Специфіка політичної влади

ПОЛІТИЧНА ВЛАДА.

Природа влади

Специфіка політичної сфери суспільства полягає в тому, що її основою є відносини з приводу влади: утримання влади, боротьба за владу, розподіл влади, вплив на інститути влади, застосування влади і т.д. Влада, отже, є стрижнем, навколо якого будується вся політична система суспільства. Саме влада стане сьогодні об’єктом нашої уваги. Цей термін став популярним у різномовних версіях:

· Kratos – грецькою

· Power - англійською

· Imperium - латиною

· Domino - італійською

· potenc//o - есперанто

Відтак влада виявляється і найбільш таємничим явищем. Задумайтесь самі, що таке влада як така: дія (поведінка), символ, абстракція, ілюзія, якась зовнішня сила, енергія, врешті-решт психічне явище (воля, авторитет, наприклад)? Адже ми говоримо про “владу людини або держави”, а й про “владу обставин”, “владу грошей”, “владу законів”, “владу часів”, “владу природи над людиною”, “владу ідей”, “втратити владу над собою”.[1]

Даль у знаменитому словнику надав таке визначення: “влада – це право, сила і воля над чимось” (тобто синтезує і об’єктивний і суб’єктивний вимір влади) і дав 60 понять, похідних від даного терміну (володар, владика, владодержець та ін.).

До сьогодні феномен влади захоплює вчених. Галузь політичної науки, яка досліджує владу, називається кратологією. Існує ціла низка концепцій, що пояснюють сутність і механізм влади, які ми коротко розглянемо.

Головні концепції влади:

Перша. Космогонічна теорія влади. Ще Аристотель вважав, що влада – це об’єктивний закон природи, якому підкорені всі живі істоти. При різних інтерпретаціях (філософських, богословських) ця концепція виходить з тези, що влада – це надлюдська, а то й надземна сила, яка існує об’єктивно, має самостійну сутність. Це може бути природний закон (причинно-наслідковий закон), космічна сила (фатум, рок, Воля Неба), Божий промисел, тобто тлумачення існують і матеріалістичні, і релігійні, й містичні. В будь-якому разі людина розглядається лише як реалізатор цієї зовнішньої сили – чи свідомий чи несвідомий, своєрідний “дилер від влади”. При цьому не людина “тримає контроль” над владою, а влада перетворює єство людини. Остання – лише носій, оболонка, вмістилище цієї могутньої містичної сили

Друга. Антропологічна теорія влади. Фундатори – Ніцше, Шопенгауер. Вона визначає сутність влади як внутрішню якість, вроджений інстинкт, потяг людини до панування над іншими. Згідно неї:

1) воля до влади – локалізована, концентрована в людині особлива енергія, внутрішня сила;

2) прагнення до влади – домінуюча риса людської свідомості і поведінки, причому людина не може цілком цей інстинкт усвідомити і повністю керувати ним;

3) політика – ірраціональна за своєю природою. Вона уявляє собою зіткнення індивідуальних устремлінь до влади, в якому перемагає найсильніше.

Третя. Менеджерська теорія влади. Згідно неї влада уявляє собою технологію управління, яка включає наступні складові:

1) застосування спеціальних засобів, методів, можливостей;

2) адекватне співвідношення мети і засобів, відповідність їх одне одному;

3) володіння інформацією про керовану підсистему;

4) влада – це результат накопичення позитивних управлінських рішень.

Четверта. Психоаналітична теорія влади (Фрейд, Фромм). Її вихідні позиції:

1) людина – це складна психодинамічна система, де протиборствують інстинкти життя (Ерос) та інстинкти смерті (Танатос). Кожен з видів цих вроджених інстинктів є джерелом відповідної енергії – позитивної (лібідо) і негативної;

2) влада – це форма перетворення, переродження надлишку психічної енергії людини, що викликана сексуальними потягами;

3) переважання руйнівної психічної енергії садизму витворює з людей радикалів, мазохізму – консерваторів.

П’ята. Теорія біхевіоризму (Ч. Мерріам, Г.Лассуел). Ця теорія “працює” тільки на мікрорівні; її не цікавлять відносини панування, володарювання, встановлені між групами, верствами, класами, націями, державами. Вона аналізує насамперед між особистісну взаємодію. Суть її в наступному: “Дехто А має владу над кимсь Б, якщо А обумовлює поведінку Б”. Згідно неї:

1) влада – це особливий тип поведінки будь-якого індивіда, здатний вплинути на поведінку іншого індивіда;

2) в центрі уваги – спостереження і опис зіткнень між індивідами з метою кар’єрних змін, під час прийняття рішень, здобуття престижніших статусів;

3) взаємодія індивідів розвивається за сценаріями “ринок”, “гра”, “ринг”. Так, прикладом ринку є політичні вибори, на якому виборець “купує” товар у “кандидата-продавця”. У вигляді плати за лобіювання своїх інтересів і потреб, він віддає йому свій голос.[2] Влада як “гра” – тлумачить політичний світ як театр, ігровий майданчик, де успіх залежить від майстерності, здібностей, гнучкості акторів, знання ними правил політичної гри.

Шоста. Конфліктна (марксистська) теорія влади. Влада ототожнюється із відносинами панування, тобто абсолютним підкоренням одних людей іншим. Її основою – є розкол суспільства на антагоністичні класи, верстви та опір пригноблених. Владу має той клас, який тримає у своїх руках засоби виробництва, а отже і левову частину національного багатства, а тому може диктувати свою волю в суспільстві. Таємниця влади – уміння і можливість застосувати силу. Подібне однобічне тлумачення влади залишає поза увагою такі форми влади як керівництво й управління, делеговані повноваження, авторитет тощо.

Сьома. Психологічна теорія. Вона описує владу в поняттях психології, тобто як факт людської і свідомості, ідеальний феномен. Наприклад:

1) “відчуття влади” – сприйняття власної сили щодо інших на чуттєвому, емоційному рівні;

2) “смак влади” – ті переживання і почуття, які народжує доступ до влади; [3]

3) “жадоба влади” – незупинне, вище за особисту волю, устремління, яке змінює усю психіку і світогляд індивіда;

4) “страх влади” – особлива психічна реакція людини, пов’язана із негативними емоціями;

5) “образ влади” – уявний образ, вигляд, риси владної верхівки, сформовані фантазією людини;

6) а також інші поняття, як-от “характер влади”, “гримаси влади”.

Як бачимо, точки зору різні. Існування багатьох концепцій влади є свідченням творчих пошуків і водночас недостатньої вивченості проблеми. Безсумнівно одне: влада існую всюди, де наявні людські об’єднання, проникає у всі види людської діяльності. Отже, вона є формою соціальних відносин, яка упорядковує життєдіяльність суспільства. Саме тому найбільшої популярності набула с оціологічна концепція влади. Фундатор – американський політолог Г.Саймон. Отже:

1) відносини влади – це завжди відносини між індивідами (соціальні відносини), вони не можуть існувати в природі, поза світом свідомих діючих осіб;

2) ці відносини мають асиметричний характер, за своєю сутністю є відносинами типу “панування – підкорення”, ієрархії: один з індивідів активно впливає на іншого (виступає як суб’єкт), а той відповідним чином адаптує, підпорядковує свою поведінку (є об’єктом);

3) влада постає як здатність одного індивіда реалізовувати свою волю, незважаючи на опір іншого індивіда (отже, передбачає елемент примусу);

4) влада, таким чином, є регулятором життєдіяльності суспільства, який встановлює, закріплює або змінює взаємодію між людьми і групами – тобто є основою всього суспільного способу життя. Вона існує скрізь, де наявні будь-які стійкі об’єднання людей.

Влада – це здатність і можливість суб’єктів (людей, груп, класів) нав’язувати свою волю або чинити визначальний вплив на діяльність і поведінку людей і груп за допомогою різних засобів (сили, авторитету, закону, обіцянок, примусу, підкупу, перепон, контролю, громадської думки).

Специфіка політичної влади

Влада може мати політичний характер, а може і не мати його, як-от сімейна, релігійна, особиста, професійна. В чому ж специфіка саме політичної влади? Вона полягає у своєрідності засобів, які застосовуються для нав’язування волі.

Політична влада – це здатність суб’єктів нав’язувати свою волю індивідам, групам, масам, застосовуючи при цьому політичні інститути та ресурси держави. Такими ресурсами є, скажімо, право, офіційна ідеологія, армія, бюрократія, органи державної влади, поліція, державний бюджет, а також ресурси інформаційні, енергетичні, продовольчі та ін. Те, на які ресурси влада спирається залежить від типу суспільства, міри його розвитку. Так, в країнах близького Сходу, Перської затоки, Латинської Америки влада спирається переважно на примус, релігійну ідеологію і традиції. Натомість, в демократичних країнах влада спирається на інтерес і підтримку виборців, тобто активно використовує ресурс “інтересу”.

Ознаки політичної влади:

· політична влада – це проведення не будь-яких інтересів, а інтересів політичних, тобто усвідомлених і обґрунтованих претензій на участь у діяльності державних органів, доступ до управління суспільними справами;

· є і умовою ізасобом реалізації певної політики (отже, від її застосування безпосередньо залежить розвиток держави, народу);

· виникає на основі сполучення індивідів (які уособлюють владу) із спеціальними структурами (державним апаратом, організаціями, установами, інститутами), через які влада безпосередньо здійснюється;

· владні повноваження здійснює меншість;

· серед головних ресурсів політичної влади – система законодавства та механізм організованого примусу (всіх, хто незгоден виконувати її волю карає, ізолює, примушує);

· підпорядковує собі і мобілізує великі маси людей;

· обмежена територіальними границями.

Слід розрізняти поняття “політична влада”, “державна влада”

По-перше. Політична влада виникає раніше за владу державну ще у додержавну добу, і визначає реальну здатність соціальної групи чи індивіда реалізувати свою волю.

По-друге. Не всяка політична влада є державною (наприклад, влада партій, рухів, громадських організації, незалежних ЗМІ, церкви), хоча будь-яка державна влада – завжди політична.

По-третє. Державна влада є специфічною, адже тільки вона володіє визнаною монополією на примус, насильство (а не тільки засобами переконання, ідеологічного чи економічного впливу).

По-четверте. Об’єктом її впливу є все населення країни і всі сфери життєдіяльності суспільства. Вона має монополію на юридичне, правове закріплення владних рішень.