Іі. Обов’язкова юрисдикція Суду: стаття 32

Пункт 1 статті 32 Конвенції визначає обов’язкову юрисдикцію Суду таким чином:

Юрисдикція Суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї і які передаються йому на розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47.

Ці положення дозволяють Суду розглядати як міждержавні справи, так і індивідуальні заяви, а також, за певних умов, робити консультативні висновки з приводу правових питань, що пов’язані з тлумаченням Конвенції.

Процедури в Суді

Для того, щоб не заплутувати читача, який не ознайомлений з конвенційними органами та процедурами, що були чинними до листопада 1998, наведена в наступних розділах нумерація статей подається з урахуванням змін, які були зроблені згідно Протоколу № 11.

І. Умови прийнятності: стаття 35

Стаття 35 викладена в такому вигляді:

1. Суд може прийняти питання до розгляду тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту — відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, i впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення.

2. Суд не розглядає жодної заяви, поданої згідно зі статтею 34, якщо вона:

а) є анонімною; або

b) за своєю суттю порушує питання, що вже було розглянуте Судом або вже подане на розгляд за іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання, i якщо вона не містить відповідної нової інформації.

3. Суд визнає неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є несумісною з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необгрунтованою або є зловживанням правом на подання заяви.

4. Суд відхиляє будь-яку заяву, якщо він вважає її неприйнятною згідно з цією статтею. Він може зробити це на будь-якій стадії провадження у справі.

Пункти 1 та 4 статті 35 застосовуються одночасно і до міждержавних, і до індивідуальних заяв, тоді як пункти 2 і 3 застосовуються лише по відношенню до індивідуальних заяв.