Тема 4 «Роль дорослого в розвитку дитини»

ПЛАН

1. Складові соціальної компетентності дитини.

2. Роль дорослого в психічному розвитку дитини.

3.Значення емоційного благополуччя дорослого для успішної соціалізації особистості дитини.

Оволодіння особистістю ролі під час входження в нове соціальне середовище, це - конкретний процес соціалізації - адаптація.

Проблема адаптації до умов дошкільного навчального закладу виникає у дитини будь-якого віку, коли вона вперше поступає до ясел або дитячого садка. Для такої дитини незвичне все: відсутність близьких, незнайомі дорослі, велика кількість дітей, новий розпорядок дня, нове приміщення тощо. Змінені звичні умови життя вимагають від дитини перебудови раніше сформованого стереотипу поведінки. Як відомо, він формується вже з перших днів життя дитини в сім'ї і до 2-3 років стає досить усталеним. Така різка зміна звичних форм життя викликає, насамперед, нервово-психічне напруження, не завжди проходить без утруднень, а в деяких дітей супроводжується важкими емоційними переживаннями. У дітей у період адаптації можуть порушуватися сон, апетит, настрій, інколи підвищується температура тіла. У деяких може простежуватися тимчасова втрата мовлення, порушуватися раніше набуті позитивні навички.

Як показують педагогічні та медичні дослідження, характер та тривалість адаптаційного періоду залежать від таких факторів, як:

- вік дитини (найважче адаптуються до нових умов діти у віці 10-11 місяців до 2 років; після 2 років діти значно легше пристосовуються до нових умов життя);

- стан здоров'я та рівень розвитку дитини (здорова, добре розвинена дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);

- індивідуальні особливості дитини (значною мірою поведінка дитини залежить від типу нервової системи);

- рівень натренованості адаптаційних механізмів (діти, які до дитячого садка неодноразово перебували в різних умовах життя, легше звикають до дитячого закладу);

- досвід спілкування з дорослими та ровесниками (уміння позитивно ставитися до вимог дорослих та адекватно спілкуватися з іншими дітьми).

Залежно від зазначених факторів адаптація дитини до умов дошкільного закладу може проходити по-різному. Виділяються групи дітей з «легкою адаптацією», «адаптацією середньої важкості» та з «важкою адаптацією».

За «легкої адаптації» негативний емоційний стан дитини триває недовго. У перші дні в неї погіршується апетит та сон, вона мляво грається з іншими дітьми. Але під час подальшого звикання до нових умов усе це проходить протягом першого місяця перебування дитини в дитячому закладі.

За «адаптації середньої важкості» емоційний стан дитини нормалізується повільніше. Протягом першого місяця вона хворіє, як правило, на гострі респіраторні інфекції. Хвороба триває 7-10 днів і завершується без будь-яких ускладнень.

За «важкої адаптації» емоційний стан дитини нормалізується досить повільно. Інколи цей процес триває кілька місяців. За цей період дитина або хворіє ще раз, часто зі значними ускладненнями, або виявляє стійкі порушення поведінки (намагається сховатися, кудись вийти, сидить та кличе маму тощо). У таких дітей простежується бурхлива негативна емоційна реакція і негативне ставлення до оточення дитячого закладу в перші дні, згодом ця поведінка досить часто змінюється в'ялим, байдужим станом.

Легку адаптацію і певною мірою адаптацію середньої важкості можна вважати закономірною реакцією дитячого організму на змінені умови життя. Важка ж адаптація свідчить про надмірність психоемоційних навантажень на організм дитини і потребує відповідної уваги як із боку вихователя так і з боку батьків дитини.

Можливі причини «важкої адаптації» дітей до умов дитячого закладу

- Несформованість у дитини позитивної установки на відвідування дитячого закладу.

- Несформованість навичок самообслуговування.

- Несформованість предметно-практичної діяльності в дитини.

- Несформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками.

- Значна невідповідність домашнього режиму режимові дитячого закладу.

- Затримка формування емоційних зв'язків між дитиною та вихователем.

 

Можливими причинами «важкої адаптації» можуть бути:

- Несформованість у дитини позитивної установки на відвідування дитячого закладу.

Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформувати в неї позитивне очікування майбутніх змін. Часто батьки, відправивши дитину до дитячого садка, ставляться до неї зі співчуттям та з жалістю. Дитина внаслідок такого ставлення теж починає жаліти себе, вередує, відмовляється відвідувати дитячий садок. Нерідко батьки залякують дитину: «Не будеш слухатися - віддам до дитячого садка». Коли дитина починає відвідувати дитячий заклад, батьки погрожують залишити її в ньому, якщо вона не припинить плакати та вередувати. Подібні установки викликають у дитини страх перед дошкільним закладом та погіршують самопочуття в період звикання до незнайомого оточення. У деяких випадках дитина не має ніяких уявлень про життя в дитячому садку і про те, що там на неї чекає. Це теж негативно впливає на процес адаптації.

- Несформованість навичок самообслуговування.

У деяких сім'ях дорослі досить довго ставляться до дитини як до маленької, не хочуть або не вміють помічати, що вона стає дорослішою, занадто опікуються нею, блокуючи тим самим розвиток самостійності. Інколи, бажаючи заощадити час, батьки поспішають нагодувати й одягнути дитину, стримуючи своїми діями формування необхідних практичних навичок

- Несформованість предметно-практичної діяльності в дитини.

Несформованість у дитини практичної взаємодії з близькими людьми негативно впливає також на взаємостосунки з іншими дорослими, передусім із вихователем. Вихователь у дитячому закладі пропонує дитині діловий стиль спілкування, який відрізняється від емоційного, звичного для дитини в сім'ї. Діти, батьки яких мало уваги приділяли розвитку ситуативно-ділового спілкування (воно передбачає сумісні практичні дії з предметами), не вміють гратися іграшками, часто згадують про батьків, не вміють активно долучатися до колективних ігор, довго адаптуються до умов дитячого закладу.

- Несформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками.

Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до відвідування дитячого садка мало спілкувалися з ровесниками. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування своєї дитини з однолітками з метою її безпеки - щоб запобігти можливим інфекційним захворюванням, ушкодженням, конфліктам, щоб дитина не спілкувалася з «поганими» дітьми тощо. Починаючи відвідувати дитячий садок, така дитина насторожено та з недовірою ставиться до інших дітей, часто конфліктує з ними, ні з ким не ділиться своїми іграшками, забирає іграшки в інших, тому що не вміє попросити; якщо іграшка одна, вона не може зачекати, поки інший пограється нею.

- Значна невідповідність домашнього режиму режимові дитячого закладу.

У випадках, коли домашній режим і режим дитячого закладу кардинально відрізняються в часі та послідовності режимних моментів, дитина в період адаптації до нових умов життєдіяльності може відчувати психофізіологічний дискомфорт. Буває так: дитині пропонують поїсти, а вона не голодна; через деякий час у неї виникає почуття голоду і вона починає вередувати або майже засинає перед обідом, хоча перед цим, на прогулянці, плакала, тому що хотілося їсти. Інколи почуття голоду та втоми можуть збігатися і бути подвійним подразником. Фізіологічний дискомфорт призводить до емоційних зривів, нервового перенапруження, що спричинює психосоматичні захворювання.

- Затримка формування емоційних зв'язків між дитиною та вихователем.

Відомо, що головна роль у період звикання дитини до нових мікросоціальних умов життя відводиться вихователю. На успішність адаптації впливають його інтенсивні педагогічні впливи з достатньо виразною емоційною забарвленістю. У випадках, коли емоційний контакт між дитиною та вихователем не встановлюється, виникає «важка адаптація», її причинами можуть бути: незнання вихователем індивідуально-психологічних особливостей дитини; намагання вихователя якнайшвидше адаптувати дитину до нового оточення; вихователь авторитарний, вимогливий та суворий, рідко усміхається та жартує, карає за будь-які порушення. Під час спілкування з таким вихователем дитина постійно напружена, боїться помилитися, не впевнена у своїх можливостях, замикається в собі, відмовляється виконувати вимоги і навіть відвідувати дитячий садок.

Базові якості формування особистості:

1. Відповідальність

Наприклад: опрацювати у контексті теми «Моє-твоє-наше» казки на кшталт «Троє поросят», які допоможуть дітям порівняти результативність власних і спільних зусиль, усвідомити цінність спільної праці та злагоди, підвести до розуміння відповідальності за власні рішення.

2. Терпимість та Доброзичливість

Зауважити, що узгодженість взаємодії між людьми та їхнє терпиме й доброзичливе ставлення одне до одного - чи не найважливіша умова успішності особистості як суб’єкта соціуму. Вчити дітей у вмінні просити, коректно відмовляти, приймати відмову, слухати і зважати на чужу думку в діалогах «Прохання», «Переконання», «Заперечення».

3. Розсудливість

Формувати в дітей здатність поважати та цінувати працю людей, які створили все те, чим вони користуються, важливість збереження природного довкілля, подарованого людям, задарма.

4. Самостійність

Створіти таке розвивальне середовища, що сприятиме самостійній роботі дітей як індивідуально, так і колективно.

5. Чуйність

Діти - єдина категорія населення, що не має соціальних статусів і соціальних ролей, якщо не вважати статусів «дитина», «чоловіча - жіноча стать», «син - донька», «племінник» і т.п., які вони ще не осмислюють повною мірою. Тому що діти не є виробниками матеріальних благ і не відносяться до категорії економічно самостійного населення, у них не може бути професійних, економічних і політичних статусів і ролей. Їм не знайоме те, з чого складається суть статусів – коло прав і обов'язків. Вони не знають обов'язків інженера, листоноші, парламентарія, чи парафіянина. Вони не знають, що таке відповідальність. Діти не знають, що таке соціальні норми, хоча дорослі їм про це розповідали.

Теоретичні і дуже приблизні знання про соціальні ролі не дозволяють стверджувати, що діти опанували ними чи засвоїли їх. У ролі вони грають, але не поводяться відповідно до вимог соціальної ролі. У дітей тільки ігрове освоєння соціального світу: хлопчики граються з машинками, а дівчатка – у дочки -матері. Дорослі ніколи не грають у ролі, якщо не вважати ігровий метод навчання в бізнесі.

Отже, два світи - дитячий і дорослий розрізняються з погляду соціалізації. Вони знаходяться на різних кінцях цього процесу. Головне розходження - ступінь оволодіння соціальними ролями.

Соціалізувати дошкільника - означає збагатити його індивідуальний досвід позитивними враженнями від спільної з іншими життєдіяльності, розвинути в нього соціальні потреби, сформувати соціальні вміння та навички, виховати "відчуття іншого", сформувати готовність та здатність брати іншого до уваги, працювати в команді, домовлятися, узгоджувати свою позицію, в разі потреби поступатися власними інтересами на користь соціальної групи, діставати насолоду від допомоги та підтримки іншої людини у складній ситуації, тобто жити обличчям до людей, з відкритим серцем, умінням гармонійно "вписуватися" в дитяче угруповання, знаходити в ньому своє місце, визначати свій статус серед однолітків відповідно до своїх можливостей та домагань, товаришувати.

Соціальність - похідна від «соціальний». Означає єдність соціальних потреб (у любові рідних, близьких, авторитетних людей; у підтримці, допомозі, захисті, схваленні тощо); умінь (орієнтуватися, пристосовуватися, позитивно впливати на соціальне довкілля); почуттів (довіри, прихильності, вдячності, відповідальності тощо); якостей (справедливості, чуйності, доброзичливості, товариськості, обов'язковості тощо) дошкільника.

У широкому сенсі «соціальність» є інтегрованою характеристикою, яка фіксує відкритість дитини соціальному довкіллю, її спрямованість на гармонійні та конструктивні взаємини з людьми, що оточують. Бути соціальним у певній життєвій ситуації означає проявляти готовність та здатність контактувати з різними за віком, статтю, спорідненістю, родом діяльності, характерологічними особливостями людьми. Дошкільника з розвиненою соціальністю можна кваліфікувати як соціально компетентну особистість.

Він характеризується здатністю:

• приймати соціальні правила і норми, знаходити правильні орієнтири для побудови своєї соціальної поведінки;

• виявляти гнучкість у сприйнятті нових вражень та їх оцінюванні, прилаштовуватися до вимог соціальної групи та водночас зберігати власне обличчя;

• добирати корисні для свого соціального розвитку ролі, поводитися відповідально, співвідносити чекання інших з власними можливостями й домаганнями;

• орієнтуватися у своїх правах та обов'язках;

• брати інших до уваги, рахуватися з їхніми бажаннями та інтересами, визнавати сильні сторони інших людей;

• поводитися з партнерами по спілкуванню гнучко; реагувати на їхні слова та дії адекватно; вміти вислуховувати, погоджуватися, відстоювати власну точку зору, домовлятися, укладати угоди;

• виявляти толерантність, емпатію, здатність співчувати і співрадіти;

• налагоджувати з однолітками та дорослими гармонійні взаємини, домовлятися з ними, уникати конфліктів або розв'язувати їх мирним шляхом, утримуватися від образливих слів та агресивних дій;

• бути домірним стану людей, які оточують (не веселитися, коли їм сумно, стримано поводитися у присутності хворого тощо);

• оптимістично ставитися до труднощів, уміти мобілізовуватися на їх подолання; проявляти витримку у стресових ситуаціях;

• бути здатним до самопокладання відповідальності, ініціювати допомогу та підтримку іншого;

• розраховувати на себе, рідних, близьких, знайомих, товаришів;

• гідно вигравати і програвати;

• узгоджувати свої бажання з можливостями та вимогами;

• контролювати та регулювати свою поведінку та поведінку людей, що оточують; утримуватися від образливих слів та негативних проявів;

• у разі потреби звертатися по допомогу, вміти нею скористатися;

• володіти мовленнєвим етикетом, бути здатним ініціювати, підтримати та культурно завершити розмову;

• диференціювати поняття соціально «схвалюване», «прийнятне», «неприйнятне»;

• уміти тримати дистанцію, відчувати межу бажаної-небажаної поведінки;

• орієнтуватися у понятті «авторитет», пов'язувати його зі справжніми чеснотами й цінностями;

• поводитися совісно за відсутності контролю з боку дорослого;

• бути людяним, справедливим, уміти ставати на точку зору іншої людини.

Дошкільника можна вважати соціально компетентним, якщо він:

• володіє елементарними знаннями про соціальні явища, події, людей, взаємини, способи їх миролюбного та конструктивного налагодження;

• цінує, визнає значущість для себе всього, що пов'язане із соціальним життям, цікавиться ним;

• називає словами, вербалізує основні назви, пов'язані з життям людини серед інших;

• передає свої враження про соціальні події та взаємини людей художнім образом (малює, ліпить, складає оповідання, співає пісні...).

Складові соціальної компетентності, які необхідно сформувати в дошкільному віці

Комунікабельність дошкільняти - це його здатність будувати з дітьми різного віку, статі та близькими дорослими гармонійні взаємини. Себто такі, які обумовлюють взаємоповагу, доброзичливість, спрямованість на співпрацю, конструктивну взаємодію, взаємодопомогу і задовольняють (емоційно та інтелектуально) усіх партнерів по спілкуванню.

Спілкування - це процес емоційної, інтелектуальної, перцептивної, мовленнєвої, оцінювальної, духовної взаємодії дітей, що може бути безпосереднім або опосередкованим наслідком інших видів діяльності – грою, працею, навчанням. Без уміння спілкуватися неможливі добрі взаємини.

Взаємини - духовні утворення, що складаються в процесі спілкування і відображають його позитивний або негативний характер. Статус дошкільнят – соціальне становище дитини в колективі інших дітей, яке формується на основі взаємин.

Соціалізація - входження дитини в гурт інших дітей, сприймання нею групових цінностей, можливість впливати на зміну їх на краще.

Групова взаємодія - процес конструктивної спільної діяльності за наявності взаємоповаги, взаємодопомоги, емоційної, інтелектуальної, моральної та фізичної підтримки.

Соціальна адаптація – процес пристосування дитини до нового соціального середовища.

Показники соціальної компетентності дошкільняти

Адаптація до нових умов життя:

- дитина із задоволенням відвідує дитячий садок;

- охоче включається у спільні ігри, заняття;

- веде змістовні розмови з іншими дітьми, дорослими;

- ініціює знайомство або погоджується на ініціативу інших дітей познайомитись, погратися разом4

- передає словом свої почуття,незалежно від зміни умов життя (як позитивні, так і негативні);

- розуміє, що завжди отримає емоційну підтримку від дорослих та інших дітей;

- знає, що в дитячому садку весело,цікаво, затишно;

- прагне самостійно зорієнтуватися в нових умовах.

Соціалізація:

- знає, що є моральними цінностями для колективу;

- варіює свою поведінку з метою пошуку найбільш адекватної за даних умов;

- прагне здійснювати вплив на підтримку позитивних цінностей;

- узгоджує свою поведінку з поведінкою інших дітей шляхом самопорівняння4

- володіє коректними за змістом та інтонуванням висловлюваннями, щоб відстоювати власні інтереси.

Групова взаємодія:

- із задоволенням включається в об’єднання дітей різної кількості;

- володіє дипломатичними прийомами виходу зі спільної гри;

- йде на компроміс у розподілі ролей;

- виявляє щирість, демонструє довіру і приязне ставлення до партнерів по діяльності;

- володіє оригінальними або самостійно створює нові сюжети ігор, має цікаві пропозиції щодо розвитку та продовження спільної гри;

- стає учасником взаємодії не лише в ігровій, а й у трудовій, навчальній діяльності;

- свідомо створює умови для групової взаємодії.

Статус, ставлення до авторитету:

- з розумінням, доцільно вживає слово «авторитет»;

- називає якості людини, яку вважає авторитетною;

- виявляє бажання виконувати як головні так і другорядні ролі в іграх;

- усвідомлює та може пояснити, за які саме якості обирають ту чи іншу дитину на головні або другорядні ролі в грі;

- пояснює своє ставлення до авторитетності в групі інших дітей, причини цього;

- реально оцінює ставлення інших дітей до себе, свій статус в групі.

Розуміння іншої точки зору:

- не перебиваючи, уважно слухає співрозмовника, коли той висловлює власну точку зору;

- стримує себе від категоричних, різких висловлювань;

- шукає та пропонує спільні позиції, варіанти рішень;

- проявляє позитивну емоційну реакцію різного ступеню залежно від власного розуміння проблеми;

- ставить заохочувальні запитання;

- в разі потреби пропонує та здійснює допомогу в розв’язанні спільних питань.

Регуляція спільної діяльності:

- справедливо розподіляє ролі, іграшки, необхідне обладнання, предмети;

- охоче погоджується на пропозиції спільно діяти;

- утримується від звинувачень, докорів;

- виявляє творчість у пошуку компромісних рішень, уникає конфліктів, або вміє зняти їх;

- володіє конструктивними діями, що врегульовують спільну діяльність.

Показники розвиненого спілкування:

- наявність взаємодії дітей у різних видах діяльності – ігровій, трудовій, навчальній;

- уважність дитини до міжособистісних взаємин, їх характеру;

- свідоме прагнення до взаємодії, прояви творчості в в пошуку шляхів до цього;

- прояви домірної самостійності у встановленні контактів з іншими, розв’язанні конфліктних ситуацій, оцінюванні взаємин;

- вміння та бажання спілкуватись, будувати гармонійні взаємини, співпрацювати з іншими;

- наявний позитивний статус в групі інших дітей;

- потребує співпереживання та взаєморозуміння;

- володіє навичками культури спілкування, засвоїла норми та правила поведінки в громадських місцях;

- прагне в словах і вчинках виявляти добре ставлення до рідних, інших людей;

- прояви реакції, відповідні до інтонації, міміки, інших людей;

- активно проявляє емоційне співпереживання, гуманність, толерантність;

- наявна повага до оточуючих та самоповага, почуття власної гідності, усвідомлює та досягає адекватності своєї поведінки.

Новоутворення соціального розвитку дошкільнят

- готовність дитини до входження в нове соціальне середовище - клас;

- формування «внутрішнього плану дій» - самопізнання у вигляді роздумів над власними вчинками, поведінкою,характером взаємин з іншими дітьми, дорослими над причинами непорозумінь4

- відчуття справедливості або несправедливості дій, учинків, висловлювань дорослої людини;

- совісність, що проявляється у власному виборі вчинків, у висловлюваннях;

- збагачення мотивації спілкування, опосередкованого не грою, а навчанням.

Література до теми 4

1. Сухомлинский В.А. О воспитании В.А. Сухомлинский / [сост. и авт. вступ. очерков С. Соловейчик] /. – 6-е изд. – М.: Политиздат, 1988. – 270 с.

2. Сухомлинська О.В. Материнська любов як основа виховання / О.В. Сухомлинська // Початкова школа. – 1993. – № 10. – С. 26–28.

3. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка / В.О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1978. – 263 с.