Загальна характеристика ігрової діяльності дошкільника

За своїм походженням і змістом гра є соціальним яви­щем, зумовленим розвитком суспільства і його культури. Це особливі форми життя дитини у суспільстві, діяль­ність, у якій дитина в ігрових умовах виконує ролі дорос­лих, відтворює їхнє життя, працю, стосунки; форма піз­нання світу, провідна діяльність, в якій дитина задоволь­няє свої пізнавальні, соціальні, моральні, естетичні потреби. У грі дитина долає суперечність між прагненням до більшої самостійності, активної участі у житті дорослих із реальними можливостями щодо цього.

У дошкільному віці гра стає провідним видом діяльнос­ті не тому, що вона займає найбільше часу дитини, а тому, що зумовлює якісні зміни у її психіці.

Гра дошкільнят має рольовий характер. Її передумови формуються у предметній діяльності дитини раннього ві­ку, якій притаманні:

- відокремлення дій від предмета, узагальнення їх;

- використання дитиною неоформлених предметів як замінників інших;

- відокремлення своїх дій від дій дорослих і виник­нення особистих дій дитини;

- порівняння своїх дій з діями дорослих і ототожнен­ня їх;

- відтворення дитиною у своїх діях дій дорослих, які ві­дображають у певній послідовності відрізки їхнього життя.

Найважливішою передумовою ігрової діяльності дити­ни є порівняння і ототожнення нею своїх дій з діями дорос­лого, особистість і дії якого вперше стають для неї зразком не лише об'єктивно, а й суб'єктивно. Якщо у ранньому ди­тинстві центральним моментом гри були предмет і способи дії з ним, то в дошкільному віці у ній домінують людина, її стан, дії, стосунки з іншими людьми.

За концепцією Д. Ельконіна про історичний характер виникнення рольової гри, гра не завжди супроводжувала дитинство. Її виникнення визначається історичним роз­питком суспільства і реальним місцем дитини у системі суспільних відносин.

Рольова гра має соціально обумовлений характер, ос­кільки у ній дитина діє під прямим чи опосередкованим впливом дорослого.

Мотиви гри містяться у її змісті. Дитину цікавить не гак результат, як процес гри. Водночас гра втілює активне прагнення дитини до певної мети, виражає її здатність оперувати предметами, спілкуватися, налагоджувати сто­сунки з ровесниками тощо. Усе це зумовлює результатив­ність гри, яка виявляється у пізнавальних, емоційних та інших надбаннях, що дитина накопичує, здобуває під час ігрової діяльності.

Гра є засобом відображення навколишньої дійсності, способом освоєння діяльності, взаємин дорослих у доступ­ній для дитини формі. Дошкільник відтворює точку зору різних людей, вступає з дітьми у різні стосунки, які відоб­ражають реальну взаємодію дорослих. Зміст ігрових дій зоумовлюється практичними завданнями, які розв'язують дорослі для досягнення певної мети. Тому замість іграшок та інших предметів вони використовують об'єкти, якими послуговуються у своїх практичних діях дорослі.

Гра завжди розгортається за певними правилами. Для її виникнення не обов'язкова умовність (перейменування предметів), вона з'являється у процесі ігрової діяльності. Важливим компонентом психічного акту перейменування предметів під час гри є уява дитини.

Сюжетно-рольова гра як провідна діяльність дошкільника

Найхарактернішим видом ігрової діяльності дошкіль­ника є сюжетно-рольова гра, яка виникає на межі ранньо­го і дошкільного віку і досягає свого розквіту в середині дошкільного дитинства.

Сюжетно-рольова гра - відтворення дітьми дій дорослих і стосун­ків між ними.

Це - образна гра за певним задумом дітей, який розкри­вається через відповідні події (сюжет) і розігрування дітьми.

Структурними компонентами сюжетно-рольової гри є роль, сюжет, зміст, правила, ігрові дії, рольові і реальні стосунки, ігрові предмети і предмети-замінники.

Центральним компонентом гри є роль - спосіб поведін­ки людей у різноманітних ситуаціях, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам. Роль об'єднує всі сторони гри: у її реалізації знаходять своє втілення сюжет (сфера со­ціальної дійсності) і зміст (основний момент діяльності до­рослих і стосунків між ними, які відображаються в іграх).

Дитина може взяти на себе виконання певної ролі, як­що відображена у сюжеті гри сфера дійсності вже знайома їй, оскільки основним джерелом сюжетів ігор є дійсність, ознайомлення з якою є основною умовою її виникнення. Уведення дитини в цю дійсність має відбуватися так, щоб у її центрі стала людина, її діяльність, а в результаті цього ознайомлення виникало позитивне емоційне ставлення до діяльності.

У грі дитина приймає позицію іншої людини (часто - багатьох людей) і в межах одного сюжету бачить ситуацію їх очима. Виконуючи, наприклад, роль мами, потім - доч­ки, вона розуміє важливість материнського піклування і слухняності дітей. Завдяки цьому перед нею відкривають­ся правила поведінки і їх значення для встановлення і під­тримання позитивних стосунків з іншими людьми, відбу­вається усвідомлення необхідності дотримання правил, тобто формується свідоме виконання їх.

Сюжетно-рольова гра допомагає дитині зрозуміти мо­тиви трудової діяльності дорослих, розкриває їх суспільне значення. На перших порах у виборі ролі переважає її зов­нішня привабливість, а у процесі гри розкривається її зна­чущість (дитина розуміє, що вихователь виховує, лікар лі­кує тощо). Старші дошкільники опановують до 10-ти ро­лей, з яких 2-3 стають улюбленими.

Рольова поведінка регулюється правилами, що утво­рюють центральне ядро ролі, і без дотримання яких гра не відбувається. Дитина діє не так, як їй захочеться, а так, як потрібно відповідно до її ролі та ігрової ситуації. Виконую­чи роль, вона стримує свої бажання, поступається ними, висловлює моральні оцінки.

Дотримання дитиною правил і свідоме ставлення до них свідчить, наскільки глибоко вона засвоїла відображе­ну у грі сферу соціальної дійсності. Роль надає правилам значущого змісту, актуалізує необхідність діяти згідно з ними, створює можливості контролювання цього процесу. Недотримання правил руйнує гру. Діти краще дотриму­ються правил у колективних іграх, оскільки їхня діяль­ність контролюється однолітками.

Упродовж дошкільного дитинства ставлення дитини до правил гри змінюється. Спершу вона легко порушує пра­вила і не помічає, як це роблять інші, оскільки не усвідом­лює їх змісту. Потім фіксує порушення правил однолітка­ми і висловлює своє незадоволення цим, пояснює необхід­ність їх дотримання, спираючись на логіку життєвих зв'язків («так не буває»). Пізніше вона усвідомлює прави­ла, дотримується їх, пояснюючи це необхідністю. Завдяки цьому вчиться керувати своєю поведінкою.

Для гри потрібне створення уявної ситуації, без якої неможливі її сюжет і зміст. Діти відтворюють сцени сімей­ного побуту, трудової діяльності і трудових відносин до­рослих, відображають епохальні події (космічні польоти, арктичні експедиції тощо). Чим ширша сфера дійсності, з якою доводиться мати справу дитині, тим різноманітніші сюжети ігор. Діти 5-6-ти років граються не тільки в «гос­ті», «сім'ю», «дитячий садок», а й у «будівництво моста», «запуск космічного корабля» тощо.

Із урізноманітненням сюжетів збільшується тривалість ігор: у 3-4-річних дітей вона становить 10-15 хв.; у 4-5- річних - до 40-50 хв.; у старших дошкільників ігри мо­жуть тривати кілька годин, навіть упродовж кількох днів.

Ігри молодших і старших дітей відрізняються сюжета­ми. Для наймолодших дітей типовими є ігри з побутовим сюжетом («сім'я»); діти середнього дошкільного віку виби­рають також ігри з виробничими сюжетами («залізниця», «будівництво», «лікарня», «дитячий садок», «магазин»); старші дошкільники часто організовують ігри із суспільно-політичним сюжетом («космос», «війна», «вибори» тощо). Поступово діти вводять у свої ігри сюжети з улюблених ка­зок і кінофільмів. У грі переплітаються реальні і казкові сюжети, особливо в дітей після 4-х років.

Деякі сюжети ігор приваблюють як молодших, так і старших дошкільників («дитячий садок», «сім'я»). Однак у межах одного сюжету більш різноманітною є гра стар­ших дошкільників. Вони по-різному відтворюють дій­сність у межах одного і того самого сюжету.

Діти різних вікових груп під час гри вкладають у сю­жет різний зміст. Так, молодші дошкільники багаторазово повторюють однакові дії з одними і тими самими предме­тами, відтворюючи реальні дії дорослих: граючи в «обід», вони ріжуть хліб, варять кашу, миють посуд. Повторення дій - це основний зміст їх ігор. Однак нарізаний хліб до столу лялькам вони ще не подають, зварену кашу не роз­кладають на тарілки, а посуд миють, коли він ще чистий. Отже, зміст гри молодших дошкільників зводиться лише до дій із предметами.

Ігрові сюжети та роль діти молодшого дошкільного ві­ку ще не планують, вони виникають залежно від того, який предмет потрапить їм під руку: слухавка - грати­муть у лікаря, термометр - буде медсестрою. Через воло­діння предметом, з яким можна виконувати ігрову дію, не­рідко між дітьми виникають конфлікти. Тому часто «на машині їдуть два шофери», «хворого оглядають два ліка­рі», «обід готують кілька мам». Оволодіння новим предме­том зумовлює зміну ролі.

Інакше діють у грі діти середнього дошкільного віку. Вони вже не повторюють безперервно свої ігрові дії, а на­магаються змінювати їх. Виконують дії не заради дій, а для вияву свого ставлення до іншої людини відповідно до взятої на себе ролі. їх дії більш згорнуті, ніж у молодших дошкільників. Основним змістом гри стають стосунки між людьми, розгорнуте відтворення яких вчить дітей дотри­муватися певних правил. Ознайомлюючись у грі із життям дорослих, діти залучаються до розуміння суспільних фун­кцій людей, правил стосунків між ними.

Провідним змістом рольової гри старших дошкільни­ків є дотримання правил відповідно до їх ігрових ролей. Ці ролі вони виконують за допомогою різноманітних ігрових дій. На основі скорочення й узагальнення ігрових дій від­бувається перехід до розумових дій. Поступово з'являють­ся уявна гра, коли дитина переходить від гри з реальними ігровими предметами до гри з уявними.

У сюжетно-рольовій грі між дітьми складаються рольові і реальні стосунки. Рольові стосунки зумовлюють вибір і розподіл ролей, виявляються в різноманітних репліках, за­уваженнях, вимогах, які регулюють перебіг гри. Часто ди­тина-лідер нав'язує товаришам нецікаві ролі, обираючи для себе найпривабливішу та ігноруючи бажання інших. Якщо дітям не вдається домовитися про розподіл ролей, то гра роз­падається або хтось виходить із неї. Чим старша дитина, тим сильніше вона виражає своє прагнення до спільної з од­нолітками гри, тим більше згідна виконувати непривабливу роль, тільки щоб гратися разом з ними. Тому їй доводиться стримувати свої бажання, зважати на вимоги інших дітей.

Структура сюжетно-рольової гри значною мірою зале­жить від реальних стосунків. їх значення при переході дітей від молодшого до середнього та старшого дошкільного віку змінюється. У старшому дошкільному віці домінують ігрові стосунки дітей, підпорядковуючи собі реальні стосунки.

Починаючи гру, розподіляючи ролі, діти ставляться одне до одного не так, як її персонажі, а як товариші. Це ставлення не змінюється і під час гри, коли їм доводиться грати відповідно до своїх ролей. Тобто, як стверджує Д. Ельконін, вони не втрачають реального плану своїх сто­сунків, весь час виходячи зі своїх ролей і стаючи на декіль­ка секунд самими собою.

Реальні стосунки часто суперечать ігровим. Чим стар­ша дитина, тим швидше вирішуються конфлікти між ро­льовими і реальними стосунками на користь реальних. Потреба гратися спільно з однолітками, яка з кожним ро­ком стає все відчутнішою, ставить дитину перед необхід­ністю вибрати сюжет, розподілити ролі, проконтролювати рольову поведінку партнера, що зумовлює розвиток її ко­мунікативних умінь і навичок.

Під час гри діти використовують різні предмети: іграш­ки, зменшені копії реальних предметів, якими користу­ються дорослі (ложечки, лопатки, совочки тощо), предмети-замінники (напівфункціональні предмети). Заміщення, як правило, виникає у проблемній ігровій ситуації: що ро­бити, якщо лялька хоче їсти, а ложечки немає? З допомо­гою дорослого дитина знаходить предмет-замінник, вико­ристовуючи, наприклад, паличку замість ложки. Повне заміщення виникає лише за умови, що дитина називає предмет-замінник відповідно до його нової функції, тобто свідомо наділяє його новим значенням. Основною умовою при цьому є виконання предметом-замінником тієї самої функції, яка реалізовувалася завдяки використанню ос­новного предмета. Тому ложкою може бути паличка, олі­вець, навіть термометр. Однак із цією метою не використо­вується м'яч, оскільки ним неможливо зачерпнути їжу.

Чим старша дитина, тим самостійніше вона вибирає і використовує предмети-замінники, тим частіше зовнішня подібність поступається місцем подібності функціональній, тим більше коло предметів вона заміщує. Найчастіше предметом-замінником є, за словами Д. Ельконіна, предметно неоформлений матеріал, функція якого не фіксована: ка­мінчики, палички, клаптики паперу тощо.

Велике значення для розвитку ігрової діяльності ма­ють предмети-атрибути, які допомагають взяти на себе роль, спланувати і розгорнути сюжет, створити ігрову си­туацію. Вони забезпечують зовнішні умови для реалізації ролі, полегшують рольову поведінку: дитина краще вико­нує роль лікаря, коли вона у білому халаті, шапочці. У старшому дошкільному віці зовнішні атрибути все менш потрібні, оскільки основою гри є уявлення про функції предметів.

Розвиток сюжетно-рольової гри у дошкільному віці

Молодші дошкільники граються здебільшого наодин­ці. Вони ще не вміють домовлятися між собою, розподіля­ти ролі та ігровий матеріал, а теми ігор («сім'я», «дитячий садок», «їзда» на машині або в автобусі, «лікування») бе­руть із вражень власного життя та з безпосереднього ото­чення. Сюжети ігор одноманітні - найчастіше багаторазо­ве повторення одних і тих самих ігрових дій.

В іграх молодших дошкільників переважають зовніш­ні дії, які майже буквально відтворюють дії дорослих, яких вони зображають. Безпосереднім поштовхом до по­чатку гри можуть бути порада дорослого, враження дити­ни (наприклад, медичний огляд у дошкільному закладі), іграшка, що потрапила під руку. Тому в цьому віці корис­ні іграшки і їх комплекти, які стосуються доступних дитя­чому розумінню видів людської діяльності.

Упродовж молодшого і середнього дошкільного віку сюжетно-рольова гра суттєво змінюється: передусім від­бувається перехід від поодиноких ігор до спільних, які передбачають взаємодію двох і більше осіб. Відбувається це поступово. Спершу діти починають виявляти інтерес і увагу до гри іншої дитини, епізодично і ненадовго вклю­чаються у неї. Поки гра полягає лише у виконанні еле­ментарних дій з іграшками (катання машини за мотузоч­ку, накладання «їжі» на тарілку), ще немає підстав для стійкого спілкування: діти обмінюються іграшками, до­помагають одне одному, потім розходяться, граються на­одинці.

Спілкування стає тривалішим з розвитком ігрових умінь дітей, детальним їх ознайомленням із життям дорос­лих. Пізнаючи його, діти розуміють, що воно постійно від­бувається у спілкуванні: мама веде розмову з татом, подає обід, стежить, як поводяться діти за столом; продавець розмовляє з покупцями, перукар - з клієнтами. Прагнен­ня відтворити у грі дії дорослих з речами, їх стосунки зумовлює у дитини потребу в партнерах, які б гралися з нею. Так виникає необхідність організовувати гру з кіль­кох ролей, домовитися для цього з іншими дітьми. Тому ді­ти середнього дошкільного віку, які перебувають у дитячо­му садку, починають об'єднуватися у невеликі групи (2-З дитини), часто гратися разом. Таке об'єднання відбуваєть­ся на основі інтересу до ігор однієї тематики.

З переходом до спільної гри розширюється тематика і ускладнюються сюжети. Сюжетним стрижнем дитячих ігор стає відтворення стосунків між людьми. Натомість зникає багаторазове повторення одних і тих самих дій.

Наслідком ускладнення гри є збільшення складу її учасників, тривалішим стає існування ігрових об'єднань. Старші дошкільники заздалегідь планують гру, розподіля­ють ролі, добирають необхідні іграшки, у процесі її - кон­тролюють дії один одного, критикують, підказують, що повинен робити певний персонаж.

За Д. Ельконіним, розвиток ігрової діяльності має чо­тири рівні.

Перший рівень розвитку гри. Центральним змістом гри є зорієнтовані на співучасника дії з певними предметами, наприклад дії «матері», «вихователя», спрямовані на дітей. Головним у виконанні цих ролей є годування когось, без особливого значення у якому порядку це відбувається і що для цього використовується. При цьому ролі обумовлюються характером дій, вони зовсім не впливають на дії, як правило, не називаються, не відбуваються. Це трапляється навіть то­ді, коли у грі розподілено рольові функції і ролі називаються (одна дитина зображує маму, інша - тата; одна дитина - виховательку, інша - повара дошкільного закладу), діти не вступають у типові для реального життя стосунки.

Ігрові дії одноманітні, вони полягають в операціях, які повторюються (наприклад, годування при переході від од­нієї страви до іншої). Гра обмежена актами годування, які логічно не переростають в інші (наступні) дії. їм не переду­ють інші дії, наприклад, миття рук. Логіка дій легко пору­шується, їх порядок не суттєвий для дітей.

Другий рівень розвитку гри. Основним змістом гри є дія з предметом; для дітей набуває важливості відповід­ність ігрової дії реальній. Вони вже називають ролі, розпо­діляють функції. Виконання ролі пов'язане з реалізацією відповідних їй дій.

Логіку ігрових дій обумовлює життєва послідовність, тобто їх послідовність у реальній дійсності. Кількість дій стає все більшою і виходить за межі одного їх типу: году­вання, наприклад, діти вже пов'язують з приготуванням і подаванням їжі на стіл.

Третій рівень розвитку гри. Основним змістом гри стає виконання ролі і дій, зумовлених нею. У ній виокремлю­ються пов'язані з виконанням ролі спеціальні дії, які пере­дають характер стосунків з іншими учасниками гри, на­приклад звернення до повара: «Давайте перше» тощо.

Ігрові ролі дітей стають чітко окресленими. Вони нази­вають їх ще до початку гри, відповідно організовуючи свою поведінку.

Логіка і характер ігрових дій залежать від ролі. Різнома­нітними стають дії: не тільки годування ляльки, але й читан­ня їй казки, укладання спати; не тільки щеплення, але й ви­слуховування, перев'язування, вимірювання температури тощо. Виникає специфічне рольове мовлення - звернення до товариша по грі відповідно до власної ролі і ролі, яку він ви­конує. Іноді у грі помітно і звичайні позаігрові стосунки.

Діти вже опротестовують порушення партнером логіки дій. Здебільшого цей протест виражають аргументом «так не буває». Поступово вони визначають для себе певні пра­вила поведінки, яким підпорядковують власні дії. Діти легше помічають порушення їх кимось, ніж власне відхи­лення від них. Докір у порушенні правил їх засмучує, вони намагаються виправдати і виправити помилку.

Четвертий рівень розвитку гри. Основним змістом гри стає виконання дій, пов'язаних зі ставленням до людей, ро­лі яких виконують інші діти. Всі ролі вже окреслені і виокремлені. Протягом усієї гри дитина чітко дотримується од­нієї лінії поведінки. Рольові функції дітей взаємопов'язані. Мовлення має рольовий характер, у ньому вирізняють роль того, хто говорить, і того, до кого звертаються.

Дії розгортаються послідовно, відповідно до реалій, во­ни стають усе різноманітнішими, відображаючи різнома­нітність дій особи, яку зображає дитина. Учасники гри бурхливо реагують на порушення логіки дій і правил, мо­тивуючи це не лише посиланням на реальну дійсність, а й на раціональність.

Рівні, на думку Д. Ельконіна, можна вважати і стадія­ми розвитку гри.

Отже, у дошкільному віці ігри дітей удосконалюються, у цьому процесі ускладнюється і спілкування з іншими дітьми, розширюється тематика, збагачуються сюжети. Чим різноманітнішими будуть такі ігри, багатшими кому­нікації, тим швидше дитина розвиватиметься, входитиме у світ соціальних ролей.