Зародження революційно-демократичного та ліберального руху в Україні. Декабристи та масони

У першій половині XIX ст. посилюється невдоволення кризою феодально-кріпосницької системи та зростає опозиційність до самодержавної влади. Одним з показників цього процесу ста­ло виникнення в українських землях масонських лож, які були організаційними формами об'єднання опозиційно настроєної лі­беральної еліти. Ідейну основу масонсь­кого світобачення становили принципи всесвітнього братерства, рівності, самопізнання і самовдосконалення людей. В Україні перша масонська організація виникла ще 1742 р. у селі Вишнівці на Волині, але широкого розповсюдження масонство не мало. Його помітне зростання розпочалося лише наприкінці XVIII — на початку XIX ст. помітному зростанню масонства сприяли Велика Французька революція, включення Правобережної України до складу Росій­ської імперії, поширення ідей просвітництва та європейського стилю життя тощо. Основні шляхи проникнення масонства в Україну проходи­ли через Польщу, Росію та безпосередньо із західноєвропейсь­ких держав. У зв'язку з цим Галичина та Правобережжя перебу­вали під впливом польських масонів, а Лівобережжя та Слобо­жанщина — російських.. Наприкінці XVIII — по­чатку XIX ст. масонські "майстерні" існували в Києві, Одесі, Львові, тощо. Особливо масонський рух посилився після війни 1812 р. Вже 1817 р. у Харкові з'являється майстерня "Вмираю­чий сфінкс", а наступного року в Одесі починає діяти масонсь­ка ложа "Понт Євксінський". Членами цих об'єднань були військові, чиновники, поміщики, діячі культури. Зокрема, до пол­тавської ложі належали великі поміщики С. Кочубей, В. Тарнавський, переяславський предводитель дворянства В. Лукашевич, Котляревський. За характером діяльності масонські майстерні не були одно­рідними. Так, харківська ложа не займалася політикою, і діяла, головним чином, у межах релігійно-етичного русла, її члени піклувалися переважно про самовдосконалення та вдосконалення ближніх, при цьому вони активно допомагали один одному в просуванні щаблями службової кар'єри. На противагу хар­ків'янам полтавська ложа "Любов до істини" намагалася залу­чити місцеве дворянство до активної громадсько-політичної ді­яльності, до опозиційного всеросійського руху. Ця ложа готува­ла поповнення для декабристського "Союзу благоденства" (за даними науковців, понад 120 декабристів, утому числі всі ке­рівники змови були масонами). Типовою рисою українського масонства було переважання у їхній діяльності інтернаціонального над національним.

Основною причиною декабристського руху стала криза фео­дально-кріпосницької системи, а своєрідним каталізатором — вій­на 1812 р., яка привела до активного поширення західноєвро­пейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політич­ним досвідом Європи, зростання серед дворянства відчуття влас­ної гідності та значимості. У 1816 р. в Петербурзі виникає "Союз порятунку" — дворян­ська таємна політична організація, яка ставила собі за мету шля­хом воєнного державного перевороту встановити конституційну монархію та скасувати кріпосне право. До складу організації входили 30 осіб, серед яких брати Муравйови, С. Трубецькой, Ф. Глінка та інші. Однак єдності між членами "Со­юзу порятунку" не було: постійно точилася полеміка між ради­калами та поміркованими, що призвело до розпа­ду організації. На уламках "Союзу порятунку" виникає нова таємна організація — "Союз благоденства" (1818—1821 рр.)_; Центральні органи союзу перебу­вали спочатку в Москві, а потім перемістилися до Петербурга. Діяльність цього об'єднання базувалася на такому постулаті: "За­воювати владу в країні шляхом воєнного державного перевороту можна, але, щоб її втримати, необхідно спертися на підтримку широких верств населення". Це означало, що союз поклав в осно­ву своєї роботи не активну підготовку до воєнної змови, а широ­ку пропаганду революційних ідей серед народних мас.Союз діяв від­крито, його діяльність була зорієнтована у десяти напрямах і охоплювала всі сфери суспільного життя — армію, суд, журналістику ін). Завдяки цьому організація поповнювалася людьми не стільки революційних, скільки лібе­рально-просвітницьких поглядів. Однак наслідки пропаганди гуманістичних ідей у широких народних масах виявилися незначними. Крім того, 1821 р. цар Олександр І відкрито пе­рейшов у табір консерваторів, що остаточно позбавляло надії мо­лодих революціонерів на проведення політичних та соціальних реформ "згори". Тому 1821 р. було прийнято рішення про саморозпуск організації. Сформовані після розпаду союзу «Південне» (С. Волконський, О. Барятинський, Сергій та Матвій Муравйови-Алостоли)та "Північне" товариства узгодили час спіль­ного виступу — літо 1826 р., тобто саме той період, коли цар мав прибути на військові маневри в Україну. Проте у листопаді 1825 р. Олександр І несподівано захворів і помер у Таганрозі. Невизначеність у пи­танні про престоло-наслідування у Росії підштовхнула револю­ціонерів до активних дій. 14 грудня 1825 р.у день присяги військ та Сенату на вірність новому цареві Миколі І члени Північного товариства організували у Петербурзі повстання. Проте цей змовницький план з самого по­чатку зазнав невдачі. Першим ударом було те, що сенатори рано-вранці присягнули імператорові Миколі І і роз'їхалися по домівках. Другим — нерішучість О. Якубовича та О. Булатова. Таким чином, поява на Сенат­ській площі понад 3 тис. солдатів Московського та Гренадерсь­кого полків на чолі з офіцерами-революціонерами вже фактично нічого не вирішувала. До того ж серед повсталих не було єдності: одні йшли на площу для здійснення воєнного перевороту, другі — щоб шляхом де­монстрації примусити Миколу І піти на глибокі суспільні ре­форми, треті, будучи революційними романтиками, вважали, що цей виступ має насамперед символічне, пропагандистське значення. Приспана самодержавством, громадськість українських земель лише декілька разів спромоглася заявити про свою опозицій­ність. Слідчі справи жандармського управління свідчать про про­паганду революційних ідей у Харківському університеті (1826— 1827 рр.) та про вільнодумство у Ніжинській гімназії вищих на­ук (1827—1830 рр,). Ці справи є переконливим доказом того, що, незважаючи на тиск та терор пануючого режиму, ідеї де­кабристів знайшли своїх прихильників, і революційна боротьба у суспільстві продовжувалася.