Психологічний смисл виховання

МВС України

Львівський державний університет внутрішніх справ

Факультет № 7

Кафедра психології

«Затверджую»

Завідувач кафедри психології

Доктор психологічних наук, доцент

Л. В. Романюк

Р.

«ВІКОВА ТА ПЕДАГОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ»

Лекція 13

«Психологічні основи виховання»

(2 год.)

розробник: канд. соціол. наук Шиделко А. В.

Львів-2017

План лекції:

Психологічний смисл виховання

Методологічні й методичні принципи виховання. Поняття виховного впливу, його класифікація

Психологічні проблеми перевиховання і психокорекції

Література:

1. Вікова та педагогічна психологія: навч. посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

2. Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук. – Видавництво: К.: Каравела, 2008. – 400 c.

3. Власова О. І. Педагогічна психологія: навч. посібник / О. І. Власова. – К.: Либідь, 2005. – 400 с.

4. Карпенко Є. Вікова та педагогічна психологія. Актуальні студії сучасних українських учених: навчальний посібник / Є. Карпенко. – Дрогобич: Посвіт, 2014. – 152 c.

5. Крэйг Г. Психологияразвития. – СПб.: Изд-во Питер, 2000. – 968 с.

6. Павелків Р. В. Вікова психологія: підручник / Р. В. Павелків. – Київ: Кондор, 2015. – 469 с.

7. Психологія розвитку та вікова психологія: практикум: навч. посіб. / В. П. Кутішенко, С. О. Ставицька. – К.: Каравела, 2009. – 448 с.

8. Савчин М. В. Вікова психологія: навч. посіб. – 2-ге вид., стереотип. / М. В. Савчин, Л. П. Василенко. – К.: Академвидав, 2011. – 368 с.

9. Терлецька Л. Г. Вікова психологія і психодіагностика: підручник / Терлецька Л. Г. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2013. – 608 с.

10. Вікова психологія / за ред. Г. С. Костюка. – К.: Рад. шк., 1976. – 269 с.

11. Дьоміна Г. А. Вікова і педагогічна психологія: методичні рекомендації для практичних занять, індивідуально-самостійної роботи, модульного контролю знань студентів / Г. А. Дьоміна. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2015. – 56 с.

12. Загальні засади вікової та педагогічноїпсихології [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/19580302/psihologiya/. – Назва з екрана.

13. Вікова психологія як галузь психологічної науки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://studentam.net.ua/content/view/3147/97/. – Назва з екрана.

14. Предмет вікової психології [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://medbib.in.ua/predmet-vozrastnoy-psihologii-42328.html. – Назва з екрана.

1.

Вступ

Виховання складає важливу функцію суспільства. Економічне й національно-духовне відродження України неможливе без переосмислення його складових – виховання нової людини як особистості. Виховання становить головну внутрішню сутність навчання і ґрунтується на трьох складових: діяльності, спілкуванні, взаєминах.Однозначного підходу до виховання сьогодні немає ні у вітчизняній науці, ні у практиці. Дослідників цікавить вирішення таких завдань:

a) можливість активного і цілеспрямованого формування особистості. Тут найбільш чітко розрізняються погляди вчених на суть особистості, і перш за все, співвідношення соціального і біологічного в становленні особистості і її розвитку;

b) закономірності і механізми формування моральної сфери особистості, можливості, умови і механізми активного впливу на цей процес;

c) принципи і умови вивчення і організації системи впливів на процес формування особистості. В цьому плані особливе значення надається положенню психологічної науки про вікову періодизацію психологічного розвитку і провідних типів діяльності;

d) оптимальні форми, умови і засоби організації виховного процесу, які забезпечують найбільш широкі можливості психологічної перебудови особистості.

 

Психологічний смисл виховання

Виховання становить головну внутрішню сутність навчання і ґрунтується на трьох складових: діяльності, спілкуванні, взаєминах.

Виховання в широкому розумінні – це функція суспільства, яка забезпечує його розвиток через передавання новим поколінням людей соціально-історичного досвіду попередніх поколінь відповідно до вимог часу.

У вузькому розумінні виховання – це процес свідомого, цілеспрямованого й систематичного формування особистості, який здійснюється в межах і під впливом соціальних інституцій (родини, виховних і навчальних закладів, установ культури, суспільних організацій, засобів масової інформації тощо) з метою її підготовки до повноцінного життя й самореалізації у суспільстві, до життєдіяльності в різних сферах соціальної практики (професійно-трудової, сімейно-побутової, суспільно-політичної й культурної) та до виконання певних соціальних функцій, сприйняття соціальних ролей.

Виховання є основною ланкою соціалізації. Воно органічно пов’язане з навчання і разом із ним є складовою частиною системи суспільної освіти, в межах якої здійснюється спрямована соціалізація людського індивіда. Але навчання зосереджене на педагогічному аспекті становлення пізнавальних здібностей людини та її компетентності в різних сферах предметного буття, а основною метою виховання є розвиток мотиваційно-потребнісної й емоційно-вольової сфер особистості, формування її соціальної компетентності, моральної свідомості та моральних звичок і способів поведінки.

Предметом психології виховання є вивчення психологічних закономірностей формування свідомості людини як особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу. Психологія виховання розглядає виховання як процес, що здійснюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів, які є не лише об’єктами, але й суб’єктами виховання.

Одним із основних завдань психології виховання є вивчення психологічних механізмів формування особистості, які постають необхідною умовою успіху перетворення виховних вимог суспільства у внутрішні регулятори поведінки й діяльності підростаючої особистості.

Розкриваючи психологічні механізми формування морально-вольової сфери особистості, моральної свідомості, моральних уявлень, понять, принципів, переконань, моральних почуттів, звичок і способів поведінки, в яких проявляється ставлення до інших людей, суспільства, психологія виховання виявляє загальні закони активного „проектування” підростаючої особистості, принципи, умови й специфіку організації виховного процесу на різних вікових етапах.

Взаємини учнів у дитячому колективі, їх ставлення до оточуючої дійсності та самовідносини школярів детермінуються взаєминами «вчитель-учень».

Вплив учителя на учнів здійснюється шляхом використання механізмів переконування, навіювання, наслідування, зараження, рефлексії.

Переконування дещо відрізняється від переконання і включає у себе теоретично обґрунтовані (логічні) прийоми, за допомогою яких певна інформація органічно поєднується зі сферою інтересів школярів. При цьому доводиться істинність чи хибність певних інформаційних повідомлень, їх значущість.

Метою переконування є підведення дітей не тільки до розуміння певних положень, а й до внутрішнього їх прийняття.

Через механізм навіювання (сугестія) відбувається вплив, перш за все, на почуття, а через них – на розум і волю особистості, внаслідок чого сприймання інформації із певного джерела є некритичним та мало усвідомленим. Навіювання пов’язане як з фізіологічними, так і з психічними властивостями дітей і ґрунтується на властивості слова оживляти, активізувати наявні й формувати нові асоціації між подразниками першої та другої сигнальних систем. Тобто через слово учень зможе засвоїти не тільки відповідні поняття, а й образ поведінки.

Сприймання навіюваних ідей може здійснюватися несвідомо, без втручання активного мислення (некритичне сприйняття, що полягає в економії розумової енергії).

Виділяють пряме, опосередковане, довільне, мимовільне навіювання.

Наслідування – мимовільне або довільне копіювання дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку вербальних та поведінкових реакцій спрямованості батьків, родичів, учителів.

Зараження – процес передачі емоційного стану (захоплення, тривоги, радості, ентузіазму, сміливості) від одного індивіда до іншого, які безконтрольно сприймаються й відтворюються людьми в ситуації їх безпосереднього спілкування.

Рефлексія – самосприйняття себе з позиції партнера по спілкуванню, осмислення суб’єктом того, якими засобами і чому він справив те або інше враження на партнера зі спілкування.

Залежно від об’єкта прикладання й змісту виховних впливів виділяються такі види виховання: моральне, трудове, естетичне, суспільно-політичне (ідеологічне), релігійне, фізичне, статеве і т. ін.

Вивчаючи закономірності психічної активності людського індивіда в умовах виховного впливу, психологічні умови ефективного виховання, самовиховання особистості, а при суспільній необхідності і перевиховання її, психологія виховання досліджує механізми дії цих впливів на формування психосоціальних якостей людини (її статусу, ролей, внутрішньої позиції і ціннісних орієнтацій, мотивації й характеру, світоглядних переконань).

Таким чином, психологія виховання досліджує психологічні особливості й закономірності формування людини як особистості в умовах цілеспрямованого педагогічного впливу.

Метою виховання з погляду гуманістичної психології є «повноцінно функціонуюча людина», тобто свідомий й активний соціальний індивід, який може реалізовувати себе в особистісному рості та самоактуалізації в діяльності й спілкуванні з іншими людьми. Завданням виховання при цьому є забезпеченнядитині можливості саморозвитку, сприяння її пошукові власної індивідуальності. Для цього необхідно не нав’язувати їй готових рішень, а стимулювати її роботу по особистісному зростанню, але практично необмежено. К. Роджерс визначив умови, при яких виховання може відбутися як повноцінний і важливий для розвитку особистості процес, а саме:

Ø вихованці розв’язують у процесі педагогічної взаємодії проблеми, які цікаві й значимі для них;

Ø вихователь проявляє позитивне ставлення до вихованця, приймаючи його таким, яким він є;

Ø він проявляє емпатію до учня, тобто демонструє здатність правильно розуміти його внутрішній світ бажань, емоцій і почуттів та цінностей, дивитись на світ його очима, залишаючись при цьому самим собою;

Ø вихователь відчуває і поводить себе в ставленні до вихованців вільно, тобто сміливо виражає себе такою людиною, якою він є;

Ø він центрований на учневі, створює психологічно комфортні умови для вільного самовиявлення вихованця, виконує функцію стимулятора в процесі морального самовизначення особистості дитини шляхом включення її у виховний процес моделей ситуацій та колізій, значимих для неї.

Методами виховання як конкретними способами впливу на свідомість, почуття та поведінку дітей за таких умов є дискусії, рольові ігри, обговорювання ситуацій, аналіз і розв’язування конфліктів. Особливо корисними для створення сприятливого психологічного мікроклімату виховного процесу вважається використання таких прийомів спілкування з дитиною, як активне, розуміюче слухання, демонстрація безумовного приймання дитини, позитивної уваги до неї, Я-висловлювання, візуальний (очі в очі) та фізичний контакти з дитиною