Психологічна концепція інтенціональних актів Ф. Брентано

Австрійський філософ і психолог Франц Брентано (1838-1917), будучи противником як експериментальної структуралістської теорії В. Вундта, так і асоціативної психології, створив свою психологічну теорію і програму розвитку психології як самостійної науки, яка дістала назву функціоналізму, У ній містяться такі ключові ідеї.

1. Головне якість свідомості - інтенціокальность, або особливого роду активність, в результаті якої воно завжди взаємодіє з будь-яким об'єктом і направлено на нього. Змістами свідомості є.- '•; відчуття і сприйняття, а інтенціональних актів, що містять в собі об'єкт, з яким вони взаємодіють.

2. Предмет психології - не змісту, а акти свідомості.

3. Завдання психології як науки - вивчення інтенціональних актів свідомості і опис того, як працює свідомість, а не з чого воно складається.

4. Існують три основні форми інтенціональних актів (або актів активності свідомості):

- Акти вистави - вони є провідними і визначаються як процес презентації предмета свідомості. Це сприйняття, уяву, поняття;

- Акти судження, в процесі яких об'єкту дається оцінка істинності чи хибності;

- Акти почуття, які представляють собою емоційну оцінку об'єкта з точки зору його бажані або отвергаемості суб'єктом.

5. Метод дослідження інтенціонального актів -

не експеримент, а ретельне неупереджене та безпосереднє внутрішнє спостереження за перебігом цих актів.

При деякій ідеалістичні ™ теорії інтенціокаль-них актів свідомості заслуга Ф. Брентано полягає в тому. що він ввів в психологію вивчення свідомості не в його змістовному, а в процесуальному аспекті, а також вказав на активність і предметність свідомості, що дало поштовх до розвитку цієї сторони в дослідженні даного предмета. Його ідеї вплинули на Вюрцбургской школу, що поставила собі завдання вивчення процесуальне ™ мислення, зумовили розвиток нових експериментальних методик вивчення свідомості, зокрема феноменологічний метод.

57.Е. ТІТЧІНЕРА.

Е. Тітченер (1867-1927) розвивав в Америці Вундтовской традиції і його розуміння психології як науки про безпосередньому досвіді. Свою науку він назвав структуралізмом і наполягав на протиставленні її активно розвивається в той час в Америці функціоналізму Брентано і Джеймса. Тітчінер висував такі ідеї щодо дослідницького апарату психології (предмет, методи, завдання, цілі).

1. Предметом структурної психології є структура свідомості, що розуміється як сукупність окремих елементів, що мають елементарну природу і не піддаються подальшому аналізу.

2, Мета структурної психології - вивчення структури свідомості через вивчення цих елементарних частинок, тобто вивчення способів їх структурування і складених в результаті різних комбінацій, коли досліднику необхідно відповісти на питання про те, чому створюється саме така комбінація.

3, Висуваються такі завдання психології як науки:

- Розкласти душевний стан на найпростіші складові частини;

- Знайти закони з'єднання цих частин;

- Привести ці закони в зв'язок з фізіологічної організацією.

4. Методом дослідження повинна бути інтроспекція, але суть її у Тітчінера полягає в тому, що випробуваному необхідно дійти до «чистого змісту свідомості» без втручання фізичних характеристик стимулу («помилка стимулу"), підміняють саме явище і ті безпосередні відчуття, які відчуває випробуваний. Цей метод називається аналітичної інтроспекцією. Структуралізм Тітчінера містить наступні ідеї.

1. Відчуття, образи й почуття є первинними елементами свідомості і основою для побудови будь-якої складної комбінації.

2. Відчуття і почуття мають якість, інтенсивністю, чіткістю і тривалістю.

3. Образи виступають у свідомості як сліди колишніх відчуттів і мають більшу чи меншу виразність.

4. Увага і мислення мають сенсорну природу і не містять нового елементарного процесу, тобто якоюсь третьою «внечувственних» одиниці, що обумовлює характер протікання розумового процесу.

58. Структуралі́зм — методологія гуманітарних наук, яка намагається аналізувати певну специфічну галузь, наприклад, міфологію, як складну систему взаємопов'язаних частин. Цей підхід виник в лінгвістиці завдяки роботам Фердинанда де Сосюра. Французькі інтелектуали знайшли для цього методу ширшу область застосувань, пристосувавши його до антропології, психоаналізу, літературознавства й архітектури. Таким чином структуралізм став не просто методом, а інтелектуальним рухом, який в 60-х роках XX-го століття прийшов на заміну екзистенціалізму.

В 1970-х роках структуралізм потрапив під вогонь критики. Його звинувачували в жорсткості й антиісторичності. Проте чимало теоретиків структуралізму, таких як Мішель Фуко й Жак Лакан, продовжують впливати на європейську філософію.

На думку Алісон Ассістер для структуралізму характерні чотири фундаментальні ідеї, з яких сформований «інтелектуальний тренд». По-перше, структура — це те, що визначає позицію кожного елемента в цілому, по-друге, кожна система на думку структуралістів має структуру. По-третє, структуралісти цікавляться структурними законами, які мають відношення радше до існування, ніж до змін. І, нарешті, структура — це та реальна річ, яка лежить під поверхнею чи видимістю значення.

Вюрцбурзька школа — школа в німецькій психології, що виникла на початку ХХ століття й розробила основи психології мислення. Філософським підґрунтям виступали ідеї позитивізму, критичного реалізму, феноменології Е. Гуссерля. Головними напрямками дослідження були мислення, формулювання висновків, воля та увага.

Науковцями школи були проведені новаторські дослідження мислення (Н. Ах), в яких використовувалася регламентована методика пред'явлення завдань і "метод систематичного експериментального самоспостереження". На противагу до асоціативної теорії, на підставі проведених школою досліджень було висунуто тезу про те, що головну роль в мисленні виконують не відчуття та уявлення, а думки без образів, в якості яких виступають знання неспостережного типу (усвідомлення правил, усвідомлення відносин, думки-інтенції), що й скеровують хід думок при вирішенні завдань. Таким чином, мислення розглядалося як активний процес, керований або особливою психологічною настановою (Г. Ватт), або детермінуючою тенденцією (Н. Ах) чи "антиципаційною схемою" (Отто Зельц). Власний досвід у формі систематичних самоспостережень, на думку представників цієї школи, є основним джерелом психологічного пізнання. Одним з основих методів Вюрцбурзької школи було експериментальне фіксування психологічних процесів за допомогою ретроспекції (самоспостереження, оберненого назад). Досліджувалися також асоціації та мисленнєві процеси, які виникали через контрольовані подразники.

Висновки про відсутність зв'язку мислення з мовою, чуттєвою основою та практикою, до яких прийшли у Вюрцбурзькій школі, викликали критику В. Вундта, Е. Тітченер, Г. Е. Мюллера.

Незважаючи на критику в ненауковості деяких методів та висновків Вюрцбурзької школи, вона заклала основу майбутньої когнітивної революції 50-х років XX століття, результатом якої стало формуванняння й утвердження комплексу когнітивних наук як міждисциплінарного поля дослідження.