Емоційні порушення у дошкільників

Емоції дитини пов'язані з внутрішнім світом дитини і різними соціальними ситуаціями розуміння, переживан­ня яких викликає у неї певні емоційні стани. Внаслідок порушення соціальних ситуацій (зміна режиму, способу життя тощо) у дитини може виникнути стресовий стан, афективні реакції, страх. Це викликає негативне самопо­чуття дитини, тобто її емоційне неблагополуччя.

Афект - короткочасне бурхливе нервове збудження, яке супро­воджують різкі рухові прояви, зміни у діяльності внутрішніх орга­нів, втрата вольового контролю за власними діями і бурхливим вираженням емоцій.

Як правило, афект зумовлений слабкістю коркового гальмування, тому збудження у дитини може переважати над гальмуванням. Невміння дитини загальмувати бур­хливий прояв позитивних емоцій може спровокувати у неї негативні емоції: бурхливі веселощі закінчуються плачем, слізьми.

На розвиток емоцій і почуттів впливають вікові етапи і кризи особистості. Центральне для певного віку новоут­ворення, що виникає у відповідь на потреби дитини, міс­тить емоційний компонент. Якщо нові потреби, що з'яви­лись наприкінці кожного етапу, не задовольняються або придушуються, у дошкільника розпочинається стан фрустрації.

Фрустрація (лат. frustratio - обман, розлад) - психічний стан лю­дини, зумовлений нездоланними труднощами на шляху до мети або задоволення власних потреб і бажань.

Проявляється вона як агресія (на фрустратора, на уявлювану причину, на себе) або як депресія. У стані агресії дитина переживає гнів, лють, прагнення фізичної розпра­ви з противником; у депресії вона пасивна, пригнічена. Якщо дитина починає малювати себе у важких ситуаціях або постійно зображує страшні сни - це сигналізує про її емоційне неблагополуччя. Воно може спричинюватися не­задоволеністю дитини спілкуванням з дорослими (батьки) й однолітками, дефіцитом людського тепла, ласки, розла­дами у сім'ї. Симптомами фрустрації є тривожно-песиміс­тичні очікування, невпевненість малюка, почуття незахи­щеності, іноді страх у зв'язку з імовірним негативним ставленням дорослого. Все це провокує у нього впертість, небажання підкорятися вимогам батьків, тобто є серйоз­ним психологічним бар'єром між ним і дорослими.

Насичені емоційні контакти, під час яких дитина як особистість є об'єктом доброзичливого і водночас вимогли­вого оцінного ставлення, формує у неї впевнено-оптимістичні очікування, яким притаманне переживання можли­вого успіху, похвали, заохочення близькими дорослими.

Емоційне неблагополуччя, пов'язане з труднощами у спілкуванні, може спровокувати різні типи поведінки, від­повідно до яких дітей поділяють на такі основні групи:

1) неврівноважені, легкозбудливі діти. Нестримність емоцій часто дезорганізовує їхню діяльність. При виник­ненні конфліктів з однолітками емоції дітей часто проявля­ються в афектах (спалахи гніву, образи), часто супроводжу­ваних грубістю, бійками, супутними вегетативними зміна­ми (почервоніння шкіри, посилене потовиділення та ін.). Негативні емоційні реакції можуть бути породжені сер­йозними або незначними причинами. Швидко виникаючи, вони швидко припиняються;

2) переважно «легкогальмівні» діти зі стійким нега­тивним ставленням до спілкування. Образа, незадоволен­ня, неприязнь надовго зберігаються у їхній пам'яті, однак проявляються не надто бурхливо. Такі діти поводяться ві­докремлено, уникають спілкування. їхнє емоційне небла­гополуччя часто проявляється у небажанні відвідувати дошкільний заклад, незадоволеності стосунками з вихователем або однолітками. Гостра сприйнятливість, надмірна їх вразливість можуть спричинити внутріособистісний конфлікт;

3) діти, чиє емоційне неблагополуччя є наслідком їхніх індивідуальних особливостей, специфіки внутрішнього світу (вразливість, сприйнятливість, що породжують стра­хи). Гострота сприймання і вразливість можуть стати при­чинами страхів дитини.

Страх - негативний емоційний стан, який виникає у ситуаціях уявної або реальної загрози біологічному або соціальному існу­ванню людини, спрямований на джерело цієї ситуації.

Поява страхів залежить від життєвого досвіду дити­ни, рівня розвитку самостійності, уяви, емоційної чут­ливості, хвилювання, тривожності, сором'язливості, невпевненості. Найчастіше їх зумовлюють біль, інс­тинкт самозбереження. Залежно від ситуації, яка скла­лася, ступеня її небезпечності та індивідуальних особли­востей людини він може набувати різної інтенсивності: «від легкого побоювання до жаху, що повністю паралізує рухи і мову.

Для дитини дошкільного віку нестерпна навіть корот­ка розлука з матір'ю, тому вона плаче, погано засинає і прокидається у сльозах, а вдень намагається бути ближче до неї. Страх темноти і самотності не виникає, якщо ди­тина звикла спати у неосвітленій кімнаті. Найчастіше страхи проявляються перед сном. Тому після вечері пот­рібно подбати про затишок і спокій довкола дитини. Пе­ред сном недоречні помірні ігри, перегляди фільмів, чи­тання казок, сюжети яких здатні спровокувати страх. За­побігають страхам емоційний комфорт у сім'ї, увага до почуттів і переживань малюка, готовність завжди допо­могти йому.

Вирізняють конкретні і символічні страхи. Конкрет­ними страхами є емоції, що виникають у ситуації, коли небезпека пов'язується з конкретними предметами, істо­тами чи явищами навколишньої дійсності. У віці 3-х років дитина вже перестає боятись конкретних предметів, лю­дей, тварин тощо, у неї зменшується кількість конкретних страхів, натомість з'являються страхи символічні. Симво­лічними страхами називають переживання стану або си­туації загрози безпосередньо до предмета; загрозливою постає ситуація невизначеності або фантазії.

Невиправдане суворе ставлення дорослого, неадекватні засоби виховання перенапружують нервову систему дитини і створюють сприятливу основу для появи страхів. До цього призводять погрози, суворі покарання (іноді - ті­лесні), штучне обмеження рухів, зневага до інтересів і ба­жань малюка та ін. Постійне залякування робить дітей безсилими, нездатними міркувати, викликає стан тривож­ності. Виникнення страхів у дитини спричинюють і страхи матері. Пам'ятаючи свої дитячі страхи, вона мимовільно відгороджує малюка від об'єктів її страху, наприклад тва­рин. Так неусвідомлено формуються тривожні почуття - «спадкові» страхи.

На основі розвитку уяви до 3-х років у дитини виника­ють страхи, пов'язані з казковими героями, темрявою, по­рожньою кімнатою. Діти, які схильні до страхів, нетова­риські, некомунікабельні. Крім страхів, у них можуть ви­никати агресивність, упертість, вередування. Розвиток страхів нерідко стимулюють дорослі, змушуючи дітей стримувати свої емоції, не розуміюючи їхніх переживань. Тому зовні стримані діти насправді можуть переживати сильні негативні почуття.

Не можна соромити дитину за страх, який вона пере­живає, адже страх і сором взаємопов'язані. Боячись насмі­шок, вона приховуватиме страх, який не лише не зникне, а й посилюватиметься.

Від 3-х до 5-6-ти років діти переживають найрізнома­нітніші страхи, які часто переходять у нав'язливі форми, подібні до невротичних станів. їх можуть зумовлювати ви­сока емоційність, малий життєвий досвід, багата уява. Та­кі страхи впродовж 3-4-х тижнів зникають. Часто вони можуть бути спричинені необдуманими вчинками дорос­лих, наприклад помилками у розумовому вихованні, які зумовлюють зниження рівня орієнтації у соціальному се­редовищі. Для уникнення страхів необхідно давати пра­вильні відповіді на те, що цікавить і турбує дитину, збага­чувати її знання про предмети і явища. Бо, не отримавши відповіді, вона шукатиме її самотужки і результат зусиль рідко буде оптимальним. Не слід залишати дитину саму у незнайомій, складній обстановці. Потрібно брати участь у діяльності, яка її лякає (наприклад, увійти в темну кімна­ту), словом і вчинком вселяти впевненість, оптимізм, під­тримувати її конструктивні спроби, разом з нею радіти ди­тячим досягненням.

Емоційно-вольова сфера дошкільника характеризуєть­ся: ускладненням змісту емоційної сфери; імпресивністю емоцій і почуттів; формуванням загального емоційного фону психічного життя дитини; зміною експресивної сторони емоцій і почуттів дитини-дошкільника. У цьому віці засво­юється «мова» почуттів. За допомогою поглядів, жестів, міміки, посмішок, пози, рухів, інтонацій голосу ДІТИ ВИ­СЛОВЛЮЮТЬ свої переживання. Дошкільник може з допомо­гою слів пояснити свій стан; поступово оволодіває вмінням стримувати бурхливе та різке вираження почуттів, розумі­ючи, як потрібно себе вести у певній ситуації. У дитини з'являється воля.

У дошкільників система емоцій і почуттів ще тільки формується. Тому так важливо саме в цьому віці закласти основи позитивних емоцій і почуттів, які посідають важ­ливе місце у психічному розвитку дитини, у підготовці її до школи.