Роль ігор у розвитку дитини

Рухливі ігри - найбільш доступний і ефективний метод впливу на дитину при його активній допомозі [44]. Гра - природній супутник життя дитини і тому відповідає законам, закладеним самою природою в організмі, що розвивається - невгамовної потреби в життєрадісних рухах. Перевага рухливих ігор перед строго дозованими вправами полягає в тому, що гра завжди пов'язана з ініціативою, фантазією, творчістю, протікає емоційно, стимулює рухову активність.

Педагоги всіх часів відзначали, що рухлива гра має цілющий вплив на формування дитячої душі, розвиток фізичних якостей і духовних здібностей. У педагогічній літературі проблеми гри торкались в своїх працях К. Д. Ушинський, А.С. Макаренко, Л. Виготський; сучасні дослідники Д. Генкін, А. Обертинська та інші. К. Д. Ушинський і В. О. Сухомлинський вказували на важливу роль гри в усебічному розвитку дитини, розглядаючи її як основний вид фізичної та розумової діяльності [41]. За К. Д. Ушинським, гра для дитини це дійсність, в якій вона живе і сліди цього життя глибоко западають в її пам’ять. Але все ж таки з’ясувати, як виникла гра, можна лише простеживши становище дитини в процесі історичного розвитку суспільства.

Є чимало матеріалів мандрівників, географів та етнографів, вітчизняних і зарубіжних досліджень, в яких відтворюється життя людини в період первісного суспільства і його подальшого історичного розвитку. В них містяться і певні відомості про становище дитини в громаді. До цих матеріалів звернувся Д. Б. Емконін [8 ].

На найбільш ранніх ступенях розвитку суспільства, коли люди харчувалися плодами та корінням, діти дуже рано втягувалися в життя дорослих [16]. Ускладнення знарядь праці, перехід до землеробства привели до статевовікового розподілу праці, забезпечили дітям рівноправне становище з дорослими. Діти вправлялися в оперуванні знаряддями праці і це вже можна назвати іграми-вправами. Але в цей час ще не було рольових ігор.

З розвитком людського суспільства відбувається і подальший розвиток виробничих сил, ускладнюються знаряддя, а з ними й розподіл праці. Коло доступних дітям сфер виробництва звужується, за окремими видами праці вони можуть лише спостерігати. Змінюються й предмети, якими діти оперують: якщо із зменшеного луку можна пускати маленькі стріли, а маленьким ножем можна різати, то зменшена гвинтівка не стріляє, а є тільки зображенням справжньої. Так з’являються іграшки і рольова гра, завдяки яким діти вгамовують своє прагнення до спільного з дорослими життя. А ті надто зайняті своїми справами, і дітям не лишається нічого іншого, як створити собі ігрове життя, в якому відтворюються в загальних рисах трудова діяльність і соціальні відносини між дорослими [5].

Таким чином, гра є історичним утворенням. Її виникнення обумовлене розвитком суспільства і пов’язане з ним зміною становища дитини в системі суспільних відносин. Отже, гра соціальна за своєю природою, походженням та змістом.

Молодшим шкільним віком прийнято вважати вік дітей приблизно від 7 до 10-11 років, що відповідає рокам навчання в початкових класах. Це вік відносно спокійного і рівномірного фізичного розвитку [ 4].

У цьому віці відбуваються істотні зміни у всіх органах і тканинах тіла. Так формуються всі вигини хребта, шийний, грудний і поперековий відділ. Однак скостеніння кістяка ще не закінчується звідси його велика гнучкість і рухливість, що відкриває як великі можливості для правильного фізичного виховання і занять багатьма видами спорту, так і негативні наслідки (при відсутності нормальних умов фізичного розвитку). Ось чому потрібна правильна відповідність меблів, за якою сидить молодший школяр, правильна посадка за столом і партою - це найважливіші умови нормального фізичного розвитку дитини, її постави, та умови всієї його подальшій працездатності [13].

Енергійно міцніють м'язи і зв'язки, зростає їх обсяг, зростає загальна м'язова сила. При цьому великі м'язи розвиваються раніше дрібних. Тому діти більше здатні до порівняно сильних і розгонистих рухів, але важче справляються з дрібними рухами, що вимагають точності. Скостеніння фаланги п'ястка рук закінчується до дев'яти-одинадцяти років, а зап'ястя - до десяти-дванадцяти. Якщо врахувати цю обставину, то стає зрозумілим, чому молодший школяр нерідко з великими труднощами справляється з письмовими завданнями. У нього швидко стомлюється кисть руки, він не може писати дуже швидко і надмірно довгостроково. Перевантажувати молодших школярів, особливо учнів 1- 2 класів, письмовими завданнями не потрібно. Бажання дітей переписати графічно погано зроблене завдання найчастіше не покращує результатів оскільки рука дитини швидко втомлюється [27].

У молодшого школяра інтенсивно росте і добре забезпечується кров'ю м'яз серця, тому воно витривале. Завдяки великому діаметру сонних артерій головний мозок отримує достатньо крові, що є важливою умовою його працездатності. Вага головного мозку помітно збільшується після семи років. Особливо збільшуються лобні долі мозку, які відіграють велику роль у формуванні вищих і найбільш складних функцій психічної діяльності людини.

Змінюється взаємовідношення процесів збудження і гальмування. Гальмування (основа стримування, самоконтролю) стає більш помітним, ніж у дошкільнят. Однак схильність до збудження ще дуже велика, звідси - непосидючість молодших школярів. Свідома і розумна дисципліна, систематичність вимог дорослих є необхідними зовнішніми умовами формування у дітей нормальної взаємодії процесів збудження і гальмування. Разом з тим до семи років їх загальний баланс відповідає новим шкільним вимогам до дисципліни, посидючості і витримці.

Таким чином, у молодшому шкільному віці, в порівнянні з дошкільним, відбувається значне зміцнення скелетно-м'язової, системи, відносно стійкою стає серцево-судинна система, більшу рівновагу набувають процеси нервового збудження і гальмування. Все це виключно важливо тому, що початок шкільного життя - це початок особливої учбової діяльності, що вимагає від дитини не тільки значного розумового напруження, але і великої фізичної витривалості [37].

Відбувається функціональне вдосконалення мозку - розвивається аналітико-систематична функція кори, поступово змінюється співвідношення процесів збудження і гальмування: процес гальмування стає усе більш сильним, хоча як і раніше переважає процес зрушення, і молодші школярі у високому ступені збудливі й імпульсивні [ 4].

Вступ до школи вносить найважливіші зміни в життя дитини. Різко змінюється весь уклад його життя, його соціальне становище в колективі, родині. Основною, провідною діяльністю стає відтепер вчення, найважливішим обов'язком - обов'язок вчитися, здобувати знання. А вчення - це серйозна праця, що вимагає організованості, дисципліни, вольового зусилля дитини. Школяр включається в новий для нього колектив, в якому він буде жити, вчитися, розвиватися цілих 10 років.

Молодші школярі з готовністю і інтересом опановують новими знаннями, вміннями та навичками. Їм хочеться навчитися читати, правильно і красиво писати, рахувати. Правда, їх більше захоплює сам процес навчання, і молодший школяр проявляє в цьому відношенні велику активність і старанність. Про інтерес до школи і процесу навчання свідчать і ігри молодших школярів, в яких велике місце відводиться школі і вченню [20].

У молодших школярів продовжує виявлятися властива дітям дошкільного віку потреба в активній ігровій діяльності, і в рухах. Вони готові годинами грати в рухливі ігри, не можуть довго сидіти в застиглій позі, люблять побігати на перерві. Характерна для молодших школярів і потреба в зовнішніх враженнях, В першу чергу їх увагу привертає зовнішня сторона предметів або явищ діяльності, що вони виконують (наприклад, атрибути класної санітарної сумки, пов'язка з червоним хрестом і т. п.).

З перших днів навчання в школі у дитини з'являються нові потреби: опановувати новими знаннями, точно виконувати вимоги вчителя, приходити в школу вчасно і з виконаними завданнями, потреба в схваленні з боку дорослих (особливо вчителя), потреба виконувати певну суспільну роль (бути старостою, санітаром, командиром і т. д.) [4].

Зазвичай потреби молодших школярів, особливо тих, хто не виховувався в дитячому садку, носять спочатку особисту спрямованість. Першокласник, наприклад, часто скаржиться вчителеві на своїх сусідів, які нібито заважають йому слухати або писати, що свідчить про його заклопотаність особистим успіхом у навчанні. Поступово в результаті систематичної роботи вчителя з виховання в учнів почуття товариства і колективізму їх потреби набувають суспільну спрямованість. Діти хочуть, щоб клас був кращим, щоб всі були гарними учнями. Вони починають за власною ініціативою надавати один одному допомогу. Про розвиток та зміцнення колективізму у молодших школярів говорить зростаюча потреба завоювати повагу товаришів, наростаюча роль громадської думки [15].

Для пізнавальної діяльності молодшого школяра характерна передусім емоційність сприйняття. Книжка з картинками, наочне приладдя, жарт вчителя - все викликає у них негайну реакцію. Молодші школярі знаходяться у владі яскравого факту образу, що виникає на основі опису під час розповіді вчителя або читання книжки.

Якість сприйняття інформації характеризується наявністю афективно-інтуїтивного бар'єру, бо відкидається вся навчальна інформацію, яка викладається вчителем, що не викликає у дитини довіри ("злий вчитель") [3].

В емоційному житті дітей цього віку змінюється перш за все змістовна сторона переживань. Якщо дошкільника радує те, що з ним грають, діляться іграшками і т.п., то молодшого школяра хвилює головним чином те, що пов'язане з навчанням, школою, вчителем. Його радує, що вчитель і батьки хвалять за успіхи в навчанні. Якщо вчитель піклується про те, щоб почуття радості від навчальної праці виникало в учня якомога частіше, то це закріплює позитивне відношення учня до навчання.

Поряд з емоцією радості важливе значення в розвитку особистості молодшого школяра мають емоції страху. Нерідко через острах покарання малюк говорить неправду. Якщо це повторюється, то формується боягузтво і брехливість. Взагалі, переживання молодшого школяра виявляються часом дуже бурхливо.

У молодшому шкільному віці закладаються основи таких соціальних почуттів, як любов до Батьківщини і національна гордість, учні захоплено відносяться до героїв-патріотів, до сміливих і відважних людей, відображаючи свої переживання в іграх, висловах [15].

Молодший школяр дуже довірливий. Як правило, він безмежно вірить вчителеві, який є для нього незаперечним авторитетом. Тому дуже важливо, щоб учитель у всіх відношеннях був прикладом для дітей.

Зрозуміло, далеко не відразу в молодших школярів формується правильне відношення до навчання. Вони поки не розуміють навіщо потрібно учитися. Але незабаром виявляється, що навчання – це праця, що вимагає вольових зусиль, мобілізації уваги, інтелектуальної активності, самообмежень. Якщо дитина до цього не звикла, то в неї настає розчарування, виникає негативне відношення до навчання. Для того, щоб цього не трапилося вчитель повинен вселяти дитині думку, що навчання - не свято, не гра, а серйозна, напружена робота, однак дуже цікава, тому, що вона дозволить довідатися багато нового, цікавого, потрібного. Важливо, щоб і сама організація навчальної роботи підкріплювала слова вчителя [39].

На перших порах учні початкової школи добре учаться, керуючись своїми відносинами в родині, іноді дитина добре учиться на основі мотивацій взаємин з колективом. Велику роль відіграє й особистий мотив: бажання одержати гарну оцінку, схвалення вчителів і батьків.

Спочатку у нього формується інтерес до самого процесу навчальної діяльності без усвідомлення її значення. Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї навчальної праці формується інтерес до змісту навчальної діяльності, до придбання знань. Ось ця основа і є сприятливим ґрунтом для формування в молодшого школяра мотивів навчання високого суспільного порядку, зв'язаних зі справді відповідальним відношенням до навчальних занять [36].

Формування інтересу до змісту навчальної діяльності, придбання знань пов'язано з переживанням школярами відчуття задоволення від своїх досягнень. А підкріплюється це почуття схваленням, похвалою вчителя, який підкреслює кожен, навіть найменший успіх, найменше просування вперед. Молодші школярі відчувають почуття гордості, особливий підйом сил, коли вчитель хвалить їх.

Великий виховний вплив вчителя на молодших учнів пов'язано з тим, що вчитель із самого початку перебування дітей у школі стає для них незаперечним авторитетом. Авторитет учителя - найважливіша передумова для навчання і виховання в молодших класах [27].

Навчальна діяльність у початкових класах стимулює, насамперед, розвиток психічних процесів безпосереднього пізнання навколишнього світу - відчуттів і сприймань. Молодші школярі відрізняються гостротою і свіжістю сприйняття, свого роду споглядальною допитливістю. Молодший школяр з живою цікавістю сприймає навколишнє середовище, яка з кожним днем розкриває перед ним усе нові й нові сторони [14].

Найбільш характерна риса сприйняття цих учнів - його мала диференційованість, де роблять неточності і помилки в диференціюванні при сприйнятті подібних об'єктів. Наступна особливість сприйняття учнів на початку молодшого шкільного віку - тісний зв'язок його з діями школяра. Сприйняття на цьому рівні психічного розвитку пов'язане з практичною діяльністю дитини. Сприйняти предмет для дитини - значить щось робити з ним, щось змінити в ньому, провести які-небудь дії, узяти, торкнутися його. Характерна особливість учнів - яскраво виражена емоційність сприйняття.

У процесі навчання відбувається перебудова сприйняття, воно піднімається на більш високий щабель розвитку, приймає характер цілеспрямованої і керованої діяльності. В процесі навчання сприйняття поглиблюється, стає більш аналізованим, диференційованим, приймає характер організованого спостереження [38].

Деякі вікові особливості властиві увазі учнів початкових класів. Основна з них - слабкість довільної уваги. Можливості вольового регулювання уваги, керування ним на початку молодшого шкільного віку обмежені. Довільна увага молодшого школяра вимагає так званої близької мотивації. Якщо у старших учнів довільна увага підтримується і при наявності далекої мотивації (вони можуть змусити себе зосередитися на нецікавій і важкій роботі заради результату, який очікується в майбутньому), то молодший школяр зазвичай може змусити себе зосереджено працювати лише при наявності близької мотивації (перспективи одержати відмінну відмітку, заслужити похвалу вчителя, краще усіх справитися із завданням і т. д.).

Значно краще в молодшому шкільному віці розвинена мимовільна увага. Все нове, несподіване, яскраве, цікаве саме собою привертає увагу учнів, без усяких зусиль з їхнього боку.

Вікові особливості пам'яті в молодшому шкільному віці розвиваються під впливом навчання. Посилюється роль і питома вага словесно-логічного, смислового запам'ятовування і розвивається можливість свідомо керувати своєю пам'яттю і регулювати її прояви. У зв'язку з віковим відносним переважанням діяльності першої сигнальної системи у молодших школярів краще розвинена наочно-образна пам'ять, ніж словесно-логічна. Вони краще, швидше запам'ятовують і міцніше зберігають в пам'яті конкретні відомості, події, обличчя, предмети, факти, ніж визначення, описи, пояснення. Молодші школярі схильні до механічного запам'ятовування без усвідомлення смислових значеннєвих зв'язків усередині матеріалу, що запам'ятовується [6].

Молодший шкільний вік - вік досить помітного формування особистості. Для нього характерні нові відносини з дорослими й однолітками, включення в цілу систему колективів, включення в новий вид діяльності - вчення, яке пред'являє ряд серйозних вимог до учня. Все це вирішальним чином позначається на формуванні і закріпленні нової системи відносин до людей, колективу, до навчання і пов'язаним з ними обов'язкам, формує характер, волю, розширює коло інтересів, розвиває здібності. У молодшому шкільному віці закладається фундамент моральної поведінки, відбувається засвоєння моральних норм і правил поведінки, починає формуватися громадська спрямованість особистості [36].

Характер молодших школярів відрізняється деякими особливостями. Перш за все вони імпульсивні - схильні негайно діяти під впливом безпосередніх подразників, спонукань, не подумавши і не зваживши всіх обставин, по випадкових приводах. Причина - потреба в активній зовнішній розрядці при віковій слабкості вольової регуляції поведінки [36].