Відповідальність сторін за невиконання умов договору контрактації с/г продукції

1.Особливості укладення та виконання договору контрактації.

Правове регулювання укладення договору контрактації сільськогосподарської продукції зазнало значних змін, порівняно з радянськими часми. Україна поступово відходить від умов, коли держава, по суті, переберала на себе основні повноваження та правомочності щодо укладення та визначення умов договору контрактації, а також забезпечення реалізації сільськогосподарської продукції у спосіб виконання державного замовлення. Сьогодні зацікавлені суб’єкти підприємницької діяльності мають можливість самостійно обирати контрагентів за договорами реалізації сільськогосподарської продукції, зокрема, договором контрактації, а також дбати про умови її збуту, забезпечення своїх прав через рівнозначне встановлення обов’язків та, в цілому, безпосередню та вільну участь у процесі укладення договору контрактації сільськогосподарської продукції.

Узагальнено можемо виділяти три основні способи укладення договору контрактації:

• укладення договору за пропозицією (загальний спосіб);

• укладення договору на виконання попереднього договору;

• укладення договору на виконання державного замовлення, в тому числі за результатами тендерних процедур.

Стаття 183 ГК України містить особливості укладання господарських договорів за державним замовленням. Зокрема, такі договори укладаються між визначеними законом суб’єктами господарювання – виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов’язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Основною особливістю укладення договору контрактації є наявність попереднього тендеру (конкурсу) для визначення контрагента держави у відносинах із закупівлі продукції за державні кошти. Ним початково може бути лише вітчизняний виробник – суб’єкт підприємницької діяльності – резидент, який здійснює виробництво товарів (сільськогосподарської продукції) на території України. Однак, у кінцевому підсумку стороною в договорі контрактації, поряд із уповноваженим державою представником – замовником, стає переможець відповідної тендерної процедури закупівлі – учасник, тендерна процедура якого в результаті оцінки визнана найкращою та акцептована. Договір про закупівлю (в т.ч. ним може бути і договір контрактації, оскільки норми Закону відсилають до положень ЦК України, останній же, в свою чергу, не містить окремого „договору про закупівлю”, – отже, може бути укладений у формі договору купівлі-продажу, поставки, контрактації тощо; визначальне значення при визначенні виду буде мати ознака предмету договору) набирає чинності з дня його підписання замовником та учасником, визначеним переможцем процедури закупівлі.

Важливою для регулювання контрактаційних відносин є також ст. 648 ЦК України, що регулює питання співвідношення правових актів органів державної влади і місцевого самоврядування та договору при укладенні останнього. Зокрема, зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, обов’язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому договору. Тут, вочевидь, маються на увазі публічні юридичні особи, що вступають у контрактаційні відносини з метою виконання завдань держави або забезпечення суспільних інтересів. У випадку укладення договору між такими суб’єктами, що будуть виступати його сторонами, норми та умови вказаних правових актів будуть обов’язковими для обох сторін та визначальними для договору; за наявності ж лише однієї сторони, представленої публічною юридичною особою, вимоги такого правового акту будуть обов’язковими тільки для неї. Сьогодні, виходячи з нормотворчої політики державних органів, а також власне норм чинного законодавства, ми можемо з впевненістю стверджувати, що державне замовлення може бути обовязковим лише для підприємств-виконавців, занованих на державній вланості. Інші ж суб’єкти, керуючись принципами свободи договору, можуть бути цілком незалежними та самостійними в питаннях укладення договору, вибору контрагента, погодження умов тощо.

Не менш важливим для порядку укладення договору контрактації є і поняття попереднього договору (ст. 635 ЦК України, ст. 182 ГК України). Зокрема, за умов зародження договору контрактації його нерідко порівнювали із попереднім договором, тобто договором, що передбачає поставку сільськогосподарської продукції у майбутньому (закупівля майбутнього врожаю) на умовах, встановлених договором контрактації (попереднім договром). Однак, виходячи з норм чинного законодавства, поняття попереднього договору не можна вважати будь-яким чином тотожним поняттю договору контрактації. По-перше, договір контрактації є повноцінним договром та породжує виникнення зобов’язань, змістом яких власне є вироблення та передача сільськогосподарської продукції у власність контрактанту, на відміну від попереднього договору, єдиним змістом якого є зобовязання укласти подібний договір у майбутньому. По-друге, попередні договори укладаються, як правило, для забезпечення укладення реальних договорів (вперше на це було вказано в роботі Победоносцева К.П. «Курс гражданского права». Ч. 3: Договоры и обязательства. – СПб, 1890. – С. 108), а договір контрактації є консенсуальним, тому природньо не потребує попередніх домовленностей чи умов для досягнення згоди по основних. Укладення попереднього договору тут має сенс лише з метою забезпечення певних господарських зв’язків або забезпечення наявності контрагентів.

Договір контрактації (як форма взаємного зобов’язання) виконується через вироблення (вирощення) виробником визначеної договором сільськогосподарської проджукції та передачу її у власність заготівельника (контрактанта) або визначеному ним одержувачу, а також прийняття та оплату такої продукції заготівельником за встановленими цінами відповідно до умов договору (ст. 713 ЦК України). Як бачимо, належними сторонами виконання договору контрактації будуть виробник сільськогосподарської продукції і її заготівельник. В частині виконання зобов’язання заготівником за договором контрактації можливість його виконання третьою особою („вказаним заготівельником одержувачем”) не викликає сумнівів. Актуальним питанням є інше: чи може замість виробника сільськогосподарської продукції виробити (виростити) таку продукцію третя особа? З цього приводу необхідно зазначити, що як було нами неодноразово наведено вище, для договору контрактації однією з основних ознак є те, щоб реалізовувалася саме та сільськогосподарська продукція, що вироблена або вирощена безпосередньо виробником, а можливість реалізації закупленої виробником сільськогосподарської продукції, виключається. У випадку ж, наприклад, вирощення (вироблення) сільськогосподарської продукції у господарстві виробника найманими працівниками, ми також не можемо казати про відсутність вказаної ознаки, оскільки виробник як суб’єкт підприємницької діяльності та сторона договору контрактації вправі залучати до виробничої діяльності інших осіб (за умови трудових, а не договірних чи інших подібних правовідносин з останніми). Однак, нести відповідальність за неналежне виконання або невиконання умов договору буде виключно виробник як самостійний та одноосібний суб’єкт.

Норми статей 530, 631 ЦК України регулюють питання строків виконання зобов’язання та договору. Зокрема, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. У договорі контрактації сторони визначають строки його виконання, беручи до уваги при цьому періоди виробництва сільськогосподарської продукції та фактори сезонності.

Враховуючи загальні принципи (ст. 532 ЦК України), можемо визначити такі особливості місця виконання договору контрактації: зобов’язання з контрактації виконуються за місцем вироблення або зберігання сільськогосподарської продукції, якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов’язання, або ж просто за місцем перебування виробника; виконання договору контрактації може здійснюватися й у місці перебування заготівельника, у тому числі іншому вказаному ним місці. Зокрема, як правило, не допускається відмова заготівника від прийняття сільськогосподарської продукції, якщо вона відповідає умовам договору контрактації та у встановлений договором строк поставлена йому (тобто, поставлена за місцем його перебування).

У зв’язку з цим, не можемо оминути й питання доставки сільськогосподарської продукції в процесі виконання договору контрактації. Відповідно, за загальним правилом, за договором контрактації вивезення, експедирування й розвантаження продукції провадяться контрактантом або за його рахунок. Але на практиці контрактант найчастіше не здійснює вивезення продукції від виробника власними силами. Сторони в договорах встановлюють один із наведених далі порядків вивезення (або використовують їх у сукупності стосовно окремих обсягів закуповуваної продукції):

1. контрактант приймає продукцію безпосередньо у виробника;

2. контрактант приймає продукцію на своїх приймальних пунктах;

3. виробник безпосередньо доставляє продукцію третім особам за вказівкою контрактанта. Як правило, контрактант зобов’язаний прийняти доставлену продукцію на своєму приймальному пункті або у виробника в обумовлений термін, не допускаючи простою транспортних засобів виробника.

Характерною особливістю чинного законодавства є те, що норми ЦК України не згадують про можливість регулювання відносин виконання договору нормами ГК України, однак останній, поряд із ст. 272 „Договір контрактації сільськогосподарської продукції”, містить також ще дві спеціальні статті: „Особливості виконання договорів контрактації” та „Відповідальність за договором контрактації”. Так, зокрема, відповідно до спеціальних норм ГК України, виробник повинен не пізніш як за п’ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі.

Для договору контрактації характерно також те, що він може передбачати обов’язок контрактанта надавати виробнику певну допомогу в організації виробництва і здачі продукції, в забезпеченні господарства тарою і пакувальними матеріалами, у видачі промислових чи продовольчих товарів або комбікормів у порядку зустрічного продажу (що не передбачено, наприклад, законодавством про поставку). Це випливає з поняття договору контрактації та визначення обов’язків контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства як істотної умови договорів контрактації, наведених у нормах ГК України. Виходячи з практики застосування цієї норми права, до обов’язків контрактанта щодо сприяння виробникам в організації виробництва сільськогосподарської продукції можуть бути віднесені такі види допомоги: надання пільгових кредитів на придбання пального та інших енергоносіїв, сприяння в постачанні сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин; організація передачі в оренду техніки на період збирання врожаю, транспортування, зберігання сільськогосподарської продукції, а також спеціальні консультації з питань рослинництва, тваринництва, агротехніки тощо.

2. Відповідальність сторін за порушення договору контрактації.

Майнова відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору контрактації передбачається у формі неустойки або відшкодування збитків.

За невиконання договору за кількістю, асортиментом і строками здачі сільгосппродукції виробники сплачують заготівельникам неустойку, розмір якої встановлюється у договорі у відсотковому відношенні до вартості недопоставленої продукції за цінами, обумовленими у договорі, з урахуванням їх індексації у зв’язку з інфляцією.

У сфері контрактації діє вимога реального виконання зобов’язань: кількість продукції, незданої виробником у встановлений договором строк, повинна бути здана в інші строки, які погоджуються сторонами і зараховуються у період їх фактичної здачі. Винятком є такі види продукції, виробництво яких має сезонний характер і поновлення незданої їх кількості неможливе. Штраф за нездачу виробником продукції обчислюється, виходячи лише з вартості продукції, незданої у попередньому періоді.

З виробника не може бути стягнуто штраф за неналежну якість продукції, якщо інше не передбачено інструкціями, правилами про порядок проведення закупівель або за домовленістю сторін у договорі встановлені санкції за таке порушення. Заготівельник відповідає за неналежну якість продукції перед одержувачем (споживачем), як сторона у договорі поставки, але він може бути звільнений від відповідальності у випадку, коли виробник, не пред’явивши продукцію заготівельникові для приймання, відвантажив її одержувачеві.

Заготівельник відповідає за невиконання зобов’язання з приймання продукції. Він сплачує виробникові неустойку в такому самому розмірі, в якому виробник відповідає за несвоєчасну здачу продукції.

Майнова відповідальність сторін за порушення умов договору контрактації будується на принципі вини, яка презюмується (статті 614, 617 ЦК). ´

Сторона у договорі контрактації, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, до котрої відносять стихійні лиха чи інші несприятливі умови виробництва сільгосппродукції. Питання стосовно того, чи є певна обставина стихійним лихом, вирішується згідно з правилами, що застосовуються при страхуванні майна сільгоспвиробника. До інших несприятливих умов відносять природні та інші об’єктивні фактори, які свідчать про відсутність вини виробника, зокрема масове інфекційне захворювання тварин. Доказами на підтвердження цих обставин можуть бути висновки Державної інспекції із заготівель та якості продукції, довідки ветеринарної служби, довідки метеослужби, акти страхової компанії тощо.

Запитання для закріплення та повторення матеріалу:

1.Визначіть три основні способи укладення договору контрактації?

2.У якій формі передбачається майнова відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору контрактації?

3.У якому випадку сторона у договорі контрактації, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності?