Притримання, як спосіб забезпечення виконання зобов’язання

Правова регламентація притримання як способу забезпечення виконання зобов’язання здійснюється згідно з параграфом 7 гл. 49 ЦК.

Згідно зі ст. 594 ЦК притримання – це право кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків, тримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Тобто сутність цього способу забезпечення полягає в можливості кредитора на законних підставах, не передавати річ боржнику, що належить останньому, до тих пір, доки боржник не виконає свої зобов'язання, а в разі остаточного невиконання цих зобов’язань реалізувати предмет притримання і задовольнити через нього свій інтерес.

Ознаки притримання:

· сторонами відносин щодо притримання є:

Ø боржник – особа, що не виконала основне зобов’язання;

Ø кредитор – особа, яка має право на законних підставах притримувати в себе річ (предмет договору), що належить боржникові, за невиконання останнім основного зобов’язання;

· право притримання речі, що є предметом основного договору, у разі невиконання боржником свого зобов’язання виникає у кредитора автоматично на підставі приписів закону. Загальною підставою для виникнення права притримання є ч. 1 ст. 594 ЦК, також правову можливість застосування цього способу забезпечення виконання зобов’язань підтверджують ряд нормативно-правових актів (ст. 163 КТМ України, п. 32 Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві»^[8] тощо);

· має додатковий (акцесорний) характер, тобто ставить за мету забезпечення виконання основного зобов’язання;

· може забезпечувати виконання як основного зобов’язання (оплата відповідної речі, що є предметом договору), так і виконання обов’язку боржника, щодо відшкодування витрат та інших збитків, які поніс кредитор внаслідок несвоєчасного внесення плати за цю річ боржником.

Отже, притримання забезпечує не тільки основні зобов'язання в їх традиційному розумінні, тобто не тільки, наприклад, договір перевезення, поставки тощо, але й похідні зобов'язання з відшкодування витрат та інших збитків, пов'язаних із річчю. Останні можуть забезпечуватися окремо чи в сукупності з основним зобов'язанням;

· предметом притримання можуть бути лише речі. Згідно зі ст. 179 ЦК річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Речі можуть бути рухомі та нерухомі (ст. 181 ЦК), споживані та неспоживані (185 ЦК), індивідуально визначені та визначені родовими ознаками (ст. 184 ЦК), подільні та неподільні (ст. 183 ЦК). До складу речей належать грошові кошти, цінні папери (ст. 177 ЦК). Правовий режим речі розповсюджується на тварин (ст. 180 ЦК);

· майнові права, роботи, послуги предметом притримання бути не можуть;

· момент виникнення притримувального забезпечувального зобов’язання, тобто момент, з якого кредитор має право на законних підставах притримувати в себе річ, залежить від того виконання якого зобов’язання – основного (сплату грошей) чи деліктного (пов’язаного із відшкодуванням збитків завданих властивостями речі) забезпечує це притримання:

· у разі забезпечення основного зобов’язання право притримання у кредитора виникає з моменту прострочення виконання основного зобов’язання хоча б на день (ч. 1 ст. 530 ЦК);

· у разі забезпечення обов’язку щодо відшкодування збитків моментом настання права притримання вважається закінчення пільгового семиденного строку на виконання зобов’язання з дати подачі відповідної вимоги кредитором боржникові (ч. 2 ст. 530 ЦК);

· кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо прав на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа (ч. 3 ст. 594 ЦК);

· ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 594 ЦК);

· до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї (ч. 1 ст. 596 ЦК). У цьому разі право притримання виступає у ролі речового права – різновидом права на чужі речі.

· після передачі речі боржнику у рамках виконання основного зобов'язання кредитор не вправі ані вимагати її повернення для здійснення притримання, ані забирати її назад, навіть якщо матиме для цього реальну можливість