Види мовленнєвої діяльності

Розрізняють чотири види мовленнєвої діяльності: два з них утворюють текст - говоріння, письмо, а інші - слухання (аудіювання) і читання - здійснюють сприйняття. Такі складові системи нашого «мовного існування», при цьому їхній розподіл у потоці життя нерівномірний: найменше ми пишемо (якщо це не пов'язано з професійною діяльністю), більше всього слухаємо чи говоримо (це залежить від особистих властивостей людини). За даними американських психологів (див. Р. Ніколз «Ви слухаєте» (Нью - Йорк, 1957), час, що ми, у середньому, присвячуємо різним аспектам комунікації, поділяється на частині:

Процеси говоріння і слухання надзвичайно складні. Розглянемо їх докладніше.

Мовець переслідує різноманітні комунікативні завдання: погодитися чи відмовитися, порадити, попередити, зажадати, попросити, дозволити, засумніватися, подякувати і т.д. У залежності від цього виникають висловлення 3 типів: повідомлення, спонукання, питання.

Свідомість мовця зосереджена на змісті, логіко-композиційному структуруванні тексту, пам'ять видає найбільш придатні лексичні варіанти, інтуїція (кількаразове повторення досвіду в подібних умовах) допомагає граматично правильно побудувати речення й озвучити його відповідно до норм вимови, мовне чуття дозволяє визначити стиль, психологічне орієнтування змушує враховувати реакцію слухачів. Труднощі говоріння полягають у тому, що всі перераховані вище операції потрібно виконувати одночасно.

При відсутності мовного автоматизму спостерігається розчленований механізм генерації висловлення. Мова звучить переривчасто: виникають більш тривалі (порівняно з іншими) зупинки, повторюються окремі слова, склади, «розтягується» звук типу [е], вимовляються фраза «Як би це сказати?», «Ну от» і подібні. Паузи, зриви початих конструкцій, а також обмовки часто відбивають стан людини, його хвилювання, незібраність при ускладненні мовленнєвої ситуації. У ході публічного виступу, у бесідах з колегами на службі ці зовнішні прояви пригнічують мовця. Але переривчастість усного мовлення - властивість неоднозначна. Якщо подібних випадків небагато, то це не заважає сприймати інформацію, а часом активізує увагу аудиторії, про що свідчать, зокрема, «підказки» тих висловів, що «шукає» оратор.

Аудіювання становить собою процес розуміння, осмислення мовлення. Це комунікативне уміння не менш важливе, ніж говоріння; є умовою ефективності ділового спілкування.

Історик Плутарх радив: «Навчися слухати, і ти можеш витягти користь навіть з тих, хто говорить погано». Гарне слухання полегшує засвоєння інформації, сприяє встановленню контактів між людьми. В умінні слухати виявляється вихованість, повага до іншого людині, тобто культура.

Результати обстеження безлічі людей указують, що достатніми навичками аудіювання володіють лише 10% з них. Прослухавши десятихвилинне повідомлення, «середній» слухач розуміє і запам'ятовує тільки половину зі сказаного.

Стиль слухання залежить від характеру, інтересів особистості, статі, віку, фізіологічного стану, службового становища. Підлеглі більш уважні і зосереджені в розмові з «керівництвом», не завжди зважуються перервати опонента. Чоловіки, на відміну від жінок, схильні слухати самих себе, швидко давати готові відповіді, перебивати, зосереджуватися на змісті бесіди. Жінці більше цікавий сам процес спілкування, вони переривають партнера в 2 рази рідше. На ефективність слухової перцепції впливає утома, що погіршує концентрацію уваги. Повноцінне аудіювання може займати 20 хвилин при контактній і 5 - 7 хвилин при дистантній комунікації.

Дослідник М. Берклі - Ален виявила «ролі» слухачів: 1) «симулянт» - робить вигляд, що слухає; 2) «залежний слухач» - легко потрапляє під вплив думок і бажань інших; 3) «перебивала» - той, хто невиправдано втручається в мовлення співрозмовника; 4) «занурений у себе»; 5) «інтелектуал» - сприймає інформацію більше розумом, що заважає емоційним і невербальним аспектами поведінки мовця.

У залежності від особливостей сприйняття тексту виділяють 3 види аудіювання:

1. Глобальне, при якому досить визначити, про що йшлося у висловленні, яка його основна думка.

2. Детальне припускає усвідомлення головних значеннєвих блоків тексту в залежності від установки, що ставить перед собою слухач.

3. Критичне вимагає критичного осмислення сприйнятого на слух.

Розрізняють також 2 способи слухання:

1. Нерефлексивне (пасивне) полягає в умінні не втручатися в чуже мовлення своїми зауваженнями, у здатності уважно мовчати. Цей спосіб вимагає значної фізичної і психологічної напруги, певної дисципліни. Нерефлексивне слухання звичайно використовується у таких ситуаціях, коли один зі співрозмовників глибоко схвильований, бажає висловити своє ставлення до тієї чи іншої події.

2. Рефлексивне (активне) полягає в активному зворотному зв'язку, наданні допомоги у вираженні думок. Цей спосіб особливо доречний, якщо партнер по спілкуванню чекає підтримки, схвалення, якщо необхідно глибоко і точно усвідомити інформацію.

Основними прийомами рефлексивного слухання є:

1) З'ясування, тобто звертання до співрозмовника за уточненнями, щоб одержати додаткові факти, судження. (Наприклад, „Я Вас не зрозумів”, „Чи не повторите ще раз?”, «Що Ви маєте на увазі?»).

2) Перефразовування - «передача» чужого, тільки шо вимовленого висловлення в іншій формі («Як я Вас зрозумів...», «На Вашу думку...», «Іншими словами Ви вважаєте...»).

3) Резюмування - підведення підсумків почутого («Якщо узагальнити сказане Вами, то...», «Вашими основними ідеями, як я зрозумів, є...».

4) Підтвердження контакту - запрошення висловлюватися вільно і невимушено. При цьому мовлення супроводжується репліками типу «Це цікаво», «Так», «Розумію Вас», «Приємно це чути».

Запорукою успіхів у міжособистісних відносинах є дотримання правил ефективного слухання:

1.Прагніть зрозуміти, глибоко усвідомити позицію опонента, зробити аналіз, висновки. Навчіться знаходити найцінніші дані в отриманій інформації.

2.Намагайтеся за фразами співрозмовника «уловити» його щирі мотиви, емоційний стан, внутрішній світ.

3.Підтримуйте стійку увагу до промови, не допускайте побічних думок. Останні виникають через те, що швидкість мислення в 4 рази перевищує швидкість говоріння, і у слухача залишається «вільний час».

4.Відключайтеся від зовнішніх «перешкод», що відволікають Вас, не намагайтеся слухати й одночасно робити ще 2 - 3 справи.

5.Не робіть вигляд, що зрозуміли, якщо насправді це не так. Можливо, коммунікатор не зробив необхідних пауз між фразами. Оптимальним для слухачів є темп їхнього власного говоріння. Змінити складну ситуацію допоможуть прийоми рефлексивного аудіювання.

6.Логічно плануйте процес слухання. «Уявне випередження» мовлення співрозмовника чи оратора є одним із засобів настроювання на одну хвилю з ним і гарним методом запам'ятовування промови.

7.Установіть зоровий контакт з мовцем. Ваші жести, міміка повинні відбивати стан зацікавленого слухача.

8.Намагайтеся відчувати як оратор, подивіться на речі його очима, спробуйте стати на його місце.

9.Будьте терплячі. Завжди вислухайте співрозмовника до кінця.

10.Не піддавайтеся почуттю гніву чи роздратування, якщо у Вас негативна установка стосовно партнера по спілкуванню або якщо Ви почули «критичні» для Вас слова, що виводять зі стану рівноваги, приміром, «ріст цін», «звільнення», «обмеження заробітної платні».

11.Не відволікайтеся на специфічні особливості мовця (акцент та інше).

12.Обов'язково повторюйте про себе розпорядження і вказівки.

13.Робіть при слуханні відповідні позначки на папері.

14.Не робіть розповсюдженої помилки недосвідчених менеджерів, комерсантів: не говоріть занадто багато самі, а слухайте інших.

Техника мовлення

Голос людини складає враження на навколишніх, служить інструментом впливу. За характером мовного звучання ми судимо про темперамент, світовідчування мовця. Звукове оформлення мови складає емоційне тло виступу, розмови, що може бути позитивним (приємним) чи негативним (неприємним). Недоліки вимови (крикливість, задишка, хрипота, різкість, гортанність, гугнявість, непарність артикуляції) є «бар'єрами» комунікаційного обміну, «ріжуть вухо». Крім того, помірно звучний голос тонізує нервову систему самого оратора, додає впевненості, створює настрій.

Мовні вади дуже стійкі. З побутового мовлення вони часто «перекочовують» у публічне, у ділове спілкування. Однак офіційна атмосфера, на відміну від невимушеної, вимагає керування голосом, володіння повним стилем вимови, тобто виразного проказування при середньому темпі. Приміром, фрази «здрастуйте», «вона говорить» у повному стилі звучать так: [здрастуjти], [вона говорет'], а в неповному спостерігається сильне редукування (скорочення голосних), іноді навіть пропуск складів: [здрас'т'ь], [вна грит'].

Володіти мовною технікою - це значить домогтися інтонаційної рухливості і виразності, м'якого, вільного, чіткого звучання; уміти користатися нюансами тембру.

Яким же є механізм творення голосу? Охарактеризуємо мовний апарат людини, що складається з чотирьох частин: дихальних органів, вібраторів, резонаторів, артикуляторов. Дихальні органи (мускулатура) дозволяють утягувати повітря в легені і виштовхувати назовні. На шляху проходження повітряного струменя через гортань знаходяться голосові зв'язки - вібратори. Це еластичні утворення, розташовані з лівої і правої сторін гортані і витягнуті спереду назад. Передні кінці зв'язок знаходяться під кутом одна до одної. Голос створюється в результаті періодичних коливань цих мовних м'язів, що зближуються і натягуються. Саме в гортані народжується звукова хвиля. Потім вона потрапляє в резонатори (носоглотка, носова і ротова порожнина), що підсилюють і збагачують звучання. Роботу завершують артикулятори: язик, губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння. Вони перетворюють музичний тон (голос) у звуки мовлення рідної мови.

Усі частини мовного апарату беруть участь у створенні акустичних характеристик: темпу, голосності, висоти, тембру, ясності і чіткості вимови. Темп - швидкість говоріння - може бути швидким, середнім, повільним. Оптимальною умовою легкого сприйняття є середній темп - приблизно 100 - 120 слів у хвилину. Швидкість мовлення залежить від змісту висловлення, емоційного настрою, життєвої ситуації. Уповільнення дозволяє змалювати предмет, підкреслити його важливість, виділити. Голосність - це інтенсивність звучання, велика чи менша сила вимови, що залежить також від ситуації спілкування, словесного змісту. За висотою голос буває високим, середнім і низької, це залежить від його природи. Українська мова схильна до деякої мінорності, і часто в голосі чуються високі плаксиві нотки, гарною профілактикою проти яких служить зниження тону. Висота звуку повинна змінюватися при вимові, інакше виникає монотонність. Особливе підвищення тону, що супроводжується посиленням словесного наголосу, більшою інтенсивністю наголошеного складу, називають логічним наголосом. Тембр - додаткове артикуляційно-акустичне забарвлення голосу, його колорит, «колір». У кожної людини свій тембр - глухий, тремтячий, дзвінкий, гострий, твердий, оксамитний, металевий і т.п. Ясність і чіткість вимови називаються гарною дикцією. Вона підготовляє мовний апарат до творчого процесу, робить звичною точну артикуляцію всіх звуків. Допомагає виразності слова. Гарна дикція припускає уміння «тримати паузу», різноманітити ритмічну організацію мовлення. Розрізняють фізіологічну (добір подиху), граматичну (розділові знаки), логічну (смислорозрізнювальну) і психолінгвістичну паузу (підтекст, емоційне забарвлення).

Систему перерахованих фонетичних засобів (висотних, силових, часових) часто називають інтонацією, а також просодикою.

Оратор, співрозмовник, що вміє легко змінювати темп, голосність і висоту мовлення, що володіє гарною дикцією і тембром, може виражати голосом різні почуття і переживання.Це можливо при правильно поставленому мовному диханні. Його основою є діафрагмально-реберний подих, коли вдих і видох відбуваються за рахунок зміни обсягу грудної клітки внаслідок скорочення діафрагми, міжреберних і черевних м'язів. При вимові після короткого вдиху виникає пауза для зміцнення черевного преса, а потім - довгий звуковий видих, під час якого треба вміти раціонально витрачати запас повітря. Розслаблення м'язів, що утримують грудну клітку в розширеному стані, повинне відбуватися поступово, підкоряючись волі мовця. Через ніс вдихають тільки перед початком монологу чи на великих паузах. Неправильний подих породжує недостатню звучність (тобто силу, гнучкість, рухливість), що у свою чергу змінює тембр голосу.

Процес голосоутворення найбільш продуктивний, коли спина пряма, міцна, а руки, плечі, шия, органи артикуляції вільні і не напружені.

Голоси, поставлені самою природою, зустрічаються рідко. Кожна людина може «виховати» голос, тобто розвинути і зміцнити його. Техника мовлення - важливий елемент культури мовленнєвої діяльності - включає роботу над подихом, голосом, дикцією. Технічна сторона звучної мови піддається тренуванню шляхом спеціальних вправ. Їх треба виконувати регулярно, а також звертатися до них, готуючись до ораторського виступу, до зустрічі з людьми, щоб у момент контакту «бути в голосі».

Комплекс вправ мовної гімнастики складений за рекомендаціями С. Т. Нікольської, що міститься в роботі «Техника речи» (М., 1978).

1.Тренування мовного подиху.

1) «Тепле повітря». Уявіть собі, що у вас замерзли руки, - відігрійте їх своїм подихом. Видих повинен бути рівним, повільним. Одну руку тримайте на животі.

2) «Свіча». Повільно дуйте на полум'я. Замість свічі можна взяти смужку паперу шириною 2 – 3 см. і довжиною 10 см.

3) «Свічі». На одному вдиху (без добору) затушіть 3 свічки (4, 5...10), розділивши видих на порції.

4) «Насос». Станьте прямо, ноги на ширині плечей. Нахиліться вперед і візьміться за ручку уявного автомобільного насоса двома руками. Почніть накачувати повітря: випрямляючись, робіть вдих, а нахиляючись, - видих зі звуком «ф».

5) «Старт». Візьміть у руки годинник із секундною стрілкою і почніть уголос вести відлік часу по секундах: «Десять! Дев'ять... Один! Пуск!». Відлік ведіть голосно, уривчасто, рівномірно, на одному подиху, без добору повітря

11.Голосові вправи.

1) «Колисання». Вам треба заколисати маля тихим муканням крізь зімкнуті губи: «м».

2) «Дзвони». Імітуйте голосом звучання великого дзвону: «бом - м - м! бім - м -м!, бам - м - м!», намагаючись «тягти» приголосний. Змінюйте регістри: від низького (бам) до високого (бім) і середнього (бом).

3) Поступово і плавно підвищуйте і знижуйте голос, робіть його то голосним, то тихим від початку до кінця тексту:

А сад вирує в хуртовинні цвіту,

Бушує біла хвиля пелюстків.

Крізь чари весняного ненаситу,

Мов полум’я блакитне, лине спів.(Маланюк)

4)Якщо у вас надто тихий голос, то прочитайте голосно!!!!!

5)Визначите, який у вас темп мовлення, прочитавши за одну хвилину вірш Л. Українки „Колискова”. Прагніть виробити нормальний темп.

6)Вимовте фразу «Вам не цікаво», звернену до слухачів, що не дотримуються тиші, з різними інтонаціями: із гнівом, з погрозою, з подивом, осудженням, у вигляді прохання, байдуже, з образою.

Зверніться до присутніх: «Пані та добродії», виражаючи голосом почуття (нейтрально, урочисто, іронічно, радісно, із проханням).

7)Спробуйте вимовляти слова: «здрастуйте», «я слухаю вас», «добрий день», «добрий вечір», «приємно вас бачити», «привіт», «алло» і подібні з максимальною доброзичливістю в голосі. Використовуйте для тренування цілий день.

111.Артикуляційні вправи.

1)Широко відкриваючи рот, чітко вимовляєте звуки і склади:

-І, Е, А, ПРО, У, И;

-Е, Я, Й, Ю;

-іа, еа, аа, оа, уа, иа;

-еа, яа, йа, юа;

-Б - П, Г - ДО, Д - Т, У - Ф;

-АБ, АБИ, АБЕ, АБА, АБУ, АБІ;

-БИБ - БІБ - БИП; БЕБ - БАБ - БЕП;

-БАБІВ - БАБІВ - БАП; БОБ - БОБ - БОП;

-БУБ - БУБ - БУП; БИБ - БИБ - БИП;

-ТАК, ДИ, ДО, ДУ, ГА, ГІ, ГО, ГУ, ВА, ВИ,

-В, ВУ, БА, БИ, БО, БУ;

-ша, шо, шу, ши,

-шо, шу, ши, ше,

-шу, ши, ше, ша,

- ши, ше, ша, шо;

-ша, жа, жа, жа, ша,

-шо, жо, жо, жо, шо,

-ши, жи, жи, жи, щи,

-ше, же, же, же, ше;

-С - З - З -...; ТР - Р..., ДР - Р...;

-ПТК, ПКТ, КТП

2)Читайте скоромовки (фрази з неодноразово повторюваними звуками чи сполученнями звуків, що вимагають безупинної перебудови мовного апарату, зміни артикуляцій, спочатку по складах, потім, роблячи невеликі зупинки перед кожним фонетичним словом, а після цього -прискорюючи темп:):

Чапля мокла, чапля сохла, чапля марніла, чапля здохла.

Протокол про протокол протоколом запротоколювали.

Не той дурний, хто на слова скупий, а той дурний, хто на справу тупий.

Надворі - трава, на траві - дрова;

не рубай дрова на траві двору.

Король - орел.

Лібрето «Риголетто».

Прецедент із претендентом.

Костянтин констатував.

3)Прочитайте репліки в діалозі, виділяючи інтонаційно важливі за змістом слова:

Репліка – стимул	Репліка - реакція
1.Питання – сумнів Яблуко від яблуні недалеко падає? Шила в мішку не приховаєш?! До пори гострі сокири?! Сокири гострі до пори?! Біля кола - дзвону?!	Твердження Яблуко від яблуні недалеко падає. Шила в мішку не приховаєш! Сокири гострідо пори! До пори гострі сокири! Біля кола - дзвону! Біля кола дзвону!
2.Питання – подив З'їв молодець тридцять три пирога з пирогом, та усі із сиром?	Замилування З'їв молодець тридцять три пирога з пирогом, та усі із сиром!
3.Замилування. Стоїть піп на копиці, ковпак на попі! Копиця - під попом! Сам під ковпаком! Крокував шакал з кошиком, знайшов пояс із шовку.	Сумнів (недовіра). Стоїть піп на копиці! Ковпак на попі? Копиця під попом? Сам - під ковпаком? Крокував шакал з кошиком, знайшов пояс із шовку?

4) Провідміняйте числівники: 253, 749, стежачи за артикуляцією.

5)Вимовляйте слова пошепки, але ясно і чітко, щоб їх чула людина, яка сидить на деякій відстані від вас:

кореспонденція, що передувала,

шаленіти, що обумовлюється,

що транспортується, катастрофічний,

щирість, виданий,

звичайне, удосконалення,

присутність, діловодство, артилерія,

забарикадуватися, спектрограф.

ПИТАННЯ

1.Наведіть приклади штучних знакових систем.

2.Що таке рівневе уявлення про систему мови?

3.Яка мова переважає в сучасному житті - писемна чи усна?

4.Чому письмовий монолог і усний діалог є полярними видами мовлення?

5Назвіть ситуації, у яких звучить публічне діалогічн мовлення.

6. Чи є розходження між мисленням і внутрішньою мовою?

7.Дослідження М. І. Жинкина довели, що мовний слух розвивається при багаторазовому повторенні, тобто в результаті посиленого тренування голосового апарату, мовних м'язів. Виходячи з цього, поясніть, чому дуже ефективним для підвищення орфографічної грамотності є метод диктанту?

9.У яких ситуаціях доречне рефлексивне, а в яких нерефлексивне аудіювання?

10.У чому перевага уміння слухати ефективно, на думку А. Моруа: «Безліч жінок зробило блискучу кар'єру, вміючи уважно слухати, розумно відповідати і говорити тоді, коли це вже необхідно»? Чи правий, на ваш погляд, французький письменник?

11.Одна з американських методик слухання рекомендує: «Слухай, що людина може сказати, не може сказати, не хоче сказати». Як ви розумієте цю пораду?

12.Як утворюється звук?

13.З чого складається інтонація?

14.Яку роль відіграють паузи в усному мовленні?

15.Розкрийте залежність звучання голосу від характеру (стану) людини.

ЗАВДАННЯ

1.Щоб краще усвідомити свою манеру слухати, дайте відповіді на питання тесту з книги американського дослідника М. Берклі - Ален «Забуте мистецтво слухати» (СПб, 1997). Варіанти відповідей: 1) «у більшості випадків», 2) «часто», 3) «іноді», 4) «майже ніколи».

1.Чи «Відключаєтеся» ви, слухаючи тих людей, з якими ви не згодні чи, яких слухати не хочете?

2.Чи зосереджуєтеся ви на сказаному навіть тоді, коли це вам не цікаво?

3.Чи припиняєте ви слухати мовця, якщо знаєте, що він збирається сказати?

4.Чи повторюєте ви почуте своїми словами?

5.Чи вислуховуєте точку зору іншої людини, навіть якщо вона розходиться з вашою?

6.Чи берете ви що –небудь від кожного співрозмовника, нехай навіть незначне?

7.Чи з'ясовуєте ви, що означають почуті вами незнайомі слова?

8.Чи готуєте ви подумки вислови, поки співрозмовник говорить?

9.Чи робите ви вигляд, що слухаєте, коли насправді зовсім не слухаєте?

10.Чи лините ви думками кудись далеко, коли з вами хтось говорить?

11.Чи сприймаєте ви повідомлення цілком, включаючи його словесне і несловесне вираження?

12.Чи визнаєте ви, що ті самі слова для різних людей значать різне?

13.Чи прислухаєтеся ви тільки до того, що хочете почути, не зважаючи на інше?

14.Чи дивитесь ви на співрозмовника?

15.Чи концентруєтеся ви більше на суті сказаного ніж на зовнішньому вигляді опонента?

16.Чи відомо вам, на які слова і вислови ви сильніше за все реагуєте емоційно?

17.Чи думаєте ви заздалегідь, якої мети збираєтеся досягти у даному акті спілкування?

18.Чи плануєте ви час, коли краще висловити свою думку?

19.Чи думаєте ви про те, як інша людина прореаує на сказане вами?

20.Чи враховуєте ви те, яким чином краще здійснити акт спілкування (у писемній формі, усно, по телефону, за допомогою дошки оголошень, записки і т.п.)?

21.Чи маєте ви на увазі, з якою людиною говорите (вороже налаштованою, незацікавленою, соромливою м, упертою...).

22.Чи перебиватете ви співбесідника?

23.Чи думаєте ви іноді: «А я - припускав, що він це повинен знати»?

24.Чи дозволяєте ви співрозмовнику виражати його негативне ставлення до вас, не займаючи при цьому оборонній позиції?

25.Чи займаєтеся ви регулярно вправами для удосконалювання свого уміння слухати?

26.Чи робите ви записи «на пам'ять»?

27.Чи не відволікають вас сторонні звуки і шум?

28.Чи слухаєте ви опонента, не критикуючи його і не засуджуючи?

29.Чи повторюєте ви отримані інструкції і повідомлення, щоб переконатися, що ви їх правильно зрозуміли?

30.Чи виражаєте ви своїми словами те, що, на вашу думку, почуває мовець?

Обчисліть результат, заміняючи відповідь балом:

Номер питання	У більшості випадків	Часто	Іноді	Майже ніколи
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.

11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
19.
20.
21.
22.
23.
24.
25.
26.
27.
28.
29.
30.