Текст як результат мовленнєвої діяльності

Поняття про текст

Текст (від лат. textus - «тканина, сплетіння, з'єднання») виникає й існуєтільки у процесі спілкування; це мовна одиниця, утілення комунікативного акту; це послідовність вербальних знаків.

Б. Н. Головін визначає текст як словесне усне чи писемне досягнення, що становить собою єдність якогось більш-менш завершеного змісту і форми, що формує і виражає цей зміст.

Таким чином, основними ознаками тексту є:

1)Членимість. Текст складається з декількох речень, являє собою комунікативну одиницю вищого рангу, у порівнянні з реченням. Однак це положення є дискусійним: репліку в діалозі деякі дослідники вважають текстом.

2)Значеннєва цілісність досягається тоді, коли добір матеріалу підкоряється задачі передати основну думку. Тобто, речення тексту повинні поєднуватися темою й ідеєю.

3)Зв’язність полягає в тім, що текст складається з речень, зв'язаних між собою за змістом і формально - за допомогою мовних засобів: повторюваних слів, особових і вказівних займенників, синонімів, антонімів, сурядних сполучеиків і т.п.

Типи тексту

Сторіччя розвитку мови, мислення виробили найбільш експресивні, ощадливі й точні способи, схеми, словесні структури для розв’язання задач, що ставить перед собою мовець. Тому здавна виділяють такі компоненти монологічного мовленняи, як опис, оповідання, роздум, які у лінгвістиці прийнято називати функціонально - значеннєвими типами тексту, що підкреслює їхню залежність від мети і змісту висловлення. Цей розподіл, який знаходимо ще у риториках X1X століття, є умовним. На практиці, у виступі типи тексту чергуються, додаючи мовленню розмаїтості. Опис розкриває ознаки предмета, його тимчасові характеристики чи постійні властивості, якості, стани. Текст цього типу ніби відповідає на запитання: «Який предмет?» Найчастіше опис - це статична картина, що з'являється одномоментно. Різновидом опису в офіційно – діловому мовленні виступає характеристика, різновидом якої вважається технічний опис.

Оповідання розкриває тісно зв'язані між собою події, явища, дії, які об'єктивно відбувалися в минулому. Даний тип тексту представляє світ у динаміці: «Що відбулося?»

Роздум має на меті досліджувати предмети чи явища, розкрити їхні внутрішні ознаки шляхом аргументації, установлення причинно – наслідкових відношень. З логічної точки зору роздум - це ланцюг висновків, демонстрація на яку-небудь тему, викладених у послідовній формі. Таке розкриття світу в його причинно – наслідкових зв'язках - це відповідь на питання: «Чому?» Варіантом роздуму вважають визначення і пояснення, що існують у наукових текстах, у мові масової комунікації.

Логика мислення вимагає, щоб у будь-якім роздумі містилися частини: теза – основна думка, яку треба довести; обґрунтування висловленої думки за допомогою аргументіва, доказів

Сукупність аргументів - положень, істинність яких перевірена і доведена практикою - називається аргументацією.

Аргументи поділяють на 2 види:

1.Аргументи до документів. Це факти, установлювані шляхом спостереження, досвіду, цифровий чи статистичний матеріал, документи, доведені положення і т.д.

2Аргументи до людини. Це посилання на висловлення, думки авторитетних людей: учених, письменників, суспільних діячів, фахівців; привертання уваги до достоїнств і недоліків, смаків опонента; виклик жалості і співчуття.

Аргументи першого виду націлені на те, щоб довести, тобто установити істинність тези, а другого - на те, щоб переконати - зробити слухачів однодумцями, посилити впевненість, що істинність тези доведена. Основа переконливості мовлення - доказовість, але важливу роль відіграє риторична майстерність: пафос, манери, голос і т.д.

Композиція тексту

Композиція (лат. compositio - «складання, твір») - це розташування всіх частин тексту закономірним, мотивованим змістом і задумом.

Найбільш розповсюдженою класичною структурою тексту вважається така, що включає в себе: вступ, головну (основну) частина, висновок. Цю структуру часто мають інформаційна промова, доповідь. Привітальна, торгова промова у наш час відрізняються вільною композицією, що багато в чому визначається ситуацією й адресатом.

У ході експериментів було встановлено, що запам'ятовується і засвоюється найкраще те, що дається на початку чи наприкінці повідомлення, це пояснюється дією так званого психологічного закону «краю». Тому важливо продумати зміст вступу і висновку.

Задача вступу - підготувати слухачів до сприйняття теми. На думку досвідчених ораторів, варто відразу привернути увагу аудиторії. «Гачків, що зачипають» (А. Ф. Коні), існує безліч: цікавий чи навіть несподіваний приклад; прислів'я, приказка, крилате вислів, цитата; розповідь про події, що мають відношення до теми виступу; питання, що дозволяють спонукати слухачів до активної розумової діяльності.

Висновок повинен бути коротким, стислим. У ньому, як правило, підводяться підсумки сказаного, робляться узагальнення; коротко повторюються основні положення, підкреслюється головна ідея і важливість для аудиторії розглянутої теми; намічаються шляхи розвитку висловлених думок; ставляться нові задачі, окреслюються перспективи, звучить запрошення висловити свою думку, посперечатися.

Сучасні оратори використовують методи викладу матеріалу головної частини, що сформувалися на базі багатовікової практики:

1) Індуктивний метод - аналіз матеріалу від часткового до загального, від конкретних фактів до висновків.

2) Дедуктивний метод - міркування від загального до часткового, висування яких –небудь положень, а потім роз'яснення їхнього змісту на прикладах.

3) Східчастий метод - послідовний виклад одного питання за іншим. Розглянувши проблему, автор тексту, уже більше до неї не повертається.

4) Історичний метод - подача матеріалу в хронологічній послідовності, наприклад, на історичні чи біографічні теми.

5) Концентричний метод - повідомлення ведеться навколо головної проблеми, єдиного центра. Мовець аналізує предмет з усіх боків, за допомогою різних визначень (прикладів, пояснень і т.п.), переходячи від загального розгляду до більш глибокого.

6) Метод аналогії - зіставлення різних явищ, подій, фактів, подібних між собою.

7) Метод контрасту побудований на основі порівняння полярних, віддзеркалюючих один одного предметів, проблем, явищ, їх протиставлення.

Використання різних методів в одному монолозі дозволяє зробити його основну частину оригінальною, нестандартною.

Стилі тексту

Будь-який текст можна віднести до того чи іншого стилю. Під стилем (від грецьк. stulos - «паличка для письма») звичайно розуміють різновид літературної мови, що виконує певну функцію в спілкуванні. Тому стилі називаються функціональними. Функції можуть бути різними, тому диференціація стилів ґрунтується на різних підставах. Так, при орієнтації на відповідні сфери людської діяльності (наука, законодавство і діловодство, політика) виділяються «обслуговуючі» їх стилі - науковий, офіційно - діловий, публіцистичний. Усі вони призначені для передачі досить складного змісту і використовуються в офіційному спілкуванні, дуже часто - у писемній формі. Прагнучи підкреслити цю особливість, три названих вище стилі поєднують, називаючи книжними. Їм протипоставлений розмовний стиль, що використовується у повсякденному спілкуванні, переважно в усній формі. Різновидами цього стилю є літературно - розмовний – мовлення освічених людей у навчальних закладах, на виробництві, у закладах культури; ораторський (усне публічне мовлення) - виступи на теми інтелектуального, ділового характеру; размовно - побутовий – мовлення у невимушеній, домашній обстановці, на відпочинку, на вулиці.

Мова художньої літератури, на думку дослідників, синтезує елементи всіх перерахованих стилів.

Функціональні стилі

Мова художньої літератури

«Обличчя» кожного стилю визначають домінуючі стильові риси, характерні мовні засоби.

Своєрідні комунікативні якості наукового стилю - логічність, доказовість, узагальненість, неемоційність. Мовлення характеризується наявністю книжних слів з узагальненим і абстрактним значенням типу: позначення, функція, досвід, процесс; наукових термінів: адвербіалізація, імплікація, дискурс. Використовуються дієслова у формі 3 особи теперішнього часу із семантикою «постійної дії»: кислота роз'їдає; скорочення і т.п. Замість займенника однини «я» уживається множинне - «ми».Речення наукового мовлення ускладнені, поширені, повні. Стиль призначений для повідомленнь теоретичного характеру, пояснення причин явищ.

У висловленнях офіційно - ділового стилю передаються точні дані, що мають практичне значення у сфері управління суспільством на всіх його рівнях. Цьому стилю властиві чіткість, беземоційнісь, стандартність. Типові мовні засоби з офіційним забарвленням: розкрадання, іменований, довести до відома й інші; іменники з суфіксами - ані, - івк, - ств, - ість (дані, указівка, відповідальність), дієслова в початковій формі (запропонувати, скасувати і т.д.). Слова використовуються у прямих значеннях.

Публіцистичний стиль вирішує задачу не просто повідомлення інформації, а певного впливу на думки і почуття людей. Для нього характерні особлива виразність і емоційність, тому поширені образотворчі засоби - епітети, метафори, порівняння, інверсія і т.п.

Усне публіцистичне (ораторське) мовлення, літературно - розмовний стиль поєднують елементи книжного і розмовного стилів, займають проміжне положення між ними. При цьому ораторське мовлення - більш суворий варіант літературної мови.

Домінуючі риси розмовного стилю - неповнота висловлювань й емоційність - обумовлені «усністю» контакту, мета якого - обмін враженнями, новинами, почутими чи побаченими. Мовлення цього стилю відрізняється вживанням розмовних слів і висловів, емоційно - оцінних лексем (вечірка, світленький, будиночок, я тобі виїду). Речення розмовного мовлення прості, неповні, непоширені.

Функціональні стилі реалізуються у відповідних мовних жанрах. Так, до наукового відноситься стаття, реферат, монографія, до розмовно - побутового - розмова, бесіда, суперечка і т.д.

ПИТАННЯ

1.Чим розрізняються поняття «усне» і «розмовне мовлення»?

2.Назвіть мовні ознаки функціональних стилів.

3.Охарактеризуйте основні елементи композиції тексту.

4.Подумайте, яким з методів викладу матеріалу ви частішеще користуєтеся при складанні текстів?

5.Чим відрізняється доведення від переконання?

ЗАВДАННЯ

1.Визначите, у якому з листів (жанр розмовного мовлення) використовуються характерні ознаки книжного стилю:

а) «Дорога Любаня! От вже і весна незабаром, у скверику, де ми з тобою познайомилися, зазеленіють листочки. А я люблю тебе по - колишньому, навіть більше. Коли ж нарешті наше весілля, коли ми будемо разом? Напиши, чекаю з нетерпінням. Твій Коля»;

б) «Шановний Миколо! Дійсно, територія скверу, де ми познайомилися, найближчим часом зазеленіє. Після цього можна буде приступити до вирішення питання про одруження, тому що пора року весна є часом любові. Л. Буравкіна».

2.Підберіть «аргументи до людини», щоб довести судження: «Змішання стилів, недоречне використання книжних або розмовних мовних засобів призводить до мовної помилки».

3.Перелічите слова, які відносяться до вашої майбутньої професії, що існують у різних стилях мови.

4.Складіть текст про свою майбутню професію в розмовному, офіційно - діловому, науковому, публіцистичному стилі.

5.Представте у виді схеми чи таблиці співвідношення мовних жанрів ділового спілкування (привітальна промова, переговори, доручення і т.д.) і функціональних стилів.

6.Зробіть стилістичний аналіз текстів за планом: 1)Характеристика ситуації спілкування (умови і задачі мовлення); 2)Основні стильові риси; 3)Мовні засоби (лексичні, словотворчі, морфологічні, синтаксичні); 4)Визначення стилю і мовного жанру.

а) «Об'єктивності заради треба сказати от про що. Життєздатне слово не може бути створене механічно (хоча б і в повній відповідності з нормами мовлення з тенденціями його розвитку). Уся справа в тім, як це слово буде сприйняте тими, що говорять і пишуть, як воно витримає іспит часом і суспільною мовною оцінкою. Тільки тоді «мовне розширення» з індивідуальної авторської програми здатне перетворитися в справжню політику мовного перетворення, відродження, реформування. Такі думки в мене виникають при читанні роботи...» (З промови доктора філологічних наук, професора Л. И. Скворцова).

б) «писано 27 травня 99, буде

відправлено через тиждень

Високошановна Світлано Володимирівна! Ваша стаття «Про лексичне багатство творів П.Загребельного» отримана і знаходиться в мене, редактора відділу «Мова художньої літератури» Юрія Івановича Семикози. Давати її ми обов'язково будемо, але, будь ласка, наберіться терпіння. Йде «шевченківський» рік, утворився ланцюжок скривджених, обійдених авторів. А тому - не раніше першої книжки майбутнього року. Якщо врахувати, що сьогодні, у четвер 27 травня, пройшла редколегія з приводу нашого п'ятого номера, то не за горами, прости Господи, останній шостий, а там уже, не дивлячись на запізніле літо, закрутять сніги, заметілі... Друкують «Українську мову» не поспішаючи, у виробництві ми повних чотири місяці...»

7)Укажіть які з визначень відносяться до мови, мовлення, мовленнєвої діяльності, тексту?

1)Будь-яке мовне досягнення.

2)Система одиниць і правила їхнього функціонування.

3)Процеси говоріння і розуміння.

4)Система знаків, що виражають ідеї.

5)Усяке словесне повідомлення.

6)Зовнішній бік, форма тексту.

7)Усний чи письмовий словесний здобуток.

8)Сукупність робіт людського організму, що створює мову.

9)Інвентар одиниць і правила їхнього застосування.

10)Організована послідовність одиниць мови.

11)Система для словесного вираження думки.