Фінансово-кредитні важелі стимулювання залучення капіталу в інноваційну сферу

Економіка України залишається сьогодні несприятливою для науково-технологічного та інноваційного розвитку.

Сьогодні в Україні основними джерелами фінансування інноваційної діяльності є:

а) кошти Державного бюджету України;

б) кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим;

в)власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

г) власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності;

д) кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб;

е) інші джерела, не заборонені законодавством України.

В умовах постійного скорочення бюджетного фінансування інноваційних заходів за рахунок державних коштів фінансуються сьогодні переважно фундаментальні та довгострокові прикладні дослідження, що мають загальнонаціональне значення, а також міждержавні, загальнодержавні науково-технічні програми та проекти. Крім того, держава створює умови для фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт з різних джерел. У галузі прикладних досліджень і розробок головним є контрактний метод фінансування на базі проектної (програмно-цільової) організації.

Активну участь у фінансовому забезпеченні інноваційного розвитку економіки відіграють державні установи. Наприклад, для здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб’єктів господарювання різних форм власності Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності створює спеціалізовані державні небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа підпорядковується спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності і діє на основі Положення (Статуту), що затверджується Кабінетом Міністрів України. Її кошти формуються за рахунок коштів Державного бюджету України, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, залучених згідно з чинним законодавством вітчизняних та іноземних інвестицій юридичних та фізичних осіб, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, від власної чи спільної фінансово-господарської діяльності та інших джерел, не заборонених законодавством України.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа може надавати суб'єктам інноваційної діяльності для реалізації ними інноваційних проектів фінансову підтримку в вигляді:

а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів;

б) часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної діяльності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб’єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д)майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України “Про страхування” від 07.03.96.

Для отримання фінансової підтримки суб’єкти інноваційної діяльності, інноваційні проекти яких занесені до Державного реєстру інноваційних проектів, подають до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (її регіональних відділень) інноваційні проекти та всі необхідні документи, перелік яких визначається нею. Державна інноваційна фінансово-кредитна установа організовує на конкурсних засадах у порядку, що визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, відбір інноваційних проектів для їх фінансової підтримки. Конкурсні відбори інноваційних проектів здійснюються на засадах прозорості, відкритості, гласності.

Суб’єкт інноваційної діяльності, інноваційний проект якого пройшов конкурсний відбір, залежно від встановленого конкурсною процедурою рейтингу може отримати від Державної інноваційної фінансово-кредитної установи один чи кілька видів фінансової підтримки.

Фінансова підтримка Державною інноваційною фінансово-кредитною установою інноваційних проектів шляхом надання кредитів чи передавання майна у лізинг здійснюється за умови наявності гарантій повернення коштів у вигляді застави майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо. Ця установа здійснює супроводження реалізації інноваційних проектів, які нею фінансуються, та контролює цільове використання суб’єктами інноваційної діяльності наданих нею коштів.

Для здійснення фінансової підтримки місцевих інноваційних програм органи місцевого самоврядування можуть створювати комунальні спеціалізовані небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи і підпорядковувати їх виконавчим органам місцевого самоврядування. Ці установи діють на основі положень (статутів) про них, що розробляються і затверджуються органами місцевого самоврядування.

Кошти комунальної інноваційної фінансово-кредитної установи формуються за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету, залучених вітчизняних та іноземних інвестицій юридичних та фізичних осіб, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, власної чи спільної фінансово-господарської діяльності та інших джерел, не заборонених законодавством України.

Комунальна інноваційна фінансово-кредитна установа здійснює супроводження реалізації інноваційних проектів, які нею фінансуються, та контролює цільове використання суб’єктами інноваційної діяльності наданих нею коштів. Фінансова підтримка реалізації інноваційних проектів може надаватися комунальною інноваційною фінансово-кредитною установою у формі послідовних траншів за результатами контролю ходу виконання проектів.

Враховуючи економічні, соціальні, екологічні, оборонні та інші національні інтереси, важливим є комплекс державних заходів у банківській діяльності, який сприяв би підвищенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу до рівня стандартів розвинених країн, інтенсифікації процесу опанування науковими знаннями, новими технологіями та їх практичному використанню, а саме:

È стимулювання створення спеціалізованих інноваційних банків, а також фондів довгострокового кредитування функціонуючих комерційних банків шляхом встановлення відповідних пільг з оподаткування коштів, що інвестуються для досягнення технологічних змін, змін до порядку розподілу коштів від податку на додану вартість;

È диференціація ставки податку на прибуток комерційних банків залежно від напрямів використання ресурсів шляхом зниження в разі їх довгострокового кредитування високотехнологічних проектів і підвищення в разі вкладання коштів у високоприбуткові операції фінансового ринку;

È створення системи пільгового рефінансування комерційних банків, які надають пільгові кредити для реалізації інвестиційних проектів щодо розроблення і впровадження високотехнологічного обладнання та іншої інноваційної продукції;

È запровадження механізму державного страхування кредитів, наданих малим підприємствам, що розробляють та впроваджують інноваційну високотехнологічну продукцію і діяльність яких пов’язана із значним інвестиційним ризиком;

È заохочення комерційних банків купувати акції підприємств, що виробляють високотехнологічну продукцію, шляхом звільнення від оподаткування тієї частини прибутків банку, що інвестується в акції зазначених підприємств;

È встановлення для комерційних банків, які здійснюють пільгове довгострокове кредитування інноваційних проектів, знижену ставку норми обов’язкового резервування коштів;

È лібералізувати порядок акумуляції приватного капіталу для реалізації значних інноваційних проектів, для чого запровадити гнучку форму поєднання капіталів комерційних банків та підприємств через створення інститутів спільного інвестування;

È запровадження спеціального порядку створення інноваційних асоціацій, які є інвестиційно-виробничими об’єднаннями юридичних та фізичних осіб, що беруть участь у здійсненні інноваційного проекту та випуску нової конкурентноспроможної продукції;

È запровадження державної системи страхування ризиків інноваційної діяльності за рахунок спеціально створеної страхової компанії тощо.

Першим кроком на шляху до активізації інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств стало прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови “Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних проектів, що реалізуються за рахунок кредитів комерційних банків з частковим відшкодуванням відсоткових ставок” від 29 січня 2002 року № 101. Відповідно до цієї Постанови за рахунок коштів державного бюджету підприємствам відшкодовується сума сплачених ними відсотків за користування банківським кредитом у розмірі 50 відсотків облікової ставки Національного банку, яка діяла на момент укладання кредитної угоди.

Кошти на відшкодування надаються підприємствам у межах одного бюджетного року. У разі коли термін реалізації проекту перевищує один рік, питання подальшого відшкодування повинне розглядатися на початку кожного фінансового року з урахуванням ефективного виконання інвестиційних зобов’язань позичальником та за умови виділення коштів на зазначені цілі в державному бюджеті на відповідний період.

Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні здійснюється відповідно до Постанови Верховної Ради України “Про концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України” від 13 липня 1999 року №916-XIV та Закону України “Про інноваційну діяльність” від 4 липня 2002 року №40-IV.

Головною метою державної інноваційної політики в Україні є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Відповідно до Закону України “Про інноваційну діяльність” основними принципами державної інноваційної політики є:

Ø орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

Ø визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

Ø формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

Ø створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

Ø забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

Ø ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

Ø здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

Ø фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

Ø сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

Ø інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

Ø підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Ґрунтуючись на цих принципах, державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

ü визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

ü формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

ü створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

ü захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

ü фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

ü стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

ü встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

ü підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Виходячи з актуальності наявних в Україні проблем, вирішення яких потребує наукового забезпечення, найбільш пріоритетними напрямами державної підтримки сьогодні є:

· у сфері наукового розвитку – фундаментальна наука; прикладні дослідження і технології; вища освіта, підготовка та перепідготовка наукових кадрів; розвиток наукових засад розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки; наукове забезпечення вирішення проблем здоров’я людини та екологічної безпеки; система інформаційного та матеріального забезпечення наукової діяльності;

· у сфері технологічного розвитку - дослідження і створення умов для високопродуктивної праці та сучасного побуту людини; розроблення засобів збереження і захисту здоров’я людини; розроблення ресурсо-, енергозберігаючих технологій; розроблення сучасних технологій і техніки для електроенергетики, переробних галузей виробництва, в першу чергу агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості;

· у сфері виробництва - формування наукомістких виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур (технопарків, інкубаторів тощо); створення конкурентоспроможних переробних виробництв; технологічне та технічне оновлення базових галузей економіки держави; впровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів, реалізація яких може забезпечити якнайшвидшу віддачу і започаткувати прогресивні зміни в структурі виробництва та тенденціях його розвитку.

Найефективнішим важелем державного регулювання інноваційної діяльності є створення особливого податкового та митного режиму.

Зокрема, впродовж строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту і за умови, що виконання проекту розпочато не пізніше вісімнадцяти місяців від дати його державної реєстрації, оподаткування об'єктів інноваційної діяльності здійснюється у порядку, за яким 50 відсотків податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків податку на прибуток, одержаний від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз. Пільгове оподаткування реалізується за умови, що суб'єкт інноваційної діяльності про початок реалізації інноваційного проекту у місячний строк повідомляє відповідний орган Державної податкової адміністрації і по всіх господарських операціях, пов’язаних з виконанням інноваційного проекту, веде окремий бухгалтерський облік.

Кошти у розмірі 50 відсотків податку на додану вартість і податку на прибуток, що залишаються у розпорядженні платника податків і не використані протягом строку пільгового оподаткування і дванадцяти місяців після нього, підлягають зарахуванню до Державного бюджету України.

Інноваційним підприємствам дозволяється прискорена амортизація основних фондів і встановлюється щорічна двадцятивідсоткова норма прискореної амортизації основних фондів групи 3. При цьому амортизація основних фондів групи 3 проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Інноваційні підприємства сплачують земельний податок за ставкою у розмірі 50 відсотків діючої ставки оподаткування.

Однією з форм фінансування інноваційної діяльності підприємств є податковий інвестиційний кредит, який визначається як: відстрочка сплати податку на прибуток, що надається суб'єкту підприємниць­кої діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ре­сурсів для здійснення інноваційних програм з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отриманий згідно з чинним законодавством внаслідок реалізації інноваційних програм.

Економічну основу податкового інвестиційного кредиту становлять кошти, які підприємства сплачує у вигляді податку на прибуток. Тому він багато в чому подібний, до такої форми фінансової підтримки підприємства як пільгове оподаткування прибутку.

Інвестиційний податковий кредит має цільове призначення. Його надають переваж­но під інноваційні програми, які забезпечують реалізацію таких науково-тех­нічних пріоритетів, як:

È науково-технічне оновлення виробництва а підвищенням його техніко-економічних показників і забезпеченням конкурентоспроможності на світовому ринку;

È прискорення розвитку наукомістких та високотехнологічних галузей і виробництв, здатних кардинально змінити економічний та науково-тех­нічний потенціал України;

È розширення виробництва в найбільш пріоритетних і ефективних для національної економіки секторах ринку.

Введення інвестиційного податкового кредиту має певні переваги порівняно з іншими формами кредиту. Так, при звичайному банківському кредитуванні використовуються вільні кредитні ресурси, яких, як відомо, хронічно не вистачає. Крім того, банківський кредит надається на умовах сплати досить значних відсотків, що робить інноваційні інвестиції, за рахунок такого кредиту для підприємства економічно обтяжливими.

Запровадження інвестиційного податкового кредиту не вимагає додат­кових кредитних ресурсів бо в ньому використовується ресурсний потен­ціал самого підприємства у вигляді прибутку, а саме - тієї частини, яка повинна відраховуватися до бюджету у вигляді податку на прибуток; Тому введення інвестиційного податкового кредиту буде заохочувати підприєм­ства в підвищенні ефективності своєї роботи та отриманні прибутку.

Визначальними умовами надання інвестиційного податкового кредиту є:

по-перше, стале фінансове становище підприємства-позичальника, тоб­то систематичне отримання ним прибутку, з якого нараховується податок;

по-друге, переважно (не менше як 50%) інвестиційна спрямованість у використанні власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, аморти­заційні відрахування, відшкодування-збитків від аварій, стихійних лих, грошові накопичення громадян, юридичних осіб тощо);

по-третє, наявність економічне обґрунтованого інноваційного проекту (бізнес-плану), який забезпечує після його реалізації підвищення ефектив­ності виробництва, зростання загального обсягу отриманого підприєм­ством прибутку та, відповідно, сум податку на прибуток як джерела ком­пенсації інвестиційного податкового кредиту;

по-четверте, термін окупності запозичених через інвестиційний подат­ковий кредит коштів, тобто їх повернення до бюджету у вигляді додатко­вих надходжень податку на прибуток, не повинен перевищувати певну кількість, наприклад, п’яти років після реалізації інноваційного проекту.

Дотримання цих умов знижує ризик кредитору, у даному випадку дер­жави, щодо ефективності використання інвестиційних ресурсів.

Споживачами інвестиційного податкового кредиту можуть бути суб’єкти підприємницької діяльності, а саме: підприємства усіх форм влас­ності, яким для реалізації інноваційних програм не вистачає власних інвестиційних ресурсів. Рішення про надання кредиту за галузевою підпорядкованістю підприємств приймають міністерства (відомства), які за дорученням Кабінету Міністрів України виступають розпорядниками інвестиційного податкового кредиту на галузевому рівні.

Отримання інвестиційного податкового кредиту здійснюється на підставі кредитного договору між галузевим міністерством (відомством) і підприємством-позичальником. Йому повинна передувати всебічна екс­пертиза ефективності інноваційної програми (бізнес-плану) та наявності умов, які б підтверджували реальні можливості підприємства щодо успіш­ної реалізації цієї програми.

Загальний обсяг ресурсів інвестиційного податкового кредиту на кожен рік визначається Кабінетом Міністрів України в розрахунках до бюджету. Виходячи із стану економіки він може досягати до 10 відсотків надходжень до бюджету податку на прибуток з наступним розподілом знижки податку по міністерствах (відомствах) відповідно до пріоритетності напрямків їх інноваційної діяльності.

Посилюючи вимоги до ефективності використання інвестиційних ре­сурсів, інвестиційний податковий кредит може надаватися підприємствам під конкретний іннова­ційний проект на строк до п'яти років. Довший термін не відповідає су­часним вимогам щодо тривалості освоєння нової техніки (нових вироб­ництв), веде до розпорошення державних ресурсів, знижує ефективність використання інноваційних інвестицій.

Особливостями митного регулювання інноваційної діяльності є те, що:

1. Необхідні для виконання пріоритетного інноваційного проекту, яким передбачається випуск інноваційного продукту, щодо якого прийнята постанова Кабінету Міністрів України про його особливу важливість, сировина, устаткування, обладнання, комплектуючі та інші товари (крім підакцизних товарів), які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають вимогам проекту, при ввезенні в Україну протягом строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту звільняються від сплати ввізного мита та податку на додану вартість. Номенклатура та обсяги ввезення сировини, матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів мають бути визначені в інноваційному проекті перед його державною реєстрацією.

2. У разі використання сировини, матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів, ввезених в Україну без сплати ввізного мита та податку на додану вартість не для потреб виконання інноваційного проекту ввізне мито та податок на додану вартість сплачуються до бюджету в повному обсязі. При цьому платник податку зобов'язаний збільшити податкові зобов’язання за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке порушення, на суму ввізного мита і податку на додану вартість, що мали бути сплачені при ввезенні на митну територію таких товарів, а також сплатити пеню, нараховану на суму податків, виходячи із 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день збільшення податкового зобов’язання, за період їх нецільового використання.

Реалізація цих заходів сприятиме створенню такого механізму фінансового забезпечення інноваційної діяльності, зокрема, науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт в Україні, який би поєднував у собі елементи ринкової економіки із збереженням гнучких важелів державного регулювання цією найважливішою сферою життєдіяльності суспільства.

Література

1. Про інноваційну діяльність Закону України від 4 липня 2002 року №40-IV.

2. Про інститути спільного інвестування (пайові та кор­поративні інвестиційні фонди).Закон України №18479 від 15.03.2001р.

3. Про наукову і науково-технічну експертизу. Закон України № 51/95 – ВР.

4. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі. Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3687 – ХІІ.

5. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг. Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3689 – ХІІ.

6. Про охорону прав на промислові зразки. Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3688 – ХІІ.

7. Про затвердження Положення про порядок створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів. Постанова Кабінету Міністрів України № 549 від 22 травня 1996 року

8. Про концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України. Постанова Верховної Ради України від 13 липня 1999 року № 916 – XIV.

9. Жорнокут Ю. Правовое обеспечение венчурного бизнеса в Украине /Реформи. 1999 №№1-2 С.35-37.

10. Захарченко С.П. Кредитование инновационных проектов: проблема риска. – Х.: НТУ „ХПИ”, 2003. – 158 с.

11. Ильенкова С.Д., Гохберг Л.М., Ягудин С.Ю., Кузнецов В.И., Бандурин А.В. Инновационный менеджмент: Учеб. для студ. вузов, обучающ. по спец. „Менеджмент” / С.Д. Иленкова (ред.). – М.: ЮНИТИ, 2000. – 328 с.

12. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка. 2001. – 608 с.

13. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. Д.М. Черваньов, Л.І. Нейкова. К. 1999р. - 514с.

14. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.

15. Поручник А.М., Антонюк Л.Л. Вен­чурний капітал: зарубіжний досвід та проблеми становлення в Україні: Мо-нографія.-К.:КНЕУ, 2000.-С.

16. Радионова С. П., Радионов Н.В. Оценка инвестиционных ресурсов предприятий (инновационный аспект). – СПб.:Альфа, 2001. – 208 с.

17. Стеченко Д.М. Інноваційні форми регіонального розвитку: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2002. – 254 с.

18. Толковый словарь терминов вен­чурного финансирования, Санкт-Пе­тербург: Российская ассоциация венчурного инвестирования, 1999-е. С.120.

19. Федоренко В.Г., Опанасик В.В. Венчуринг в Україні: сучасний стан та передумови подальшого розвитку./ Інвестиції: практика та досвід № 24 від 24 грудня 2003 р. с.20-25.

20. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент: Учебник для студ. вузов, обуч. по спец. и напр. „Менеджмент”. – М.: Бизнес-школа „Интел-Синтез”, 1998. – 600 с.