Загальна характеристика психічного розвитку немовлят

Нове ставлення дитини до дійсності символізує поча­ток немовлячого періоду. Перед тим у дитини виникає певний інтерес до зовнішнього світу, з'являється змога вийти зі своєю активністю за межі безпосередніх потягів та ін­тенсивних тенденцій. Перед нею постає зовнішній світ. Так починається перша стадія немовлячого періоду. На другій стадії також відбувається різка зміна ставлення дитини до зовнішнього світу. Це стається між 5-м і 6-м місяцями жит­тя. До того в поведінці дитини спостерігаються перші впев­нені оборонні рухи, хапання, пожвавлені пориви радості, навіть бажання, експериментальні вчинки, соціальні реак­ції на однолітків, пошуки загублених іграшок. Усе це є ак­тивним інтересом до навколишнього світу. Найсуттєвіша ознака цього вікового періоду - наслідування.

На 10-му місяці життя дитини зникають безладні рухи і виникають зачатки складніших форм поведінки: перше застосування знаряддя і вживання слів, які виражають ба­жання. Так починається новий період - криза 1-го року життя.

Соціальна ситуація розвитку у немовлячому віці

Соціальна ситуація розвитку немовляти полягає в тому, що вся поведінка і діяльність дитини реалізується нею або безпосередньо через дорослого, або у співробітництві з ним.

Нерозривний зв'язок дитини і дорослого зберігається впродовж усього 1-го року життя, тому соціальну ситуацію розвитку в немовлячому віці JI. Виготський назвав «Ми». За його словами, немовля подібне до дорослого паралітика, який каже: «Ми поїли», «Ми погуляли» тощо. Воно нічого не може без дорослого: його життя і діяльність ніби вплете­ні в життя і діяльність дорослого, який піклується про ньо­го. Особливістю цієї ситуації є потреба в комфорті, а цен­тральним елементом цього комфорту - дорослий.

За словами Д. Ельконіна, пустушка і погойдування - своєрідні замінники присутності дорослого, що подають немовляті сигнал: «Усе спокійно!», «Усе гаразд», «Я - тут!». Звичайно, дитина зовсім не може існувати без дорос­лого, який забезпечує все її існування, виживання і спря­мування активності. Вона не здатна самостійно пересува­тися, підтримувати своє існування. Не має вона засобів впливу на дорослого, крім експресивно-мімічних (плач, крик). Суперечність цієї ситуації розвитку полягає в тому, що дитина максимально потребує дорослого, але не має за­собів впливу на нього. А він поводиться з нею так, ніби спо­дівається на відповідні дії, ніби вона розуміє звернені до неї слова,жести, емоційні реакції. Дорослий ніби припи­сує немовляті розуміння своїх дій. У результаті такої пове­дінки дорослого в дитини з'являється перша соціальна потреба - потреба у спілкуванні з дорослим. Вона знаме­нує собоювиникнення першої діяльності дитини - діяльності спілкування, предметом якої є інша людина (М. Jliciна) Відтоді активність у встановленні контактів перехо­дитьвід дорослого до дитини. Вона починає впливати на дорослого,щоб вступити з ним у спілкування, спонукати йогодо контакту.

Роль спілкування з дорослими у психічному розвитку немовляти

Життя немовляти цілком залежить від дорослого. До­рослий задовольняє органічні потреби дитини - годує, купає, перевертає з одного боку на інший. Задовольняє він і потребу у враженнях: немовля помітно пожвавлюється, коли його беруть на руки. Рухаючись у просторі за допомо­гою дорослого, воно має змогу бачити більше предметів, доторкатися до них, схоплювати їх. З ініціативи дорослого виникають основні слухові і дотикові враження.

Позитивне емоційне ставлення дитини до дорослого, очевидне задоволення від спілкування з ним виявляються уже в комплексі пожвавлення. Таке ставлення посилюється впродовж усього немовлячого періоду. Емоційне спіл­кування з дорослим відчутно впливає на настрій дитини. Своєю появою він піднімає настрій дитини, спонукає до дій, до яких перед тим вона ставилася байдуже. До кінця 4-5-місячного віку спілкування з дорослим набуває ви­біркового характеру. Малюк починає відрізняти своїх від чужих: знайомому дорослому радіє, незнайомий може викликати в нього переляк.

Потреба в емоційному спілкуванні, яка має важливе значення для розвитку дитини, може спричинити і нега­тивні прояви. Якщо дорослий постійно перебуває з дити­ною,вона звикає безперервно вимагати уваги, не цікавить­ся іграшками, плаче, якщо її хоча б на хвилину залиша­ють саму.

За правильного застосування методів виховання харак­терне для початку немовлячого періоду безпосереднє спілкування (спілкування заради спілкування) поступається місцем спілкуванню з приводу предметів, іграшок, а потім переростає у спільну діяльність дорослого і дитини. Дорослий ніби вводить дитину у предметний світ, привертає ува­гу до предметів, демонструє можливі способи дії з ними, часто безпосередньо допомагає дитині виконати дію, спря­мовуючи її рухи.

Спільна діяльність дорослого і дитини полягає як у ке­рівництві з боку дорослого діями дитини, так і в тому, що немовля, не маючи змоги виконати якусь дію, звертається за допомогою та сприянням дорослого. Велике значення у їх спільній діяльності має здатність наслідувати дії дорос­лого, яка відкриває широкі можливості для навчання. У 7-10 місяців дитина уважно стежить за рухами і мовлен­ням дорослого. Найчастіше вона відтворює показану їй дію не відразу, а через деякий час, навіть через декілька годин. Іноді наслідування виникає після багаторазового показу. До кінця немовлячого віку діти виявляють велику здат­ність до наслідування, повторюючи за дорослим різнома­нітні дії.

Дії, якими дитина оволодіває під керівництвом дорос­лого, створюють основу для її психічного розвитку. Уже в немовлячому віці яскраво проявляється загальна законо­мірність її психічного розвитку - психічні процеси і якос­ті формуються у неї під вирішальним впливом умов життя, виховання і навчання. У зв'язку із залежністю від дорос­лих ставлення немовляти до дійсності і до себе завжди пере­ломлюється через призму стосунків з іншою людиною. Тоб­то ставлення дитини до дійсності є соціальним ставленням.

Відразу після народження немовля ще не має потреби у спілкуванні з оточуючими людьми, вона виникає під впли­вом таких умов:

1) об'єктивна потреба немовляти в догляді та піклуван­ні дорослих. Тільки завдяки постійній допомозі близьких людей дитина може вижити в цей період, оскільки ще не здатна самостійно задовольняти свої органічні потреби. Зацікавленість у дорослому зовсім не є потребою в спілку­ванні. У перші дні після народження дитина навчається використовувати дорослих для подолання дискомфорту й отримання того, що їй необхідно, за допомогою різнома­нітних криків, хникання, гримас. Немовля в цей період не адресує своїх сигналів конкретній особі, воно ще не спілку­ється;

2) звернена до дитини поведінка дорослого. З перших днів появи дитини на світ дорослий поводиться з нею так, ніби вона може включатися в спілкування: розмовляє з нею, шукає знаків, за якими можна вважати, що дитина включилася у спілкування.

Спочатку дитину залучає до спілкування дорослий, пізніше в неї самої виникає потреба у цьому. Найважливі­шим засобом спілкування в немовлячому віці є експресив­ні дії (усмішки, вокалізація, активні рухові реакції).

Дорослий не тільки задовольняє потреби дитини і вчить її діяти з предметами. Він оцінює її поведінку, заохо­чує усмішкою, хмурить брови і погрожує пальцем, якщо інша поводиться не так, як потрібно. Завдяки цьому дити­на поступово засвоює позитивні звички, вчиться правиль­но себе поводити.

Отже, роль дорослого у спілкуванні з немовлям є однією і головних передумов успішного розвитку дитини і соціа­лізації її у людському середовищі.

Формування комплексу пожвавлення

На 1-му місяці життя немовля є асоціальною істотою, яка живе в замкненому світі, ніби відірваному від дійснос­ті, а внутрішній світ його обмежений вродженою здатніс­тю задовольняти свої органічні потреби. Умови, в яких живе дитина в немовлячому віці, максимально соціальні. І х особливість полягає в тому, що дитина, на відміну від дитинчат тварин, не здатна сама, на основі вроджених ме­ханізмів підтримувати своє існування і пристосовуватися до навколишнього середовища. Пристосування немовля­ти відбувається або безпосередньо через дорослого, або у співробітництві з ним. Унаслідок безпомічності новона­роджений міцно пов'язаний у своїй поведінці з іншою лю­диною.

Перші прояви позитивної емоції спостерігаються на­прикінці 1-го - на початку 2-го місяця життя. Вона вини­кає при зоровому зосередженні на предметі, у відповідь на ласкаві слова і усмішку дорослого. Найінтенсивніші та най­яскравіші позитивні емоції викликає мовлення дорослого. Найчастіше в немовляти у процесі спілкування виникає комплекс пожвавлення: дитина зосереджує погляд на обличчі дорослого, який нахиляється над нею, вона усмі­хається, пожвавлено рухає ручками і ніжками, видає тихі щуки. Комплекс пожвавлення знаменує закінчення періо­ду новонародженості і початок нової стадії розвитку немо­вляти. Таким є вираження її першої соціальної потреби - по греби у спілкуванні.

У своєму розвитку комплекс пожвавлення долає такі гри етапи: завмирання, зосередження, усмішки і гуління.

1. Він проявляється на 2-му місяці життя у відповідь на зовнішні впливи.

2. На 3-му місяці життя комплекс пожвавлення форму­ється в цілісну систему і стає основною формою поведінки дитини. Кожен компонент використовується адекватно меті спілкування. Так, зосередження допомагає сприйняти впливи дорослого; усмішка є знаком того, що вплив прийня­тий і зростає задоволення; рухове пожвавлення, вокалізації допомагають привернути увагу дорослого, який перебуває в полі зору дитини, тримати його біля себе. Це активний етап.

3. Комплекс пожвавлення стає звичною формою вияву будь-яких позитивних емоційних переживань, що засвід­чує його соціальну функцію.

Для виникнення комплексу пожвавлення недостатньо лише задоволення органічних потреб. Воно лише знімає негативні емоції і створює передумови, за яких у дитини може виникати радісне переживання. Йому передує отри­мання вражень, пов'язаних із дорослим.

Якщо дитина в першому півріччі отримує від доросло­го достатньо уваги, вона швидко розвивається психічно: під час неспання - активна, життєрадісна, рано починає гуліти, усміхатися, у неї своєчасно виникає комплекс по­жвавлення. За відсутності вражень, емоційного контакту з дорослими здорова, доглянута дитина поводиться апатич­но або кричить, у неї затримується руховий, розумовий і навіть фізичний розвиток (явище госпіталізму). У дітей, які живуть в умовах дефіциту спілкування, проявляються невротичні форми поведінки, вони частіше хворіють.

Спілкування як провідна діяльність немовляти

Провідною діяльністю в немовлячому віці є спілкування, оскільки воно забезпечує головні лінії психічного розвитку. Залежно від змісту у немовлячому періоді розрізняють ситуативно-особистісну і ситуативно-ділову форми спілкування.

До 6-ти місяців спілкування дитини з дорослими має переважно емоційний характер, а його засобами є реакції.

Емоційне спілкування - спілкування за допомогою виразних ру­хів, які відповідають певному емоційному стану: пози, міміка, інто­нація голосу, доторкання, погладжування, притискання до грудей, відштовхування тощо.

Після 6-ти-8-ми місяців у дитини формується новий тип спілкування з дорослими - ситуативно-діловий, при ' 11.і > м у засобом спілкування поряд з емоційними реакціями ' ГІН дія з предметом.

Ситуативно-ділове спілкування - спілкування дитини з дорос­лим у процесі спільних дій з предметами, метою якого є ця спіль­на дія.

У немовлячому періоді виокремлюють два етапи роз­питку:

1. Від народження до 5-6-ти місяців. Цей період ха­рактеризується становленням ситуативно-особистісного спілкування, інтенсивним розвитком сенсорних систем, нору, слуху. Таке спілкування вважається достатньо роз­мішеним, якщо малюк дивиться в очі дорослому, відпові­дне усмішкою на його усмішку, адресує йому ініціативні усмішки, рухове пожвавлення і вокалізації, прагне про­довжити емоційний контакт з ним, намагається перебуду­вати свою поведінку відповідно до його поведінки.

Зміст потреби у спілкуванні полягає у прагненні до доброзичливої уваги. Розвивається воно за допомогою експресивно-мімічних засобів, які немовля інтенсивно засво­ює протягом 4-х-6-ти тижнів. У цьому віці спілкування є провідною діяльністю. Воно допомагає малюку вижити і адаптуватися до обставин життя.

2. Від шести місяців до року. Початок цього періоду пов'язаний з розвитком хапання, установленням зорово-рухових координацій (координація між рукою та оком). Дитина вже здатна втримати предмет, інтенсивно засвоює маніпулювання ним. Розширюється її простір. Створю­ються передумови для розвитку маніпуляції з предметами і предметного сприймання. Спілкування відбувається на фоні маніпуляцій, які стосуються предметів.

З 6-ти місяців життя дитини ситуативно-особистісну форму спілкування змінює ситуативно-ділова, яка розгор­тається в результаті спільних з дорослим маніпулятивних дій і задовольняє її нову потребу - у співпраці. Дитині не­достатньо доброзичливої уваги. їй необхідно, щоб дорос­лий виявив зацікавленість тим, чим вона займається, брав участь у цьому процесі. Дорослого вона вважає експертом, зразком, помічником, учасником і організатором спільних дій. У цих заняттях експресивно-мімічні засоби доповню­ються предметами. Дитина виявляє своє прагнення до співробітництва позами, жестами. Спілкування має яскра­во емоційний відтінок, йому притаманні не лише позитив­ні емоції. Діти можуть проявляти образу, гнів, якщо пове­дінка дорослого їх не влаштовує. Збагачується і спектр їх­ніх позитивних переживань.

Спілкування з дорослим як провідна діяльність в не­мовлячому віці найбільше сприяє психічному розвитку дитини, переходу її на наступний віковий етап. Система­тичний словесно-емоційний вплив дорослого стимулює емоційну сферу немовлят, сприяє їхньому пізнавальному розвитку. Це спілкування буде продуктивнішим, якщо по­чинатиметься до того, як у дитини сформуються складні форми предметного сприймання.

Дорослий організовує і перші акти предметного сприй­мання дитини. Оволодівши ними, немовля може успішно використовувати їх в інших ситуаціях, з іншими предме­тами, наприклад з іграшками.

Дитина росте, змінюються її можливості, потреби. Її все більше приваблюють навколишні предмети, вона почи­нає з ними діяти. Але простота, обмеженість її дій не дають змоги самостійно відкрити різноманітні специфічні влас­тивості і функції предметів. Неоціненну допомогу в цьому надає дорослий. Він показує нові цікаві дії з предметами: підкидає м'ячик угору, нанизує кільця на пірамідку, роз­криває і знову збирає половинки дерев'яної ляльки.

Емоційно-особистісне спілкування змінюється в цей час на емоційно-ділове. Крім уваги і доброзичливості, у йо­го контекст включаються ще співробітництво дорослого, його участь у справах малюка. Багатшими стають засоби спілкування: погляди й усмішки доповнюють вказівними жестами, певними інтонаціями у вокалізаціях і перших словах, які з'являються у другій половині року.

Ділове спілкування забезпечує подальший розвиток психіки дитини, яка оволодіває мовленням, вчиться вико­нувати складніші дії з предметами, переходить до най­простіших ігор з ними.

У немовлячому віці відбувається становлення переду­мов спілкування, безпосередніх емоційних контактів з од­нолітками, які відображають широкий спектр переживань. Інтерес дітей одне до одного спонукає їх до пізнавальних контактів, до вивчення іншого. До 12-ти місяців виника­ють ділові контакти у формі спільних предметно-практичних та ігрових дій. У цей період закладаються основи по­дальшого повноцінного спілкування з однолітками. Форму­вання цієї потреби починається з 3-х місяців з виникненням орієнтувальної активності на однолітка. У складі комплек­су пожвавлення у 5-місячної дитини з'являються яскраві емоції при сприйманні партнера. У другій половині пер­шого року життя формуються складні форми поведінки (наслідування, спільні ігри), які засвідчують подальший розвиток потреби в спілкуванні з однолітками.

Контакти з однолітками здебільшого спрямовані на знайомство з ними як з цікавим об'єктом. Діти розглядають, одне одного, доторкаються до обличчя, одягу, іноді навіть «пробують на смак» - беруть у рот пальчик іншого. Чисто не обмежуються спогляданням однолітка, а пово­дяться з ним, як з цікавою іграшкою. Можуть адресувати їм ті самі дії, що й дорослим: усміхнутися, запропонувати іграшку, однак ініціативні прояви на адресу однолітків, прагнення привернути до себе увагу спостерігаються рідко, як і відповідна активність. Немовлята ще не є учасни­ці ми повноцінного спілкування, на цьому етапі життя ли­ше закладаються його передумови.