Процедури, що передбачені Європейською конвенцією з прав людини

Ефективність дії міжнародного права в цілому залежить від волі держав передати частину своїх суверенних повноважень під більш широкий міжнародний контроль. У контексті права міжнародних договорів суверенні держави при ратифікації договору виходять з того, що всі держави — сторони цього договору делегують рівну частку суверенних повноважень. Тому основоположним принципом цих договорів є взаємність, тобто розуміння того, що кожна сторона діятиме у визначений спосіб саме тому, що інша сторона теж буде діяти подібним чином.

Міжнародне право в області прав людини як складова міжнародного права частково базується на принципі взаємності, наприклад, в області гуманітарного права і права збройних конфліктів. Одночасно міжнародне право в області прав людини привнесло до міжнародного права дві важливі новації. По-перше, воно грунтується не на взаємних правах і обов’язках, а головним чином на системі багатосторонніх конвенцій, яка і встановлює об’єктивні стандарти дій держави. По-друге, ці конвенції накладають на держави зобов’язання переважно по відношенню до конкретних осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією, і в меншій мірі по відношенню до інших держав-сторін.

Європейська конвенція з прав людини, що є одним із перших документів в області міжнародного права захисту прав людини, базується на принципі об’єктивних стандартів і прав осіб бути захищеними від зловживань з боку державної влади. Вся правова система Конвенції базується на тому, що держава бере на себе зобов’язання забезпечити кожному права людини. Але існують засоби, за допомогою яких держава може обмежити ефективність цієї системи, — це застереження і право відступу від положень документа. Такі засоби прямо зачіпають основні права, що їх гарантує Конвенція. Проте інші механізми, як, наприклад, визнання права на подання індивідуальних заяв до Європейської комісії з прав людини і визнання обов’язкової юрисдикції Європейського суду з прав людини безпосередньо стосуються можливості розгляду потенційних порушень прав людини, і через те спричинюють сильніший вплив на ефективність усієї системи Конвенції в цілому. Ці механізми вже втратили силу для держав сторін після того, як Протокол № 11 автоматично встановив одночасне визнання права як на індивідуальну заяву, так і обов’язкової юрисдикції Європейського суду.