Тема 14: Суспільство і особистість

1. Співвідношення понять «індивід», «індивідуальність», «особистість».

2. Історичний характер взаємозв'язку суспільства і особистості.

3. Історична необхідність і свобода особистості.

1. Зараз змінилося становища людини в суспільстві, йде зростання цінності свободи, потреби і необхідності вільного вибору своєї долі і, разом з тим, до більшої ризикованості такого вибору. Взаємовідношення суспільства і особистості мають конкретно-історичний характер. Суспільство може створювати як сприятливі, так і несприятливі умови для розвитку особистості. Але й від конкретних індивідів залежить становище суспільства і його «людяність».

Факт залежності людини від суспільства є очевидним. В суспільстві знаходяться матеріальні, духовні, соціальні умови для розвитку людини. Лише в суспільстві людина може виділятися як індивід, лише через спілкування вона може формуватися як особистість. Але поняття «особистість»передбачає наявність самодетермінації, самовизначеності людини, її спроможність робити власний вибір життєвої позиції і своєї долі, а це означає — бути відносно незалежною від суспільства. Міра свободи людини, її самореалізації залежить від двох взаємообумовлених факторів: внутрішнього — від ступеню розвитку особистісного начала в людині і зовнішнього — від типу і характеру суспільних відносин.

Поняттям «індивід » позначають загально-типове в людині як виду «людина розумна» так ї певної соціальної спільноти. Індивід — певний «атом» соціуму_v один з множини подібних індивідів, що складають суспільство. Індивід є фрагментом, обмеженою часткою суспільного цілого.

Однак, кожний індивід є не просто фрагментом цілого, але й фрагментом неповторним, унікальним, тобто виступає як індивідуальність. П оняття «індивідуальність» є ренесансним - епохи Відродження. Індивідуальність і є тою сукупністю якостей і властивостей, які відрізняють одну людину від інших. Індивідуум — носій неповторного внутрішнього складу. Він може і повинен виявляти свою виключність, неподібність; може і повинен прожити лише йому притаманне неповторне життя.

З поняттям «особистість » пов'язана фундаментальна риса людини виступати суб'єктом, діючою істотою, якій притаманна свобода волі і вибору, здатність до творчості у всіх її проявах. Вона —творець власної біографії. Вона не маріонетка суспільства, не грає нав'язану роль або функцію. Бути особистістю — означає вибирати свідомо і вільно своє місце в житті, свою лінію поведінки, а звідси — і бути відповідальною за свої вчинки.

2. Історія знає три основних типи соціальності, що визначають історичний тип особистості: відносини особистої залежності, відносини речової залежності і вільна асоціація індивідів.

Відносини особистої залежності були притаманні традиційним суспільствам (період докапіталістичного розвитку). Для них характерні повна або часткова залежність індивіда, всіх сторін його життя від общини, роду, касти, стану, середньовічного цеху. «Я» для нього — це «ми», певна спільнота, соціальна група. Його свідомість, діяльність, мотиви поведінки, цінності здебільшого зумовлені традицією, авторитетом, звичаями, нормами групової моралі.

Християнство ввело інші засади людської єдності - почуття любові і духовної єдності. Слова Ісуса «Вороги чоловікові-домашні його»-це про необхідність розірвати зв'язки особистої залежності, стати вільною, справжньою людиною. Техногенна цивілізація, що виникає разом з формуванням буржуазних відносин, грунтується на мобілізації творчого потенціалу, ініціативи окремого індивіду. Це вимагає більшої автономії щодо соціальної групи. Але свобода в межах техногенної цивілізації не набула самоцінного значення, а стала засобом економічного зростання. Виникає атомізоване суспільство, де індивід — сам по собі, ізольована одиниця. Він переслідує власний інтерес, намагаючись використати інших. Відносини між людьми набувають характеру речових відносин, тобто відносин товаровиробників. Звідси — панування духу відчуження, індивідуалістичної самотності, роз'єднання. Людина існує віч-на-віч зі створеним нею світом товарів, де сама вона виступає лише як товар.

Атомізована людина, яка втратила свої групові зв'язки, почуває себе вкрай самотньо і незручно. Поряд з конформістами, з тими, хто успішно пристосувався до соціуму (що потребує певної примітивності, пересічності, приглушення особистості), збільшується кількість тих, хто вибирає «етику неучасті», свідомо «емігрує з бізнесу», стає аутсайдером в суспільстві. Саме такі духовно-знедолені, одинокі нонконформісти прагнуть сформувати і включитися в спільноту, яка відповідає їхнім смакам, уподобанням. Вони створюють вільні асоціації індивідів — творчих об'єднань, малих груп, неформальних рухів і спільнот, які засновані на товариських, дружніх, особистих відносинах і прихильностях.

3. Однією з фундаментальних потреб людини є потреба в творчості, в свободі самореалізації, в прагненні вийти за межі суспільної ї необхідності, самовизначитися. Володіння свободою — це критерій розвиненої особистості, критерій розвитку суспільства. Як і для особистості, так і для суспільства згубним є обмеження свободи. Але свобода не є простим усуненням залежності від того, що обумовлює людину ззовні. Неможливо говорити про абстрактну, абсолютну свободу. Свобода в своєму негативному значенні обов'язково веде до свавілля і анархії. Людина є членом сім'ї, нації, общини, суспільства, держави. Тому її поведінка і діяльність завжди регулюються загальновизнаними нормами і законами, умовами економічної діяльності. Правове суспільство є таким суспільством, де за особистістю визнаються права на життя, свободу, щастя, де всі соціальні інститути забезпечують ці права. Проте чим більше у людини свободи, тим більше у неї повинно бути і відповідальності. Свобода і відповідальність обумовлюють один одного. Наша свобода залежить від свободи інших, а свобода інших — від нашої свободи. Однак, свобода волі — це завжди вибір добра чи зла, вона завжди приховує в собі можливість свавілля. Право і закон в суспільстві — це механізми приборкання, засіб подолання гріховного начала в людині.

Розрізняють негативне визначення свободи (як «свободу від») і позитивне («свободу для»). В першому випадку маються на увазі зовнішні рамки і обмеження, що перешкоджають вільній діяльності людини, від них людина намагається позбутися. Така свобода властива всім живим істотам. Однак, люди не вільні у виборі об'єктивних умов свого життя. Тому свобода не є абсолютною незалежністю від історичної необхідності, вона є вибором з уже існуючих можливостей.

Позитивне визначення свободи як «свободи для», як свободи самореалізації особистості, передбачає наявність не зовнішньої, а внутрішньої необхідності. Свобода — це те, що містить необхідність в собі, це те, що здійснюється по власній необхідності. Індивід, який завжди спирається лише на моральні норми певного суспільства - є конформістом, вдало адаптованою до даного суспільства істотою. Індивід, який виходить з принципів совісті, моральності — завжди нонконформіст, він — «не як всі», дивак, який якщо не осуджується суспільством, то принаймні не схвалюється. Але наскільки людина спроможна виходити за межі конкретної соціальності, даного соціуму у простір всієї історії і культури людства, настільки вона є вільною особистістю.

Лекція 15: Пізнання