Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встановлення спадковості гетьманства передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію. На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Восени 1657 р. Ю. Хмельницького було усунено від влади. Подальша гра амбіцій та численні помилки лідерів, втрата українською державою підтримки народу, посилення агресивних втручань з боку сусідніх держав врешті-решт призвели до катастрофи — поразки Української національної революції. Після того як у жовтні 1657 р. в Корсуні Генеральна козацька рада визнала гетьманом І. Виговського, він розгорнув активну державну діяльність. І. Виговський укладає союз зі Швецією, поновлює союзницькі відносини з Кримом. У відносинах з Польщею та Росією гетьман намагається шляхом балансування між Варшавою та Москвою зберегти бодай автономію Української держави, а головне втриматися при владі. Усунувши від влади Ю. Хмельницького, І. Виговський відкинув ідею спадкоємного гетьманату. В основу свого державотворчого курсу він поклав принципи олігархічної республіки. Наприкінці 1657 р. проти політики І. Виговського активно виступили народні маси. Боротьба велася під гаслом повернення козацьких вольностей — права вільно варити горілку. вести лови і рибальство, вільно переходити на Запорожжя, а також вибирати гетьмана "чорною радою". Повстання швидко охопило насамперед Полтавський полк і Запорожжя. Під час виступу з'явилися й нові претенденти на булаву — полтавський полковник Мартин Пушкар та запорозький отаман Яків Барабаш, які вели таємні переговори з Москвою, звинувачуючи Виговського у пропольській орієнтації. Тому боротьба поступово переросла в громадянську війну. Проте І. Виговський зумів перемогти військо повстанців у вирішальній битві під Полтавою (травень 1658 р.). Однак це була надзвичайно дорога перемога, адже у братовбивчому протистоянні загинуло майже 50 тис. українців. Чудово розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією є лише питанням часу, І. Виговський йде на рішуче зближення з Польщею. 15 вересня 1658 р. він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За його умовами, Україна, як формально незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське, на рівних правах з Польщею та Литвою ставала третім членом федерації — Речі Посполитої. Українська армія мала складатися з 30 тис. козаків та 10 тис. найманого війська. Православні віруючі зрівнювалися у правах з католиками. Водночас Гадяцький договір передбачав відновлення адміністративно-територіального устрою, що існував до 1648 р.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях; відновлення повинностей українського селянства. Крім того, Українська держава позбавлялася права на міжнародні відносини. Укладення Гадяцького договору прискорило хід подій. Невдовзі російський цар Олексій Михайлович видав грамоту до українського народу, в якій Виговського було названо зрадником.У листопаді 1658 р. російське військо на чолі з Г. Ромодановським перейшло кордон України. Розпочалися активні дії. Початок агресії був вдалим для росіян. Вирішальна битва відбулася у червні 1659 під Конотопом. Вона тривала три дні і закінчилася цілковитою перемогою І. Виговського. Москву охопила паніка, царський двір збирався втікати до Ярославля. Проте гетьману не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги, Гадяцький договір викликав невдоволення, зростання опозиції, посилення промосковських настроїв, Обставини ускладнювалися збереженням у Києві московської залоги на чолі з В, Шереметьєвим та нападом запорозького кошового Сірка на Крим, що змусило татар — союзників гетьмана повернутися дому. За таких обставин І. Виговський у жовтні 1659 р. відмовляється булави та виїжджає до Польщі. Намагаючись уникнути громадянської війни, пом'якшити соціальну напругу, уникнути територіального розколу, старшина знову проголошує гетьманом Ю. Хмельницького. Розрахунок був на те, що "чарівне ім'я Хмельницького" стане тією силою, яка забезпечить консолідацію суспільства та стабільність держави. Зрозуміло, що юний Юрій був ширмою для елітної групи старшини, що стояла за його спиною. Найближчими радниками гетьмана стали досвідчені політики та воєначальники — генеральний осавул І. Ковалевський, прилуцький полковник П. Дорошенко та запорозький кошовий І. Сірко. Однак уже на початку свого другого гетьманування Юрій припустився фатальної помилки: він прибув для переговорів з російською стороною до Переяслава, де стояв з великим військом О. Трубецькой. Новий Переяславський договір, ухвалений 27 жовтня 1659 р., фактично перетворював Україну на автономну складову частину Росії. У 1660 р. розпочався новий раунд російсько-польського протистояння у боротьбі за українські землі. Юрій під тиском пропольськи настроєної старшини схиляється до угоди з Польщею. 18 жовтня 1660 р.. було укладено Слободищенський трактат, відповідно до якого Україна знову поверталася під владу Речі Посполитої на правах автономії. Хоча ця угода і нагадувала Гадяцьку, однак в ній обмеження політичної незалежності українських земель були більш значними. Найтрагічнішим наслідком Слободищенського трактату став початок територіального розколу України. У січні 1663 р. Ю. Хмельницький, розуміючи, що він не тільки не зміцнив єдність держави, а й став одним, з ініціаторів її територіального розмежування, зрікається гетьманської булави та йде у монастир. Після того як Правобережжя обрало гетьманом П. Тетерю, а Лівобережжя І. Брюховецького територіальний розкол України доповнився політичним.
|
|
|
|
Отже, другий етап Української національної революції (вересень 1657 — червень 1663 рр.) приніс жахливе спустошення українських земель: спалахи громадянської війни, загострення боротьби за гетьманську булаву; наростання соціальних конфліктів та протистоянь; відхід національної еліти від державної ідеї, сформульованої Б. Хмельницьким, і повернення до ідеї автономізму 1648 р.; розмивання моральних норм у суспільному житті; тиск та втручання в українські справи Польщі, Росії, Туреччини, Кримського ханства; фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну.