Розкриття банківської таємниці органам державного фінансового моніторингу

Державна служба фінансового моніторингу України (раніше - Державний комітет фінансового моніторингу України) створена згідно з Указом Президента України «Про Державний комітет фінансового моніторингу України» від 28 вересня 2004 р. № 1144/2004. Діє цей орган відповідно до «Положення про Державну службу фінансового моніторингу України», що затверджене Указом Президента від 13 квітня 2011 р. № 466/2011, у підпункті 2) п. 6 якого передбачено, що Держфінмоніторинг має право одержувати безоплатно в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, правоохоронних органів, Національного банку України, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання, підприємств, установ та організацій інформацію (довідки, копії документів), у тому числі інформацію, що становить банківську або комерційну таємницю, необхідну для виконання покладених на Держфінмоніторинг України завдань.

Слід відзначити, що згідно зі ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» положення частин другої (де містяться вимоги відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю) та четвертої (заборона банку надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта) цієї статті не поширюються на випадки надання спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації про фінансові операції у випадках, передбачених законом.

Особливі випадки розкриття банківської таємниці

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Банк має право надавати інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам та НБУ в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій. Також банк має право розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, особі (в тому числі яка уповноважена діяти від імені держави), на користь якої відчужуються активи та зобов'язання банку при виконанні заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, або під час здійснення процедури ліквідації. НБУ (тимчасовий адміністратор) має право надавати Міністерству фінансів України інформацію, яка містить банківську таємницю щодо банків, участь у капіталізації яких бере держава.

Особливі підстави і правила Закон України «Про банки і банківську діяльність» встановлює для надання інформації про українські банки органам банківського нагляду інших країн. Так, НБУ відповідно до міжнародного договору України або за принципом взаємності має право надавати інформацію, отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, органу банківського нагляду іншої держави, а також отримувати від органу банківського нагляду іншої держави таку інформацію. Надана (отримана) інформація може бути використана виключно з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму.