Класифікація способів забезпечення виконання зобов’язань

Тема 4. Загальна характеристика способів забезпечення виконання зобов’язань та їх класифікація

 

4.1. Поняття способів забезпечення виконання зобов’язань та їх загальна характеристика

4.2. Класифікація способів забезпечення виконання зобов’язань

4.3. Характеристика окремих видів способів забезпечення зобов’язань

4.3.1. Порука, як спосіб забезпечення виконання зобов’язання

4.3.2. Гарантія, як спосіб забезпечення виконання зобов’язання

4.3.3. Завдаток, як спосіб забезпечення виконання зобов’язання

4.3.4. Застава, як спосіб забезпечення виконання зобов’язання

4.3.5. Притримання, як спосіб забезпечення виконання зобов’язання

 

Основні терміни і поняття: способи забезпечення виконання зобов’язань, порука, гарантія, застава, завдаток, притримання, іпотека, заклад, аванс.

 

Поняття способів забезпечення виконання зобов’язань та їх загальна характеристика

Цінність будь-якого договору полягає у його виконанні, проте трапляються випадки, коли зобов’язання, породжені укладанням відповідного договору, з певних причин не виконуються, що має негативні наслідки для суб’єктів підприємництва.

Щоб унеможливити або зменшити вище згадані негативні наслідки, у чинному цивільному та господарському законодавстві передбачено інститут забезпечення виконання зобов’язань.

Мета цього інституту:

· додатково стимулювати боржника до належного виконання основного зобов’язання, що сприяє стабілізації комерційного обороту;

· надати правову можливість кредитору задовольнити свої законні інтереси у разі невиконання боржником своїх зобов’язань шляхом накладення на боржника додаткових організаційних та/або матеріальних обтяжень чи залучення до виконання зобов’язання третіх осіб.

Для досягнення вищезазначеної мети чинне законодавство пропонує ряд способів (засобів) забезпечення виконання зобов’язань.

Способи забезпечення виконання зобов’язання – це спеціальні заходи, що у достатній мірі гарантують виконання основного зобов’язання і стимулюють боржника до належного поводження.

Ознаки способів забезпечення виконання зобов’язань:

1) націлені на спонукання боржника до виконання свого боргу (а не тільки на його покарання як правопорушника);

2) носять додатковий (акцесорний) характер, тобтовизначення недійсним основного зобов’язання має наслідком недійсність додаткового зобов’язання;

3) недійсність правочину, щодо забезпечення виконання зобов’язання, не спричиняє недійсність основного зобов’язання.

4) правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

5) недодержання письмової форми фіксації забезпечення виконання зобов’язань є підставою визнання його нікчемним. Деякі із способів мають бути не тільки оформленні письмово, а й потребують нотаріального посвідчення, або навіть державної реєстрації. При іпотеці, заставі товарів у обігу і переробці вимагають нотаріального посвідчення з наступною державною реєстрацією у книзі записів застав.

 

Класифікація способів забезпечення виконання зобов’язань

I. За галузевою підпорядкованістю поділяються на:

· цивільно-правові;

· господарсько-правові.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням і завдатком.

Згідно із ч. 1 ст. 199 ГК виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами.

У свою чергу, згідно із ч. 2 ст. 20 ГК до заходів захисту правсуб’єктів господарювання та споживачів належать:

1) визнання наявності або відсутності прав;

2) визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, порушують права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів;

3) визнання недійсними господарських угод на підставах передбачених законом;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;

5) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

6) присудження до виконання обов’язку в натурі;

7) відшкодування збитків;

8) застосування штрафних санкцій;

9) застосування оперативно-господарських санкцій;

10) застосування адміністративно-господарських санкцій;

11) установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

12) інші способи, передбачені законом.

Проте пункти 7, 8, 9, 10 (відшкодування збитків, застосування штрафних, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій) фіксують види господарсько-правових санкцій правовий статус яких детально регламентується розділом 5 ГК і які входять в окремий інститут підприємницького права, що має назву «Відповідальність за порушення у сфері господарювання».

Тобто вважаємо за доцільне відмежовувати способи забезпечення виконання зобов’язань від господарсько-правових санкцій, хоча безперечно острах застосування відповідних санкцій є для боржника дійовим стимулом щодо належного виконання зобов’язань.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 199 ГК правове регулювання господарських договірних зобов’язань здійснюється згідно положень Цивільного кодексу України.

Оскільки в господарському праві неустойка згідно зі ст. 230 ГК віднесена до видів штрафних санкцій, то для забезпечення виконання господарських договорів використовують такі види забезпечення: порука, гарантія, застава, притримання і завдаток.

II. Залежно від характеру забезпечення інтересів кредитора можна розрізняти:

· зобов’язально-правові засоби стимулюють боржника до належного виконання зобов’язання, шляхом створення можливості пред’явлення до нього або до третіх осіб, що вступили заздалегідь в договір, зобов’язальної вимоги. До них належать порука, гарантія.

· речово-правові забезпечення виконання зобов’язання характерні тим, що інтереси кредитора забезпечуються за рахунок заздалегідь виділеного майна. Предметом забезпечення є це майно. До них належать застава, завдаток, притримання.