перехід від пренатального розвитку до постнатального, наявність безумовних рефлексів, розвиток орга­нів чуття і емоційної сфери, появу комплексу пожвавлен­ня. У цей період з'являється криза новонародженості.

Анатомо-фізіологічні особливості новонародженого

Народження є великим потрясінням для організму ди­тини. Від існування у відносно постійному середовищі (ор­ганізмі матері) він переходить у зовсім нові умови повітря­ного середовища з багатьма подразниками, які часто змі­нюються, у той світ, де він має стати розумною особистістю.

Довжина тіла новонародженого становить приблизно 50-51 см, вага - 3,4-3,5 кг. За перший місяць вага тіла збільшується на 600 г. У нього ще непропорційні окремі частини організму: відносно велика голова, довгий тулуб і короткі кінцівки. Хребетний стовбур майже прямий, го­лівка падає на груди.

Після народження різко змінюється форма взаємодії організму дитини і середовища. Особливо швидко відбуваються зміни в діяльності різних систем, органів і організму загалом. Дитина робить перший вдих, який супроводжуються голосним криком: легені, які були до моменту народження у сплячому стані, розправляються. Через декілька годин після першого вдиху у новонародженого встановлюється рівномірне дихання.

У момент народження апарат травлення дитини ще дуже слабкий, він може перетравлювати лише материнське молоко або спеціально виготовлені молочні суміші. Фізіо­логічні зміни в організмі новонародженої дитини пов'язані не лише зі зміною способу харчування, а й зі зміною (зниженням) температури середовища приблизно на 15-18°С.

Період новонародженості характеризується недостатнім розвитком органів і захисних систем, передусім не­зрілістю центральної нервової системи, яка слабо пристосована до нових зовнішніх умов. Тому навіть незначні несприятливі впливи (зміна повітря, їжі тощо) можуть спричинити серйозні проблеми в дитячому організмі.

Новонароджені діти вразливі до захворювань, спричи­нених порушеннями перебігу внутріутробного життя, по­логами (травми, крововиливи в різні органи тощо). Особ­ливо небезпечні крововиливи в головний мозок, які мо­жуть спричинити судоми, спазматичні паралічі. Нерідко трапляються хвороби пупка і пупкові ранки, запальні хво­роби шкіри (дерматити).

На цьому етапі діти дуже чутливі до мікробів кокової групи (стрептококів, стафілококів, пневмококів), тому в них бувають гнійні запалення шкіри (піодермія) і пупка. Можливі також і розлади, зумовлені недостатньою функ­ціональністю різних органів. Одним із них є фізіологічна жовтяниця (50-70% новонароджених), що виникає внаслідок посиленого руйнування еритроцитів у перші дні після народження, недостатньої функціональної здат­ності печінки. Спостерігаються також фізіологічне змен­шення ваги тіла, сечовий інфаркт, статеві кризи новона­роджених.

Значення рефлексів новонародженого у розвитку дитини

Новонароджена дитина більшість часу спить. Та вже в перші дні час неспання (короткі інтервали між сном) дося­гає кількох годин на добу. Під час неспання дитина вияв­ляє три форми активності:

1) спокійне неспання: дитина лежить з розплющеними очима, не виявляючи рухової активності, у т. ч. й мімічної (гримаси). Зауваживши предмет, який рухається, вона мо­же супроводжувати його поглядом;

2) активне неспання: очі дитини розплющені, дихання, як правило, нерівне. Вона робить швидкі хаотичні рухи, у яких беруть участь усі частини її тіла;

3) крик: дитина видає голосні, нерозбірливі, іноді над­ривні звуки, рухаючись («борсаючись»). Дорослі нерідко оцінюють це як плач.

У поведінці новонародженого проявляються різнома­нітні життєво необхідні рефлекси, які забезпечують при­стосування організму до умов навколишнього середовища, є реакцією на дію зовнішніх і внутрішніх подразників. Так, відразу після народження включаються рефлекси, які забезпечують роботу основних систем організму (ди­хання, кровообігу).

Рефлекси (лат. reflexus - відображення) новонародженого - рефлекси, якими володіє новонароджена дитина і більшість з яких зникає на 2 - 4-му місяці її життя.

Систему основних рефлексів новонародженого утво­рюють:

а) захисний, який вберігає організм від шкідливих і сильних впливів, необхідний для виживання і зберігають­ся упродовж усього життя людини. Наприклад, звуження зіниці ока немовляти у відповідь на дію яскравого світла; різке змахування руками і ногами, якщо смикнути за пе­люшку, на якій лежить новонароджений, з метою відда­лення від подразника або обмеження його дії;

б) орієнтувальний, що є реакцією, спрямованою на контакт із подразником. У первісній формі цей рефлекс виражений у спрямуванні погляду на яскравий або блис­кучий предмет. Потім орієнтувальну реакцію спричиняє нове для дитини явище. Вже на перший-третій день життя сильне джерело світла зумовлює повертання голівки, но­вонароджені стежать за джерелом світла, яке повільно пе­реміщується;

в) орієнтувально-харчовий, який забезпечує готовність дитини до нового типу харчування. Доторкання до губ, ін­ших частин обличчя викликає в голодної дитини реакцію пошуку: вона повертає голівку, розкриває рот;

г) ссальний, який виявляється у тому, що дитина почи­нає ссати вкладений в її рот предмет. Цей рефлекс найваж­ливіший для новонародженого;

г) мавпячий (рефлекс Робінзона), який не має життєво можливого пристосувального значення. Наприклад, доторкання пальцем до долоні викликає надто сильну як дня новонародженого реакцію схоплювання, внаслідок чого він може навіть повиснути, тримаючись за пальці, як мавпочка. Таким є рефлекс повзання (доторкання до підошви викликає рефлекторне відштовхування); рефлекс підкидання ручок (рефлекс Моро), коли дитині загрожує падання або у відповідь на сильний звук вона різко піднімає вгору та опускає руки або долоньки, ніби готові схопити щось;

д) плавальний, завдяки якому новонароджений не погоне, оскільки борсання утримає його на воді.

Усі ці рефлекси успадковані від тваринних предків. На їх основі ніщо людське не розвивається. Більшість із них i виникає вже в першому півріччі: рефлекс Робінзона послаблюються до 4-го місяця життя, до того, як виникне цілеспрямований акт хапання; рефлекс повзання з опорою на підошви не є передумовою самостійного пересування в просторі, оскільки повзання немовляти починається не з відштовхування ніжками, а з рухів рук. Ученими доведено, що деякі рефлекторні реакції проявляються задовго до народження.

Більшість вроджених реакцій необхідна для життя дитини, допомагає їй пристосовуватися до нових умов існування. Завдяки їм новонароджений опановує новий тип дихання і харчування. Якщо до народження плід розвивався за рахунок організму матері (через стінки судин плаценти - дитячого місця - з крові матері в кров зародка надходять поживні речовини і кисень), то після народження організм дитини переходить до легеневого дихання й орального живлення (через рот і шлунково-кишковий тракт). Це пристосування відбувається рефлекторно: після наповнення легень повітрям система м'язів включається в ритмічні дихальні рухи. Дихання відбувається легко і вільно. Харчується дитина на основі ссального рефлексу. Вклюлючені у ссальний рефлекс вроджені дії спочатку погано узгоджені між собою: дитина при ссанні захлинається, задихається, у неї швидко вичерпуються сили. Уся її активність спрямована на насичення. Велике значення має також встановлення рефлекторного автоматизму терморегуляції, завдяки якому організм дитини пристосовується до температурних перепадів.

Новонародженість є єдиним періодом у житті людини, коли можна спостерігати вроджені інстинктивні форми її поведінки, спрямовані на задоволення органічних потреб (у кисні, їжі, теплі). Вони не можуть створити основу пси­хічного розвитку дитини, а лише забезпечують її вижи­вання.

Особливості розвитку органів чуття новонародженого

Органи чуття є складним аналізуючим апаратом, що формується у дитини до її народження. Однак вона наро­джується більш безпорадною, ніж дитинча тварин. На пер­ших порах недосконало працюють її зоровий і слуховий апарати.

Очні впадини і очні яблука новонародженої дитини де­що більші, а рогівка - товстіша, ніж у дорослого. Неузгоджено ще рухаються повіки: одне око розплющується, а друге залишається

заплющеним. Згодом (з десяти днів до одного місяця) їхні рухи узгоджуються. У новонародже­них дітей низька чутливість до світла, та з кожним днем вона помітно підвищується. Діти все більше виявляють здатність стежити за предметами, що рухаються. Не реа­гує дитина у перші дні після народження на звуки, навіть дуже гучні, оскільки слуховий прохід новонародженого заповнений рідиною, яка розсмоктується через кілька днів після народження. Та вже на 2-му тижні в дитини утворю­ються умовні рефлекси на звукові подразники, вона реагує на джерела звуку (голос матері).

Розвиток зору і слуху відбувається у немовлят швид­ше, ніж тілесних рухів, що відрізняє дитину від дитинча­ти тварини. Найрозвиненіша у них дотикова чутливість. При появі на світ їх тіло труситься через різницю темпера­тур тіла матері і температури кімнати, реагують діти і на доторкання (особливо чутливі губи, вся ділянка рота).

До народження в дитини високорозвинена смакова чут­ливість: на солодке реагують ссанням і ковтанням слини; на неприємний смак і гірке - мімікою і здриганням; на кисле і гірке - гримасою, перестають ссати. Через декіль­ка днів після народження може відрізнити молоко матері від підсолодженої води, а її - від простої води.

Добре розвинена в новонароджених нюхова чутливість. За запахом материнського молока вони визначають, є в кімнаті мама чи немає. Якщо дитина упродовж 1-го тижня харчувалася материнським молоком, від коров'ячого вона відвертатиметься, почувши лише його запах. Новонарод­жений прокидається з криком від відчуття голоду і голод­них рухів шлунку. Розвиток роботи аналізуючого апарату, вдосконалення реакцій на зовнішні подразники відбуваються на основі дозрівання нервової системи дитини, насамперед її мозку. Вага мозку немовляти становить 1/4 ваги мозку дорослої людини. Хоча кількість нервових клітин у ньому така, як у дорослого, ці клітини ще недостатньо розвинені. Та вже в період новонародженості можливе утворення умовних рефлексів. Це є свідченням того,що встановлення зв'язків дитини із зовнішнім світом відбувається за участі вищих зон мозку - кори великих півкуль. Його вага швидко збільшується з перших днів виття, ростуть і покриваються захисними мієліновими оболонками нервові волокна. Особливо швидко формуються ділянки, пов'язані з отриманням зовнішніх вражень: за два тижні площа, зайнята в корі великих півкуль зорови­ми полями, збільшується в півтора раза.

Це не означає, що саме по собі дозрівання мозку може забезпечити розвиток органів чуття новонародженого. Він відбувається під впливом зовнішніх вражень дитини, без яких них неможливе його дозрівання. Необхідними умова­ми нормального дозрівання мозку в період новонародженості є вправляння органів чуття (аналізаторів), надхо­дження в мозок різноманітних сигналів з навколишнього гніту. За сенсорної ізоляції (відсутності достатньої кількості зовнішніх вражень) розвиток дитини різко уповільнюються. Враження стимулюють швидкий розвиток орієнту­вальних рефлексів, що виявляється у виникненні зорового і слухового зосередження, створюють основу для подаль­шого оволодіння рухами, формування психічних процесів і и костей. Джерелом та організатором зорових і слухових вражень, необхідних для нормального розвитку нервової системи й органів чуття дитини, є дорослий. Підносячи до обличчя дитини предмети, нахиляючи до неї своє обличчя, розмовляючи, він активізує її орієнтувальні реакції.

Розвиток емоційної сфери новонародженого

Першою формою людської активності є прояв емоцій дитини. Новонароджений починає своє життя з крику. У перші дні він має безумовно-рефлекторний характер, є ре­зультатом спазму голосової щілини, який супроводжує перші дихальні рефлекси. Деякі вчені вважають, що пер­ший крик є першим проявом негативних емоцій: спазми викликають відчуття стиснення. У цьому разі ще немож­ливо розрізнити м'язову реакцію й емоційне ставлення, оскільки у новонародженого відсутній будь-який життєвий досвід. У перші дні життя дитина криком відповідає на неприємні відчуття, пов'язані з потребою в їжі, сні, теплі. Передумовою крику є голод, мокрі пелюшки тощо. За нор­мального виховання приглушене «уа» новонародженого непомітно переходить у плач, який виражає різноманітні страждання (фізичний біль та ін.).

Перші емоції новонародженого негативні, йому важли­во показати, що йому загрожує, не задовольняє його. Доб­розичлива увага, любов і піклування дорослого виклика­ють у нього позитивні соціальні переживання. Першою со­ціальною емоцією, першим соціальним жестом є усмішка дитини у відповідь на розмову з нею дорослого. Вона свід­чить, що малюк виокремив об'єкт (дорослого), спрямував на нього свою активність.

Найбільшу радість батьки відчувають від усмішки ди­тини. Вона з'являється пізніше крику, як правило, приб­лизно наприкінці 1-го місяця життя на появу матері і звук її голосу, виражаючи позитивні емоції. Перші усмішки ди­тини виникають як реакція на ласкавий вираз обличчя до­рослого, і лише через тиждень-півтора немовля починає усміхатися, ще не побачивши дорослого, а лише відчувши його наближення. Усмішка - не просто вираження задо­волення дитини, а інструмент налагодження її взаємодії з оточуючими людьми. З її допомогою дитина дає знати про себе, свої приємні почуття до близького дорослого. Вона є першим соціальним жестом, свідчить про закінчення пері­оду новонародженості і початок немовлячого періоду. На її основі виробляється особлива поведінка дитини (специфіч­ний акт поведінки стосовно дорослого) - комплекс пож­вавлення.

Комплекс (лат. complexus - поєднання, зв'язок) пожвавлення - система позитивних емоційно-рухових реакцій дитини у відповідь на появу в полі зору людини, що нахиляється, розмовляє, усміха­ється.

Виникає він наприкінці 1-го - на початку 2-го місяця життя дитини. Його ознаками є зосередження погляду на обличчі людини, радісні звуки, гудіння, жвава міміка, усмішка, швидкі й енергійні рухи ніжок і ручок. Ця складна реакція свідчить про вирізнення людини (як пра­вило, дорослого, який доглядає дитину) з навколишнього середовища і встановлення специфічного зв'язку з нею, про потребу спілкування. З цього часу дитина не лише стійкіше фіксує свою увагу на людині порівняно з іншими предмета­ми, ай змінює доступні їй у перші тижні активно-негативні реакції, пасивне сприймання на активно-позитивні кон­такти з дійсністю. Якщо активність дитини на перших порах зумовлена переважно незадоволеними органічними погребами і супроводжується негативними переживання­ми, то з часом її рухи дедалі частіше здійснюються на фоні емоційного комфорту, зумовленого не лише задоволенням природних потреб, а й присутністю людини.

Принципово важливе значення для подальшого розвитку дитини має комплекс пожвавлення - основне новоутво­рення періоду новонародженості, поява якого є психологіч­ним критерієм закінчення періоду новонародженості.