Індивідуально-психологічні відмінності дітей

Серед загальнопсихологічних закономірностей пос­тійно виявляються індивідуально-психологічні відмін­ності, які можуть характеризувати як часткові психічні властивості, психічні процеси (пороги відчуття, час реак­ції, індивідуальні особливості сприймання, уваги, пам'я­ті, мислення, емоційної реактивності тощо), так і цілісні особистісні утворення (наприклад, інтереси, здібності, характер).

Індивідуально-психологічні відмінності - особливості психіч­них процесів, станів і властивостей, які розрізняють людей між собою.

Під впливом навчання, вправляння індивідуальні особ­ливості змінюються. Індивідуально-психологічні відміннос­ті можуть мати різний ступінь складності. Вони пов'язані не лише з кількісними показниками (мірою вираження пев­них особливостей), але і з якісною своєрідністю психічних проявів.

Врахування індивідуально-психологічних особливос­тей дитини обирають, удосконалюють виховні впливи,

Дитяча психологія дбаючи, щоб кожна дитина досягла високого рівня психіч­ного розвитку, підтримуючи позитивні якості, перебудо­вуючи негативні.

Однією із суттєвих індивідуальних відмінностей у пси­хічному розвитку дітей є темп цього розвитку. Як відомо, в дітей, що виховуються в одній культурі, вікові кризи розвитку виникають у зв'язку з переходом з одного етапу в інший. Однак в окремих дітей вікові кризи можуть вини­кати як значно раніше, так і значно пізніше; в одних дітей можна спостерігати випередження, у деяких - значну затримку психічного розвитку.

Ще більші відмінності спостерігаються в темпах оволо­діння окремими видами діяльності, розвитку психічних процесів і якостей. Наприклад, одні діти не можуть пра­вильно відтворити просту мелодію, інші - легко викону­ють складні музичні твори; одним надто важко розв'язувати завдання, які потребують стійкої уваги, інші можуть го­динами займатися улюбленою справою.

Діти відрізняються не лише за темпами розвитку, а й за індивідуально-психологічними якостями (інтересами, рисами характеру, здібностями). Є допитливі, розумово активні діти, які ставлять безліч різноманітних запитань, а є і інші - пасивні, які мало чим цікавляться. Серед ді­тей вирізняються як вередливі, дратівливі, так і спокійні, доброзичливі. У одних дошкільників яскраво проявляють­ся музичні здібності (слух, відчуття ритму), в інших - ма­тематичні (у 5-6 років вони вже розв'язують складні арифметичні задачі). Є діти, що живуть одноманітним життям, настрій завжди у них пригнічений, нічого їх не цікавить; а є такі, що завжди бадьорі, життєрадісні, усім цікавляться.

Найпомітніше типові відмінності між дітьми проявля­ються у розумовому розвитку. За цим критерієм виокрем­люють кілька категорій дітей.

Діти з нормальним розумовим розвитком. Вони здатні самостійно виконувати завдання, які вимагають бачення і використання зв'язків, відношень між предме­тами, явищами, діями. Всі вони розумово активні, став­лять перед собою пізнавальні завдання, відображають навколишній світ як власну пізнавальну проблему. По­казником розумової активності дитини є запитання «для чого?» і «чому?». Не всі з них адресуються дорослим. Ди­тина, яка нормально розвивається, прагне сама знайти відповідь на свої питання. Вона може експериментально з'ясувати деякі з них, уважно спостерігати за тваринами, людьми, явищами природи, розмірковувати і робити висновки.

Кожен дошкільник у 5-6-річному віці може бути винахідливим, здатним до пошуку нових способів дій у грі, малюванні, ліпленні, конструюванні, під час виконання навчальних і трудових завдань.

1. Діти з випереджувальним розумовим розвитком. На перших порах встановити ступінь випередження в розумо­вому розвитку важко, хоч таких дітей завжди видно. Вони дивують своїм інтелектуальним розвитком, працездатніс­тю та інтелектуальною активністю, здібностями. Тому їх наливають вундеркіндами (нім. Wunderkind - чудо-дитина). Безумовно, ранній розумовий розвиток є сприятливою у мовою для успішної розумової діяльності і в подальшому житті.

Діти, які випереджують однолітків у розумовому роз­витку, вимагають особливої уваги. Вони рано навчаються читати, рахувати, цікавитися якоюсь галуззю знань, дося­гаючи в цьому неабияких успіхів.

Особливість дітей з випереджувальним розумовим роз­витком полягає в яскраво вираженій розумовій активнос­ті. їх захопленість розумовою діяльністю є показником швидкого розвитку здібностей. Розумові заняття стають для них своєрідною грою розуму, під час якої вони можуть виявляти необмежену ініціативу, насолоджуватися проб­лемами та їх розв'язуванням. Такі діти швидше за своїх ровесників долають егоцентричні установки, у них легше формується об'єктивне бачення навколишнього світу.

Розумово активні діти є досить самоорганізованими, вміють мобілізувати свої сили на виконання свого завдан­ня, виявляють неабияку зосередженість, тривале розумове напруження.

У роботі з ними важливо, щоб завдання, які їм дово­диться вирішувати, були цікавими для них, приносили ко­ристь їхньому розуму. Залишати таких дітей ненавантаженими не можна, бо вони потребують постійної розумової роботи.

2. Діти із затриманням розумового розвитку. Насампе­ред такі діти не можуть зосередити увагу на будь-якій діяльності: не здатні міркувати над поставленим перед ними завданням, у них не виникає пізнавальних проблем, їм не­цікаво, нудно. Вони швидко виснажуються, тому багато бешкетують, не дотримуються правил поведінки, не звер­тають уваги на вказівки вихователя, заважають гратися, працювати своїм одноліткам. Багатьом із таких дітей при­таманний виражений егоцентризм мислення.

Затримання розумового розвитку може бути спричинене ураженням або недорозвитком органів чуття (туговухість, слабозорість), відсутністю при цьому своєчасного компенсуючого навчання; тривалою і важкою хворобою, через що ніхто не піклувався розумовим розвитком дитини; педаго­гічною занедбаністю.

Негативно позначаються на розумовому розвитку дітей обділеність доброзичливим, повноцінним спілкуванням, любов'ю, людським теплом, конфлікти в сім'ї, педагогічні недоліки в роботі дошкільних закладів.

Суттєві труднощі виникають і в дітей, сім'ї яких посели­лися в іншомовному середовищі і завчасно не зосвоїли його.

Затримання розумового розвитку дітей, в яких не було органічного пошкодження головного мозку, відбувається найчастіше з вини дорослих. Воно спричинене відсутністю їхньої уваги і турботи про таких дітей.

Діти із затриманням психічного розвитку повинні ко­ристуватися особливою увагою вихователя. Недостатній розвиток пізнавальної діяльності не може бути підставою позбавлення дитини повноцінного навчання і виховання. За уважного ставлення такі діти виявляють інтерес до за­нять, поступово вдосконалюються під впливом навчання. Однак вони швидко виснажуються, що вимагає від вихова­теля особливої уваги до них.

3. Діти з розумовою відсталістю (олігофрени). Причи­ною розумової відсталості є пошкодження головного мозку дитини через недорозвиток, хвороби, удар та ін. Розумово відсталими вважають дітей, у яких порушена пізнавальна діяльність унаслідок фактичного пошкодження головного мозку. Ними можуть бути діти, які перенесли в дошкіль­ному віці енцефаліт, складну форму грипу з ускладненням на мозок, важку травму, хворіють на шизофренію, епілеп­сію тощо.

Олігофренією називають стан розумових можливостей, які виникають унаслідок пошкоджень центральної нерво­вої системи дитини в домовний період її життя (до 1,5-2 років). Причиною цього є спадкові, внутріутробні пошко­дження зародка (часто їх спричинює алкоголізм батьків), природові травми, захворювання, які впливають на цен­тральну нервову систему. Під час олігофренії психічний розвиток дитини відбувається неповноцінно, хоч вона практично здорова. Характерними її ознаками є: знижені допитливість і пізнавальні процеси; слабка здатність до розуміння проблемної ситуації та її розв'язання, утруднена сприйнятливість нового, малорезультативне навчання; збіднений кругозір; малий запас уявлень; примітивність і конкретність мислення.

Відмінності у психічному розвитку дітей виникають і розвиваються в процесі їх життя і виховання. Формування в них певних психічних якостей залежить і від вроджених задатків.

Кожна дитина народжується із тільки їй властивими задатками, обумовленими спадковістю і внутріутробним розвитком. Ці задатки певною мірою визначають мож­ливості розвитку більшості анатомічних, фізіологічних і деяких психічних особливостей дитини. Навіть безумов­ні рефлекси різною мірою виражені в новонароджених. У різних немовлят із неоднаковою швидкістю утворю­ються умовні рефлекси: в одних переважають орієнтувальні реакції зорових подразників, в інших - тактильні. Деякі природні особливості спадково зумовлені, інші - виникають під впливом умов розвитку у внутріутробно­му періоді.

Зважаючи на те, що спадкові захворювання, недороз­виток, травми під час родів спричиняють затримки психіч­ного розвитку, а в особливо важких випадках - глобальніші проблеми, іноді припускають, що незвичні здібності теж пов'язані лише з вродженими особливостями мозку. Однак природні особливості, які передаються спадково, можуть слугувати лише задатками певних здібностей, пе­редумовами психічного розвитку.

Відмінності у психічному розвитку дітей, формування їх здібностей, особливостей розвитку особистості значно більше залежать від виховання і навчання: соціальної бу­дови суспільства; національної культури і традицій; типу сім'ї (повна, неповна, багатодітна, малодітна), кількісних і якісних характеристик сім'ї; ставлення до дитини, взає­мин батьків тощо.