Правовий механізм міжнародного управління природокористуванням

У зв'язку з необхідністю вирішення глобальних екологічних проблем нині під егідою ООН розробляється концепція єдиного правового механізму екологічно безпечного планетарного природокористування, яка враховує природно-кліматичні та со­ціально-економічні особливості окремих регіонів і країн. Вихо­дячи з цього можна припустити, що в перспективі виникнуть екологічні блоки, які спільними зусиллями здійснюватимуть функції управління у сфері довкілля та сприятимуть формуван­ню систем екологічного управління як на міжнародному, так і національному та регіональному рівнях. Це, у свою чергу, за­безпечить інтеграцію всіх держав в питанні встановлення між­народних стандартів і нормативів гранично допустимих концен­трацій різних речовин у повітрі, воді та ґрунті, а також ство­рення координуючих міжнародних об'єднань з охорони біосфе­ри та раціонального використання природних ресурсів.

У сфері охорони навколишнього середовища уже функціо­нують міжнародні міжурядові організації, міжнародні неуря­дові організації, такі, як ЮНЕП, органи Генеральної Асамблеї, навчальний і науково-дослідний інститут ООН та ін.; регіональні комісії і комітети, засновані економічною і соціальною Радою ООН. Діяльність цих організацій в основному здійснюється за трьома напрямками:

оцінка та огляд стану навколишнього середовища (моніто­ринг, обмін інформацією);

природоохоронне управління, координація (визначення ці­лей, правові питання);

розробка глобальної концепції екологічно стійкого розвитку та безпеки.

Спеціалізовані установи ООН, створені за галузевим прин­ципом, вивчають питання охорони навколишнього середовища до сфери своєї діяльності. Такими спеціалізованими відділення­ми ООН є Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), програма розвитку ООН, Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Продовольча та сільськогосподарська органі­зація ООН (ФАО), Всесвітня метеорологічна організація, Між­народне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна мор­ська організація (ІМО) та ін.

Подробиці

Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) створена відповідно до резолюції Генеральної асамблеї ООН від 15 грудня 1972 р. і згідно з рекомендаціями Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища. Головне завдання ЮНЕП полягає в координації природоохоронної діяльності в системі ООН і розповсюдження екологічних знань у світі. Вона займається найбільш гострими проблемами глобальної екологічної кризи:

зміна клімату, запустелювання земель, деградація ґрунтів, вирубка лісів, скорочення запасів питної води, забруднення океану, скорочення біологічно­го різноманіття. ЮНЕП — центральна установа ООН у галузі охорони довкіл­ля, яка забезпечує комплексний і цілісний підхід до вирішення численних скла­дових загальної проблеми збереження біосфери.

Одним із починань ЮНЕП є створення всесвітньої системи спостережен­ня (моніторингу) за станом і зміною біосфери. Вона складатиметься з таких підсистем:

ІНФОТЕРА - глобальна інформаційна мережа, призначена для забезпе­чення всіх зацікавлених осіб відомостями про джерела інформації щодо на­вколишнього середовища;

ГСМНС — глобальна система моніторингу навколишнього середовища для координації замірів глобального забруднення;

МРПТХР - Міжнародний реєстр потенційно токсичних хімічних речовин для раннього оповіщення про збитки навколишньому середовищу від хіміч­них забруднювачів.

ІНФОТЕРА поки що є єдиною частиною глобальної системи, яка повніс­тю функціонує.

Провідною міжнародною неурядовою організацією є Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), заснований під егідою ЮНЕСКО у Фонтенбло (Франція, 1948 р., налічує понад 850 членів). З ініціативи МСОП була створена Червона книга стану популяцій рідкісних і зникаючих видів ссавців, птахів, рептилій, амфібій; складається Зелена книга, де зібрано дані про унікальні та рідкісні ландшафти земної кулі.

МСОП - міжнародна неурядова організація, головна мета діяльності якої - заохочувати, сприяти і допомагати народам світу зберегти цілісність і різноманіття природи та забезпечи­ти екологічне стійке і справедливе використання природних ресурсів.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) була створена у 1946 р. в результаті підписання Статуту (Конституції) ВООЗ. Одним із напрямків діяльності ВООЗ є визначення впливу навко­лишнього середовища та його забруднення на здоров'я людини. У сфері охорони довкілля ВООЗ діє за такими напрямками:

- забруднення повітря;

- радіаційна безпека;

- навколишнє середовище і здоров'я дітей;

- безпечність продуктів харчування;

- вода і санітарія;

- зміна клімату;

- інші.

Правові норми, закріплені в установчих договорах, визнача­ють цілі, принципи і завдання європейських співтовариств і Європейського Союзу, їх юрисдикцію, порядок формування і функціонування інститутів, умови здійснення членства.

Екологічна політика Європейського співтовариства закріплена в розділі XIX «Навколишнє середовище» Договору про створення Європейського Економічного Співтовариства (статті 174-176).

Договір про створення Європейського співтовариства є нор­мою первинного права. Норми вторинного права створюються органами Європейського Союзу і регулюють у межах юрисди­кції співтовариств і Союзу відносини між суб'єктами права ЄС. До них належать: регламенти, директиви, рішення, рекомен­дації та висновки.

Регламент — нормативно-правовий акт загального характе­ру, який у всіх своїх елементах обов'язковий для всіх суб'єктів європейського права і є актом прямої дії.

Директива - нормативно-правовий документ, у якому, як правило, вказуються цілі і результати, які мають бути досяг­нуті, але національній владі надається право самій вирішувати, у якій формі чи за допомогою яких процедур і механізмів ці цілі можуть бути досягнуті.

Рішення — це акти індивідуального характеру, які є обов'я­зковими для всіх своїх адресатів і, як правило, стосуються спе­ціальних, вузьких, часто технічних питань і обов'язкові тільки для тих суб'єктів європейського права, яким вони адресовані.

Рекомендації та висновки не є нормативно-правовими акта­ми і не мають обов'язкової сили.

Основним джерелом екологічного права Європейського Сою­зу є директиви, які є зручним способом урегулювання питань, адже держава - член ЄС сама обирає способи імплементації пе­вних положень у своє внутрішнє законодавство. Але держави не завжди дотримуються термінів внесення відповідних змін до законодавства чи прийняття нового законодавства, не завжди належним чином впроваджують відповідні положення. Більш ефективним засобом у цьому відношенні є регламенти та рішен­ня, які мають пряму дію.

Стратегічні напрямки формування політики у сфері охорони довкілля задаються Програмами дій з навколишнього середовища, які приймаються Європейським Економічним Співто­вариством. З 1972 р. по 2002 р. було прийнято шість таких програм. У 2002 р. була прийнята програма дій Співтовариства терміном на 10 років.

Примітка

У 2002 р. відбулося чотири зустрічі Ради, на порядку денному яких були розглянуті такі групи питань: генетично модифіковані організми (можливість контролю і маркування, транскордонний рух, біобезпека); викиди парникових газів; небезпечні хімічні речовини (експорт та імпорт, політика щодо хімічних речовин); використання пестицидів; ліси; екологічна відповідальність; морське середовище (загроза великих аварій); пакування відходів і відходи пакування; ядерна безпека і радіоактивні відходи; зміна клімату; стратегія сталого розвитку; захист ґрунтів; біологічне різноманіття та ін.

Крім головних органів Європейського Союзу, які беруть безпосередню участь у створенні та імплементації екологічного законодавства, у 1994 р. було створено Європейське агентство з навколишнього середовища, яке займається виключно питаннями навколишнього середовища.

Головним завданням Агентства є збір, обробка та розповсюдження інформації серед тих, хто займається виробленням по­літики, та серед громадськості з метою вироблення та імплеме­нтації ефективної політики у сфері навколишнього середовища в Європейському Союзі та в державах - членах Агентства. Для цього створюється Європейська мережа інформації та спостере­ження за навколишнім середовищем (мережа екологічних орга­нів та інституцій в державах-членах). До її складу входять важ­ливі елементи національних інформаційних систем, національні опорні пункти і тематичні центри.

Агентство з навколишнього середовища має велике коло обо­в'язків, серед яких можна виділити три напрямки: управління мережею (налагодження та розвиток мережі, а також співпраця з міжнародними програмами й організаціями), моніторинг (проведення інтегрованої екологічної оцінки) та підготовка звітів (періодичне видання звітів з певних питань). Пріоритетними сферами діяльності Агентства визначено:

якість повітря і викиди в атмосферу;

якість води, забруднюючі речовини, водні ресурси;

стан ґрунту, флори і фауни, біотопів;

землекористування і природні ресурси;

регулювання відходів;

шумові забруднення;

хімічні речовини, які забруднюють навколишнє середовище; - прибережна охорона.

Членами агентства є держави - члени Європейського Союзу, а також Ісландія, Ліхтенштейн і Норвегія.

Керуючись міжнародними нормативами, світова промисловість на добровільній основі розробила принципи промислової діяльності у відношенні до навколишнього середовища, приро­дних ресурсів, науки і техніки. Згідно з цими принципами дер­жави зобов'язані стосовно своїх громадян та інших держав:

- підтримувати екосистеми та відповідні екологічні процеси, необхідні для функціонування біосфери; підтримувати біологічне різноманіття видів, забезпечуючи їх існування, та сприяти збереженню всіх видів фауни, флори в їх природних середовищах;

дотримуватись принципу оптимальної стійкої продуктивності при використанні живих природних ресурсів і екосистем;

- запобігати або зменшувати будь-яке істотне екологічне забруднення або збиток;

- вводити відповідні норми охорони навколишнього середовища;

проводити або вимагати проведення попередніх оцінок для забезпечення того, щоб нові масштабні програми, проекти і технології сприяли цілям сталого розвитку.

У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища Україна посідає одне з чільних місць. Будучи членом 00Н, вона є суверенною стороною і бере участь у 20 міжна­родних конвенціях, а також 10 міжнародних угодах, виконує міжнародні зобов'язання з охорони довкілля.

Необхідність міжнародного співробітництва обумовлена:

• глобальним характером багатьох екологічних проблем;

• транскордонним характером забруднення;

• міжнародними зобов'язаннями України щодо охорони довкілля;

• вигодою від міжнародного обміну досвідом і технологіями, можливостями залучення міжнародних інвестицій.

У сфері національної екологічної політики міжнародна діяльність України за період 1993-1997 років була спрямована на розробку та впровадження погодженої з міжнародними норма­ми стратегії використання й охорони природних ресурсів, а та­кож гармонізації екологічних індикаторів стійкого розвитку з індикаторами і нормами країн — членів ЄС. Україна бере актив­ну участь у роботі Європейської економічної комісії, насамперед, у роботі Комітету з екологічної політики. У сфері гармонізації інтегральних показників сталого розвитку для реалізації рішень 3-ї Міністерської конференції «Навколишнє середовище для Європи» (Софія, 1995), де серед інших важливих документів було схвалено Програму дій для Європи, зусилля України кон­центруються на таких напрямках:

розробка та реалізація національної природоохоронної програми дій;

адаптація європейських і розробка національних інтегральних екологічних індикаторів сталого розвитку, а також спо­собів їх застосування для прийняття оптимальних рішень; пошук та ефективна адаптація економічних важелів регу­лювання ресурсокористування та природоохоронної діяльності;

посилення ролі передових технологій в екологічно збалансо­ваному сталому розвитку з метою зниження рівня забруд­нення навколишнього середовища і ризику екологічної де­градації;

гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів; попередження забруднення Чорного та Азовського морів; посилення ролі засобів мас-медіа і залучення громадськості до вирішення соціально-економічних і природоохоронних проблем на різних рівнях.

Міжнародне співробітництво України відбувається за такими напрямками:

• співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН;

• співробітництво на двосторонній основі в галузі охорони довкілля;

• участь у регіональних природоохоронних заходах;

• участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

 

Контрольні питання

1.Охарактеризуйте ієрархію нормативно-правових актів, що регулю­
ють екологічні відносини.

2.Дайте характеристику структури екологічного законодавства
України.

3.Які з принципів охорони навколишнього природного середовища,
задекларовані в Законі України «Про охорону навколишнього се­
редовища», не реалізуються на практиці повною мірою?

4.Назвіть основні завдання формування екологічного законодавства
в Україні.

5.Порівняйте екологічне законодавство України з чинним законодав­
ством ЄС за структурою та правовими екологічними нормами.

6.Які законодавчі акти регулюють екологічну безпеку України?

7.Назвіть сфери, у яких передбачається здійснювати наближення
екологічного законодавства України до екологічного законодавст­
ва ЄС?

8.Дайте характеристику Закону України «Про охорону навколиш­
нього природного середовища» як рамкового закону.

9.Яким чином та якими правовими документами врегульовані зе­
мельні, водні, гірські, лісові відносини та відносини у сфері охоро­
ни, використання га відтворення тваринного світу?

 

10.Які відносини виникають між країнами при здійсненні правового
механізму управління природокористуванням?

11.Які організації співпрацюють у сфері охорони довкілля?

12.Дайте характеристику діючих програм ООН і ЄС у сфері природо­
користування.

13.Які функції та обсів'язки виконує Європейське агентство з навко­
лишнього середовища?

Обґрунтуйте необхідність міжнародного співробітництва у сфері
охорони довкілля.