Монетаризм про умови забезпечення рівноваги на ринку праці

Монетаристи та їх прихильники (М. Фрідмен, Ф. Махлуп, Л. Роббінс, Ф. фон Хайек та ін.), спираючись на класичну економічну теорію, відстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності і довгострокової рівноваги тільки в умовах повністю вільних, конкурентних ринків – з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави, монополій або профспілок. Центральною категорією монетариської моделі ринку праці є “природний рівень безробіття”, введений в науковий оборот М. Фрідменом. Спеціалісти з праці вважають, що внаслідок недостатньої гнучкості сучасного ринку праці на ньому, як правило, завжди є і надлишок праці, і її дефіцит. Вакантні робочі місця з’являються через зміну попиту на працю. На думку багатьох спеціалістів (О. Лівшиць, П. Самуельсон, В.Нордхаус) природний рівень безробіття – явище позитивне. Воно характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, який сприяє достатньо швидкому міжгалузевому і міжрегіональному переміщенню праці в залежності від коливань попиту і потреб ринку. Представники монетаризму вважають державний мінімум заробітної плати, сильні позиції профспілок та таке інше факторами, що збільшують ринкову нерівновагу і відхиляють рівень безробіття від природного. Врівноваження ринку, на їх думку, можливе через інструменти грошово-кредитної політики.

Школа інституціоналістів про характер ринку праці.

Школа інституціоналістів (Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Митчелл) основну увагу приділяє аналізу професійних і галузевих розбіжностей в структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати. Інституціоналісти відходять від макроекономічного аналізу і пробують пояснити характер ринку праці особливостями динаміки окремих галузей та професійно-демографічних груп.

Відмінні риси марксистського підходу до аналізу ринку праці.

Марксистська теорія розглядає ринок праці як ринок особливого товару “робоча сила”. Тільки робоча сила в процесі виробництва створює нову вартість, тоді як інші види ресурсів лише переносяться на нову вартість самою працею. У зв’язку з цим ринок праці, підкоряючись загальним ринковим закономірностям, має суттєві особливості, тому що сама робоча сила як суб’єктивний фактор виробництва, будучи товаром, може в той же час активно впливати на співвідношення попиту і пропозиції та на свою ринкову ціну.