Підприємництво: сутність, поняття

ТЕМА 1.1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА НА УКРАЇНІ.

 

План.

 

1. Формування соціально-орієнтованої ринкової економіки.

2. Підприємництво: поняття, сутність.

3. Принципи підприємницької діяльності.

 

Формування соціально-орієнтованої ринкової економіки.

 

Підприємницькі відносини закладені в українському народі генетично. Протягом усього процесу розвитку всіх сторін громадського життя ступінь розвитку підприємництва, економічна воля й інші фактори, що стимулюють зростання ініціативності суб'єктів економіки відігравали важливу роль. І на сьогоднішній день формування ефективної, конкурентоздатної, соціально-орієнтованої економіки складає стратегічний курс державної політики. В умовах формування орієнтованого ринку, прискорення перетворень в економіці Україні проблема становлення ринкових механізмів підприємництва є пріоритетною.

Реальний сектор малого бізнесу почав формуватися з 1986 по 1988гг, після прийняття постанови, а потім і Закону «Про кооперативи». Він і поклав початок розвиткові недержавного малого і середнього підприємництва. Надалі діяльність малого підприємництва був визначений Постановою Ради Міністрів УРСР від 22 вересня 1990р. «Про заходи щодо створення і розвитку малого підприємництва».

Нині підприємницькі структури регламентуються низкою нормативних актів.

 

Основні:

- Закон України «Про підприємництво» - він визначає основні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державна підтримка.

- -Закон України «Про власність» - даний закон спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України.

- Закон України «Про підприємства» закон визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності.

- Закон України «Про господарські товариства» - цей закон визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників.

Однак підприємництво на сьогоднішній день зіштовхується з безліччю проблем і труднощів.

 

Підприємництво: сутність, поняття.

 

Сутність підприємницької діяльності розкривається через виконувані нею функції:

• Підприємець бере на себе ініціативу з'єднання факторів виробництва в єдиний процес виробництва товарів і послуг з метою отримання прибутку;

• Підприємець - це організатор виробництва, що налаштовує і ставить тон діяльності фірми, що визначає стратегію і тактику поведінки;

• Підприємець - це новатор, впроваджуючи на комерційній основі нові продукти, нові технології, нові форми організації справи;

• Підприємець - це людина, яка не боїться ризику і свідомо йде на нього заради досягнення мети бізнесу.

Підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик, діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Ні за кордоном, ні в нас поки ще не створена загальноприйнята економічна теорія підприємництва, хоча потреба в такій теорії давно вже стала дуже нагальною. «Три хвилі» розвитку теорії підприємницької функції - так умовно можна охарактеризувати розвиток процесу наукового осмислення практики підприємництва.

«Перша хвиля», яка виникла ще в XVII ст., Була пов'язана з концентрацією уваги на несенні підприємцем ризику. «Друга хвиля» в науковому осмисленні підприємництва пов'язана з виділенням інноваційності як його основною відмінною рисою. «Третя хвиля» відрізняється зосередженням уваги на особливих особистісних якостях підприємця (здатність реагувати на зміни економічної і суспільної ситуації, самостійність у виборі і прийнятті рішень, наявність управлінських здібностей) і на ролі підприємництва як регулюючого початку в врівноважує економічній системі.

Сучасний етап розвитку теорії підприємницької функції можна віднести до «четвертої хвилі», поява якої зв'язується з переносом акценту на управлінський аспект в аналізі дій підприємця, а отже - з переходом на міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва.

Підприємництво - це особливий вид економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на отримання прибутку), яка заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій ідеї.

Економічна активність являє форму участі індивіда в суспільному виробництві і спосіб отримання фінансових коштів для забезпечення життєдіяльності його самого і членів його сім'ї. Такою формою участі індивіда в суспільному виробництві є одна громадська функціональна обов'язок або їх комбінація, коли він виступає в якості:

- власника будь-яких об'єктів, нерухомості і т.д., що приносять йому постійний і гарантований дохід (оренда чого або);

- найманого робітника, що продає свою робочу силу (токар на заводі, вчитель, викладач);

- індивідуальний виробник (художник. Отримує дохід від продажу своїх картин, водій - використовує авто в якості таксі і т.д)

- державний службовець;

- менеджера (керуючий чужим підприємством);

- пенсіонера (пасивна форма участі в суспільному виробництві, як наслідок минулої активності);

- учня або студента (як підготовчий етап до участі в майбутнім суспільному виробництві в якій-небудь конкретній формі);

- безробітного (як вимушена форма неучасті чи припинення участі в суспільному виробництві);

- зайнятого оборонно-охоронною діяльністю (армія, міліція, держбезпека);

- залученого в економічно злочинну діяльність (рекет, злодійство і ін.).

Підприємництво характеризується обов'язковою наявністю інноваційного моменту - будь то виробництво нового товару, зміна профілю діяльності або заснування нового підприємства. Нова система управління виробництвом, якістю, впровадження нових методів організації виробництва або нових технологій - це теж інноваційні моменти.

Основним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Однак підприємець - не єдиний суб'єкт, в будь-якому випадку він змушений взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, що у різних ситуаціях може виступати як помічник або супротивника. І споживач і держава також відносяться до категорії суб'єктів підприємницької активності, як і найманий працівник (якщо, звичайно підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесу (якщо виробництво не носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру)

 

Мал. 1 Суб'єкти підприємницької діяльності.

 

У взаємовідносинах підприємця і споживача підприємець відноситься до категорії активного суб'єкта, а споживачеві властива насамперед пасивна роль. При аналізі сторони цих взаємин споживач виконує роль індикатора підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому все те, що складає предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у разі позитивної експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той чи інший товар. Підприємець, при плануванні та організації своєї діяльності ніяким чином не може ігнорувати настрою, бажання, інтереси, очікування, оцінки споживача.

У підприємця в умовах ринкової системи відносин, немає іншого шляху впливу на споживача, крім як діяти в унісон з його інтересами. Однак така ситуація зовсім не означає, що підприємець зобов'язаний діяти тільки в строгій відповідності з уже виявленими інтересами споживача. Сам підприємець може формувати попит споживача, створювати нові купівельні потреби (ну хто зі споживачів припускав придбати мп3-плеєр, коли він ще не вироблявся, а тільки готувався до виробництва?) До цього якраз і зводиться положення про два способи організації підприємницької активності: на основі виявленого інтересу споживача або на основі «нав'язування» йому нового товару.

Таким чином, метою підприємця виступає необхідність «завойовувати» споживача, створити коло власних споживачів.

Основними засобами впливу підприємця на споживача виступають наступні фактори:

- новизна товару і його відповідність інтересу споживача;

- якість;

- ціна, доступність товару;

- ступінь універсальності товару;

- зовнішній вигляд і упаковка;

- позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;

- можливість скористатися послугами після продажного сервісу;

- відповідність загальноприйнятим або державним стандартам;

- престижність і привабливість реклами товару і т.д.

Висновок, який можна було б зробити з розглянутої проблеми, зводиться до наступного: якщо з точки зору суспільного виробництва саме підприємець виступає в ролі активного суб'єкта, то з точки зору самого підприємницького процесу, його змісту і ефективності активну роль грає споживач, і підприємець не може ігнорувати цей факт.

Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною в залежності від суспільних умов, ситуації, що складається в сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.

Залежно від конкретної ситуації держава може бути:

• Гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;

• Стороннім спостерігачем, коли держава прямо не протидіє розвитку підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвитку;

• Прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення в підприємницький процес нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає "вибух" підприємницької активності і приводить до «буму» підприємництва)

В рамках таких взаємин підприємець позначає для себе визначені проблеми у своїй повсякденній діяльності і намагається дозволити їх з найбільшим ефектом. Які ж це проблеми?

Перш за все, підбір кадрів потрібної спеціалізації і необхідного рівня кваліфікації. Ця проблема вирішується 2 можливими шляхами:

• Підготовка таких кадрів на власній інформаційній і фінансовій базі.

• Залучення кадрів, зайнятих в інших підприємницьких чи виробничих структурах, для чого потрібне створення для працівників кращих, більш привабливих умов.

Іншою проблемою виступає необхідність залучення найманого робітника в інтерес підприємницької структури. При цьому розрізняють дві форми:

• Залучення найманого працівника у виробничий інтерес підприємницької структури.

• Залучення найманого працівника в комерційний інтерес фірми.

Перша форма властива європейській системі організації праці, коли кожен найманий працівник точно знає свої виробничі функції і виконує їх з властивою йому умелостью.

Друга форма характерна для японо-американської системи організації праці, коли кожен найманий робітник зацікавлений не тільки в належному виконанні своїх виробничих функцій, але і стурбований загальним результатом діяльності підприємницької структури. Ця форма залучення працівника є, звичайно, більш ефективною в порівнянні з першою і найбільш привабливою як з точки зору підприємця, так і з точки зору суспільства.

Форма залучення найманого робітника в інтерес підприємницької структури залежить від використовуваної підприємцем системи оплати праці. На сьогоднішній день розрізняють наступні:

• Тверда гарантована заробітна плата.

• Тверда гарантована заробітна плата з щомісячної (щоквартальною чи щорічною) премією,

• Відрядна заробітна плата.

• З використанням коефіцієнта ефективності.

• Відрядно-преміальна заробітна плата.

• Тарифна заробітна плата.

• Погодинна заробітна плата.

Правда, всі ці форми оплати праці сприяють залученню працівника лише у виробничий (але не в комерційний) інтерес фірми. Для працівника в такій ситуації головне - виконати належним чином свої обов'язки, а який буде загальний результат діяльності фірми, підприємства, колективу, для нього не так важливо.

Для залучення працівника в комерційний інтерес фірми важливо створити таку ситуацію, коли працівник одночасно буде зацікавлений як у своїх особистих результатах, так і в результатах колективної діяльності. Такий двоякий інтерес працівника можна стимулювати тільки одним-єдиним засобом - установленням прийнятного рівня заробітної плати.

В умовах ринку від підприємця потрібне вміння - і навіть схильність - діяти в союзі з іншими підприємцями і вести постійний пошук найбільш ефективних партнерських зв'язків, в ході якого підприємець здійснює переорієнтацію своєї діяльності.

Партнерські зв'язки (реальні і потенційні) відіграють дуже важливу роль у підприємництві. Кожен підприємець при плануванні своєї діяльності, при розробці бізнес-плану обов'язково враховує можливість встановлення необхідних партнерських зв'язків. Наприклад, якщо Ви плануєте робити, скажімо, кухонні меблі, то Ви, природно, обов'язково постараєтеся визначити, де, у кого і на яких умовах імовірно (і чи є така можливість) Ви зможете купувати все необхідне для організації виробництва (деревину, інші компоненти, фурнітуру, обладнання, машини і т. д.). Без такого підходу неможливо планування підприємницької діяльності.

Вибір партнерських зв'язків залежить від цілого ряду чинників. Партнерські зв'язки можна класифікувати в такий спосіб.

1. Довготривалі (або постійні).

2. Короткочасні (або на певний термін).

3. Випадкові.

Таким чином, при плануванні своєї діяльності підприємець розглядає партнера (партнерів) як суб'єкт підприємницького процесу, від форми взаємин з яким залежить рівень ефективності його діяльності.