Дослідження Г. Еббінгауз

Герман Еббінгауз (1850-1909) першим застосував метод експерименту до дослідження вищих психічних функцій, зокрема пам'яті. Експеримент Еббінгаузом полягав у використанні безглуздих складів для вивчення обсягу запам'ятовування. Були сформульовані такі закони роботи пам'яті.

1. Обсяг запам'ятовування, який людина без праці відтворює після одноразового прочитання матеріалу, дорівнює 6-8 безглуздим складах.

2. Чим більше кількість одиниць у списку, тим більше часу необхідно для його запам'ятовуванні.

3. На якість і специфіку запам'ятовування інформації впливає-ефект крав-: стимули, що знаходяться на початку і в кінці загального матеріалу, запам'ятовуються легше, оскільки відчувають-гальмуючий 'вплив інших складів тільки з одного боку.

4. Існує крива забування інформації: найбільша частина вивченого матеріалу забувається в перший час після заучування, і чим більше часу після цього проходить, тим меншу кількість інформації забувається, неповторювані матеріал забувається бистрее.5. Запам'ятовування і заучування осмисленого матеріалу відбувається в 9 разів швидше, ніж не пов'язаних між собою безглуздих складів.

6. При збільшенні навантаження на пам'ять знижується працездатність, тому оптимально розділяти час, необхідний для заучування, на кілька коротких етапів.

7. Тренування в запам'ятовуванні одного матеріалу підвищує якість запам'ятовування іншого.

Досліди Еббінгаузом з вивчення пам'яті розширили предмет вивчення психології, так як раніше вважалося, що пам'ять - це складна функція свідомості і тому для її вивчення неможлива застосування експерименту. Експеримент став використовуватися од основний метод дослідження. Висновки і закони запам'ятовування матеріалу, сформульовані Еббінгаузом. мали прикладне значення для багатьох галузей психології; в педагогіці були створені результативні методики навчання, тести розумового розвитку за принципом незакінчених пропозицій. Завданням експериментатора тепер стало не вивчення інтроспективних висловлювань досліджуваного, а спостереження і аналіз його поведінки.

55. Наприкінці XIX — початку ХХ століття у межах інтроспективної психології було висунуто кілька теорій психології свідомості. До них належать теорія елементів свідомостіВундта іТитченера, психологія актів свідомостіБрентано, теорія «потоку свідомості»Джемса,гештальт-психологияВертгеймера, описова психологіяДилътея. Різниця між тими теоріями було викликане, переважно, тим, що конкретно вживали їх творці за основне завдання й предмета психології. Творці структурної психології Вундт іТитченер основним завданням вважали вивчення «безпосереднього досвіду» людини. Основний метод їм залишався метод інтроспекції. Розуміючи всі його недоліки, Вундт старався зробити самоспостереження надійнішим. Він першим ввів прийоми експериментальних методів у організацію цілеспрямованого самоспостереження, навіщо починав спеціальні тренування піддослідних. Але вони вироблявся спеціальний звичка самозвіту у тому, що вони безпосередньо усвідомлюють в останній момент пред'явлення подразника.

На противагуВундау творець теорії актів свідомості Ф.Брентано вважав предметом психології особливу психічну активність, розумові дії чи акти, а завданням психології - реконструкцію пов'язаних із цим переживань індивіда. У результаті рамкахВюрцбургской школи метод інтроспекції був з'єднаний із методом ретроспекції (від латів.retro - назад, тому іspectrare - дивитися), тобто. наступним відтворенням те, що колисьиспитивалось суб'єктом під час вирішення їм розумових завдань.

Проте, попри теоретичні розбіжності й взаємне неприйняття ідей одне одного, все теорії інтроспективної психології об'єднувало те, що вони вивчали нереально взаємодіє навколишнім світом людини, лише його свідомість. У результаті початку ХХ століття намітився криза інтроспективної психології, оскільки він виявилася неспроможною перед багатьма практичними завданнями, висунутими мерехтливим капіталістичним суспільством: була потрібна розробка коштів, дозволяють контролювати поведінка чоловіки й підвищувати продуктивність його, виникла потреба визначати здібності людини до тій чи іншій професії, до навчання тощо.Интроспективний метод абсолютно ставало непридатним до вирішення цих завдань. З іншого боку криза психології свідомості була викликана і результатами досліджень у сфері невропатології і психіатрії. Дослідження Ж. Шарко, П.Жане і трьох. Фрейда переконливо довели, що в людини крім свідомих існують неусвідомлювані психічні явища. Сильне впливом геть нову орієнтацію психології справила також еволюційний вчення Ч. Дарвіна, довела потреба розглядати наступних психічні явища у тому взаємозв'язку з довкіллям, і його вчення І.П. Павлова про умовних і безумовних рефлексах.