Психологічні проблеми перевиховання і психокорекції

Проблема девіантної поведінки розглядається як складне явище, що має мультифакторне походження, при якому змінюється об’єктивний та суб’єктивний статус особистості молодого покоління. Вимоги шкільної та соціальної життєдіяльності вступають у конфлікт із суб’єктною позицією та їх оцінкою і самооцінкою. Вони перебувають у складних конфліктних взаємодіях з батьками, виховниками, ровесниками. Цілісний підхід до попередження проявів девіантної поведінки передбачає дослідження психолого-педагогічних аспектів профілактики девіантних форм поведінки.

Девіантна поведінка, або антидисциплінарна – це один із видів відхилень у поведінці, який пов’язаний із порушенням відповідних віку соціальних норм і правил поведінки, характерних для мікросоціальних відносин і малих соціальних груп. Типовими проявами девіантної поведінки є ситуативно обумовлені поведінкові реакції у формі демонстрації, агресії, виклику, систематичних відхилень у навчальній і трудовій діяльності, втечі з дому, бродяжництва, алкоголізму, проституції, вживання наркотиків, спроби суїциду. Залежно від типу норми, що порушується, девіантна поведінка класифікується за видами злочину (карні, адміністративні) і аморальних учинків (пияцтво, проституція); за рівнем чи масштабністю відхилення (індивідуальне чи масове); за внутрішньою структурою відхилення; за орієнтованістю відхилення на зовнішнє середовище (сімейні сварки, насильницькі злочини) чи на самого себе (суїцид, алкоголізм).

Серед соціально-економічних умов, які впливають на відхилення у поведінці молоді, виокремлюють такі:

1. Загальносоціальні – порушуються принципи демократії, соціальної справедливості, з’являються тенденції до дегуманізації.

2. Економічні. За них відбуваються порушення і диспропорції у народному господарстві, плануванні й розподільчих відносинах, невдоволеність потреб молоді в модних предметах, засобах дозвілля.

3. Соціально-демографічні – передбачають перехід до малодітної сім’ї, масове залучення жінок до виробництва й відчуження дитини від сім’ї, роз’єднання поколінь.

4. Соціотехнічні – це втрати від науково-технічного прогресу у вигляді міграційних процесів, що виходять з-під контролю, урбанізації, негативного впливу засобів масової інформації.

5. Організаційно-управлінські – включають несвоєчасність прийняття і відсутність послідовності у здійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем.

Якщо прагнення до самоствердження, до дорослості,потреби, запити, помилки не задовольняються у суспільному житті підлітка, вони атрофуються або спрямовуються у негативне річище.

Некерованих, агресивних або замкнених підлітків дорослі часто називають «важкими». Такі діти частіше викликають роздратування і непорозуміння, вони майже завжди є особливо чутливими та вразливими, реагують на життєві негаразди раніше й сильніше, ніж більш емоційно стійкі підлітки. Тому «важкий підліток» потребує допомоги, а не критики та покарань.

Причини деструктивної поведінки часто знаходяться в глибинних сферах психіки, є емоційними та не усвідомлюються ні підлітком, ні дорослим. Їх причинами є:

1. Боротьба за увагу: підліток знаходить те, до чого дорослі найбільш чутливі, і починаються проблеми саме в цій сфері (навчання, здоров’я). За допомогою такої поведінки підліток маніпулює іншими, опосередковано примушуючи виконувати свої приховані бажання.

2. Боротьба за самоствердження проти зайвої влади і опіки: підліток через демонстративне порушення правил починає використовувати всі засоби, щоб показати, що він – особистість.

3. Бажання уникнути відповідальності за свої вчинки: страх перед відповідальністю та можливим покаранням буває сильнішим від бажання бути самостійною дорослою особистістю. Підліток може категорично заперечувати свою провину або звинувачувати інших та вдаватися до більш «дитячих» способів реакції.

4. Бажання помститися за образи, які завдали інші (розлучення батьків, ігнорування у компанії, погані оцінки).

5. Втрата віри у власний успіх: коли підліток не справляється з чимось, наприклад, з відносинами з ровесниками, він починає погано вчитися.

6. Бажання уникнути неприємних почуттів.

Дорослі, розуміючи ці причини, можуть бачити в проблемній поведінці сигнал про потребу в допомозі.

Труднощі виховання, правопорушення неповнолітніх породжують складні умови життя, проблеми сімейного виховання: батьки зловживають спиртним, вживають наркотики, постійні конфлікти у взаєминах батьків і дітей, споживацтво, турбота лише про матеріальний добробут сім’ї на шкоду духовному.

Проблеми виховання виникають також через прорахунки в навчально – виховній діяльності школи. Серед них:

Ø незнання педагогами індивідуально-психічних особливостей “важких” учнів, неврахування їх в організації навчально-виховної роботи з дітьми;

Ø недостатні знання причин виникнення виховних проблем, звідси й недоцільний вибір засобів виховного впливу;

Ø відсутність системи в роботі з проблемними учнями та їх батьками;

Ø формалізм, адміністрування в роботі школи, бездіяльність органів самоврядування, несамостійне вирішення проблем шкільного життя самими школярами;

Ø недоліки виховної роботи школи, недостатня увага до розвитку духовності учнів, відсутність виховання таких морально-етичних якостей, як турбота, милосердя, чуйність, взаємоповага, товариськість та ін. (за М. Ярошко).

Виховні проблеми також можуть спричинятися нескладними розладами нервової системи, різними видами акцентуацій, тимчасовими незначними затримками психічного розвитку.

У важковиховуваних спостерігається відхилення в моральному розвитку особистості. Для них характерне неправильне, примітивне уявлення про такі моральні поняття, як дружба, товариська взаємодопомога, принциповість, чесність. Часто негативний життєвий досвід є для них зручнішим, ніж дотримання морально-етичних норм. Через недостатньо розвинену вольову сферу такі підлітки не вміють стримувати себе, керувати емоціями, настроєм, контролювати поведінку.

Найнебезпечніші форми проведення вільного часу підлітків – наркоманія, токсикоманія, пияцтво, бандитизм – часто приваблюють їх тим, що символізують для них залучення до життя дорослих. Передумовами наркоманії, токсикоманії можуть стати несприятливі умови сімейного життя, неуспішність у школі, конфлікт із оточенням, незадоволення становищем у класі.

На початковому етапі корекційної роботи варто залучити важковиховуваних до таких видів діяльності, які їм легше даються, не потребують особливого напруження сил і волі, є для них цікавими. Першорядного значення у сучасних умовах набуває своєчасна профілактика ранніх алкоголізму, наркоманії.

Перевиховання – індивідуальна цілеспрямована робота дорослих над усуненням недоліків у важковиховуваних або педагогічно занедбаних дітей (вплив на усунення у діях, вчинках, способі життя вихованця негативних звичок, хибних схильностей, вад характеру та поступову заміну їх на позитивні риси і якості).

Історія перевиховання в нових умовах потребувала нових теоретичних розробок перевиховання.

У міру розвитку цієї теорії склалася сучасна розгалужена основа для диференціації категорій тих підлітків і дітей молодшого віку, які підлягають перевихованню:

1. Педагогічно занедбані діти – ті, за якими немає належного нагляду в сім’ї та на яких не мають впливу вчителі в школі. Навчання і виховання цих дітей здійснюється у школі або інтернаті.

2. Важковиховувані діти і підлітки – складніша категорія дітей 11-13 років і підлітків 14-15 років, які також не піддаються звичайному впливу педагогів і батьків.

3. Неповнолітні правопорушники – діти й підлітки, які перейшли межу дисциплінарних вчинків у школі (прогулювання уроків, непідкорення вчителям) і вже вступили на шлях порушень закону.

4. Неповнолітні злочинці – школярі середнього або старшого віку, які вчинили злочин, що карається карним Кодексом України, і дістали вирок суду.

Методика процесу перевиховання в середній школі ґрунтується на індивідуальному підході до вихованця і поділяється на кілька етапів:

1. Ранній, на якому вивчається особистість вихованця шляхом психолого-педагогічних спостережень.

2. Реалізація наміченої програми роботи з учнями.

3. Переломний етап, де морально-психологічна підтримка з боку важкого в минулому учня вже є забезпеченою.

4. Вищий етап полягає у перетворенні перевиховання на самовиховання при повному самоконтролі. За педагогом залишається лише консультація, як краще здійснювати контроль. У даному випадку об’єкт виховання, перевиховання перетворився на суб’єкт самовиховання.

Поняття профілактики: її мета, принципи, завдання. Прогресуюча тенденція безупинного зростання різних проявів девіантної поведінки молоді, їх об’єктивність і неминучість ставлять перед суспільством такі основні завдання, як пошук форм, методів і технологій роботи з такою молоддю, концентрація зусиль, спрямованих і на реабілітацію, і на попередження відхилень від соціальних норм. Тому в науці та практиці одержали широке поширення дві основні технології роботи з молоддю з девіантною поведінкою – профілактична і реабілітаційна.

Під профілактикою розуміють науково обґрунтовані та вчасно здійснені дії, спрямовані на запобігання можливих фізичних, психологічних або соціокультурних обставин, які сприяють прояві девіантної поведінки; збереження і підтримку нормального рівня життя і здоров’я людини; сприяння в досягненні соціально значущих цілей; розкриття внутрішнього потенціалу; організацію дозвілля. Вони здійснюються на принципах індивідуально-особистісного підходу, опорі на позитивні сторони особистості, об’єктивності, конфіденційності.

Оскільки відхилення можуть бути викликані різними причинами та обставинами, можна виділити кілька типів профілактичних заходів: нейтралізуючі, компенсуючі, попереджуючі виникнення обставин, які сприяють виникненню відхилення; ті, що усувають обставини, які сприяютьвідхиленню у поведінці; контролюючі проведену профілактичну роботу та її результати.

Метою профілактичної роботи з молоддю є усунення факторів, що сприяють здійсненню будь-яких протиправних дій.

Індивідуально-психічний фактор включає у себе викривлення особистісних рис, деформацію мотиваційної сфери, недостатню сформованість навичок спілкування, педагогічну занедбаність, можливе відставання у психічному розвитку.

Визначена мета може бути досягнута шляхом вирішення таких завдань:

1. Формування у підлітків та молоді позитивних ціннісних орієнтацій у процесі навчально-виховної роботи.

2. Залучення молоді до соціально-корисної діяльності, розвиток різнобічних інтересів і захоплень.

3. Виховання активності особистості, підтримка ініціативи молоді.

4. Формування якостей громадянина, який дотримується правових норм, та володіє основами правової культури.

5. Формування адекватної і позитивної самооцінки.

6. Зміцнення фізичного й психічного здоров’я шляхомздійснення комплексу медичних, психолого-педагогічних та інших заходів.

Профілактична діяльність повинна здійснюватися із урахуванням таких принципів:

1. Індивідуально-особистісний підхід. Він передбачає глибоке вивчення особистості індивіда, його проблем, складностей, можливих психічних і психологічних відхилень.

2. Опора на позитивні якості означає вміння будувати спілкування шляхом створення «ситуації успіху», неприпустимість висловлення «нерадісних» прогнозів, категоричного осуду й залякування.

3. Принцип об’єктивності передбачає максимально неупереджене ставлення до девіантів при вивченні їх особистісних психологічних властивостей та при організації профілактичних заходів.

4. Принцип конфіденційності полягає у збереженні отриманої інформації, яка носить особистий характер, невикористанні її проти особистості, дотриманні тактовності та поваги при здійсненні профілактичної роботи.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що в профілактичній роботі існують такі підходи:

1. Інформаційний, який полягає в інформуванні молоді про права та обов’язки, вимоги, що ставляться перед державою і суспільством до виконання встановлених соціальних норм.

2. Соціально-профілактичний підхід розглядає виявлення, усунення й нейтралізацію причин та умов, що викликають негативні явища й передбачає систему соціально-економічних, організаційних, правових і виховних заходів, які проводяться державою, суспільством, конкретною установою для усунення причин девіантної поведінки в молодіжному середовищі.

3. Медико-біологічний підхід полягає у попередженні можливих відхилень від соціальних норм цілеспрямованими мірами лікувально-профілактичного характеру стосовно осіб, які страждають різними психічними аномаліями, тобто патологією на біологічному рівні.

4. Педагогічний підхід передбачає організацію та здійснення виховних заходів, спрямованих на формування, відновлення чи корекцію якостей особистості індивіда з проявами девіантної поведінки.

Оскільки однією з причин девіацій є недостатня сформованість вольових рис, то виховання позитивних вольових якостей варто починати з формування правильної уяви про волю. Цей процес включає низку етапів, послідовне проходження яких дозволяє сформувати вольову особистість зі схвалюваною соціальною роллю.

Перший етап має на меті розкриття сутності окремих вольових якостей, їх правильну ілюстрацію прикладами. Другий етап передбачає формування узагальнених уявлень про волю і вольовий вигляд людини, встановлення співвідношення між сміливістю і нахабністю, наполегливістю й упертістю, самостійністю і неповагою до чужої думки. Третій етап – це планомірне самовиховання, пошук своїх недоліків, шляхи їх усунення. Саме на цьому етапі значна роль відводиться роботі виховників (педагогам, батькам), які допомагають сформувати правильну самооцінку, розбудити нетерпимість до власних недоліків. Сутність четвертого етапу полягає у реалізації потреби в самовдосконаленні.

Сформованість волі передбачає оцінку ситуації, вибір шляху досягнення мети, боротьбу мотивів, прийняття рішення і його виконання. Усе це впливає на правомірність поведінки, на її моральну цінність.

Як показує досвід, психологічною причиною виникнення девіантної поведінки серед молоді єїї соціальна дезадаптація, тобто нездатність соціально прийнятним способом компенсувати свою непристосованість до соціального середовища, органічну ваду чи інший дефект, порушення нервової діяльності. У кожному конкретному випадкувиявляється поєднання рис, якостей, властивостей особистості та мотивів її суспільно небезпечної поведінки. Але в кожній індивідуальності завжди є певна типова закономірність, яка характеризує факт відхилення від соціальної норми. Знання цього загального може надати серйозну допомогу в профілактиці правопорушень серед молоді.

Впливаючи на емоційну, вольову, раціональну сторони духовного світу людини, варто пам’ятати, що основа її позитивних рис – це правильно сформований світогляд. Саме в юнацькому віці формується стійке уявлення про довкілля, про суспільні вимоги, які виражені в правових і моральних нормах. Молодь, яка засвоїла їх, стає послідовною у виборі позитивних цілей і планів, здатна краще розібратися у складних життєвих ситуаціях, побачити суспільну значимість своїх вчинків.

Ще один підхід пов’язаний із застосуванням санкцій. Він передбачає покарання людини, яка скоїла правопорушення, у відповідності до закону. Досвід свідчить про низьку ефективність тільки важких санкцій з боку суспільства. Тому покарання є допоміжним засобом, а головним – вияв і усунення соціальних відхилень. Особливостями юнацького віку є менша емоційна залежність від однолітків, напередній план висуваються форми поведінки, які виражають індивідуальність.

Поряд з пошуком свого місця у житті, усвідомленням себе в певній сфері професійної діяльності, велике значення має формування свого соціального образу. Однак молоді властива вразливість, емоційна нестійкість та недостатня сформованість вольової сфери. Виникнення стресових ситуацій також може провокувати негативну поведінку, яка виявляється у здійсненні протиправних вчинків, вживанні алкоголю чи наркотиків тощо.

Види та напрями профілактичної роботи. Виділяють два основних види профілактичної роботи:

1. Індивідуальна. Вона може здійснюватися шляхом проведення індивідуальних бесід і консультацій з метою з’ясування й усунення негативних причин, спеціального навчання особистості, яке включає формування правових основ, норм соціально-позитивної поведінки, знань про ризик здійснення протиправних вчинків і дій, про їхні наслідки.

2. Групова (колективна), яка здійснюється через проведення бесід, просвітницьку діяльність, організацію диспутів та дискусій, проведення рольових ігор, у ході яких програються основні ситуації, пов’язані з відхиленням у поведінці, ділову гру, організацію екскурсій. Також можуть бути використані допоміжні методи роботи: самостійна робота з книгою, спостереження і постановка дослідів, вікторини, олімпіади та ін.

Профілактична робота включає такі напрями:

1. Психопрофілактична робота. Вона спрямована на необхідність своєчасного запобігання порушенням в індивідуально-інтелектуальному розвитку, на створення умов для повноцінного психічного розвитку молоді.

2. Консультування. Цей напрям передбачає інформування батьків (педагогів, соціальних працівників) про вікові та індивідуальні особливості дитини; своєчасне виявлення первинних психосоматичних відхилень, тобто захворювань, що не відносяться до неврологічних і психічних, та направлення молоді на психолого-медико-педагогічні консультації; запобігання вторинним захворюванням у розвитку й рекомендації з психогігієни та психопрофілактики; складання рекомендацій для об’єктів впливу з психолого-педагогічної корекції труднощів навчання дитини; складання рекомендацій із виховання у родині; проведення колекційної роботи в спеціальних групах при консультації із молоддю і батьками.

Важливо також у ході консультування враховувати готовність клієнта до саморозкриття, яка тісно пов’язана з його індивідуальними особливостями, зокрема інтра- чи екстраверсією. Рівень готовності клієнта до діалогу та його індивідуальні особливості змушують шукати такі форми психотерапевтичної роботи, які б були максимально відповідними клієнту в даний момент.

3. Корекційна робота. Вона включає проведення відповідних заходів, починаючи з дошкільного віку і посилення цієї роботи в підліткових колективах. Корекційні програми спрямовані на профілактику й корекцію різних видів девіантної й делінквентної поведінки. Процес корекції визначається основними принципами нормативності, корекції «зверху донизу»,системності.

При здійсненні корекційної роботи враховується особистісна система у взаємозв’язку з усіма факторами: ставлення до себе, образ «Я», концепція «Я», відношення до родини, до виховників, ровесників, референтного соціуму та ін. Для поновлення особистісних аспектів розвитку проводиться соціально-психологічний тренінг, під час якого запроваджується психотерапія із вироблення самооцінки, механізмів психологічного захисту, розвитку цілеутворення, корекції взаємовідносин.

Зрозуміло, що цими заходами ми повністю не вирішимо проблему девіантної поведінки молоді та все ж таки вони допомагають молоді прийняти себе, усвідомити себе як особистість,навчитися сприймати іншого таким, яким він є, позбавитись від комплексів, посісти відповідне місце у міжособистісних стосунках, проявити певну стійкість у потягах до девіантності.

У цілому можна стверджувати, що профілактична робота – це комплексна діяльність, яка повинна бути спрямована як на внутрішні (психічні та психологічні), так і на зовнішні (родина, оточення, довкілля) сторони особистості й може відбуватися при збереженні єдності сім’ї, виховників, однолітків, які бачать у суб’єкті особливу цінність, приймають його та підтримують.

Отже, ефективність профілактичних заходів може бути забезпечена тільки за умови обов’язкового включення таких складових, як спрямованість на викорінювання джерел дискомфорту у людині, і в соціальному середовищі та одночасно створення умов для придбання досвіду щодо вирішення проблем; формування в молоді навичок, що сприяють досягненню соціально корисних цілей; розв’язання виникаючих проблем, а також попередження їх виникнення.

Висновки

Отже, виховання – це процес свідомого, цілеспрямованого й систематичного формування особистості, який здійснюється в межах і під впливом соціальних інституцій (родини, виховних і навчальних закладів, установ культури, суспільних організацій, засобів масової інформації тощо) з метою її підготовки до повноцінного життя й самореалізації в суспільстві, до життєдіяльності в різних сферах соціальної практики (професійно-трудової, сімейно-побутової, суспільно-політичної й культурної) та до виконання певних соціальних функцій, прийняття соціальних ролей.

Виховання є основною ланкою соціалізації. Воно органічно пов’язане з навчанням і разом із ним є складовою частиною системи суспільної освіти, в межах якої здійснюється спрямована соціалізація людського індивіда. І якщо навчання зосереджене на педагогічному патронажі становлення пізнавальних здібностей людини та її компетентності в різних сферах предметного буття, то виховання має за основну мету розвиток мотиваційно-потребової й емоційно-вольової сфер особистості, формування її соціальної компетентності, моральної свідомості та моральних звичок і способів поведінки.

Розкриваючи психологічні механізми становлення зазначених царин особистості, психологія виховання виявляє загальні закони активного формування її, принципи, психолого-педагогічні умови та специфіку організації виховного процесу на різних етапах соціалізації сучасної людини, які ми розглянули у лекції.