Скасування кріпосного права. Реформи 60-70-х років ХІХ ст

19 лютого 1861 р. маніфест Олександра II проголосив ска­сування кріпосного права. Царський маніфест подав реформу як «добровільне пожертвування благородного дворянства», як благоденство для народу. Насправді, виконуючи бажання поміщиків, уряд під­готував новий грабіжницький захід, що розорив мільйони се­лянських сімей.

Згідно з реформою скасовувалася особиста залежність селя­нина від поміщика. Селяни дістали особисту свободу. Віднині поміщик не мав права купувати, продавати, дарувати селян, тобто розпоряджатися ними як річчю. Селяни могли тепер вступати в шлюб без дозволу поміщика, самостійно укладати договори і торговельні угоди, вільно займатися промислом чи торгівлею, переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці), вступати на службу або в навчальні заклади. Вони мали право придбати рухоме і нерухоме майно, вільно ним розпоряд­жатися і спадкувати його за законами. Селянин здобув громадянські права. Проте уряд зробив усе, аби ускладнити селянам можливість користуватися «дарова­ними» правами, притіснити їх свободу. За одержані земельні наділи, що, як правило, були мен­шими ніж попередні (крім Правобережної України) і най­гіршими, селяни повинні заплатити поміщику викуп. У зв'язку з відсутністю грошей вони змушені були брати їх у борг у дер­жави, а потім сплачувати з відсотками одержану позичку про­тягом 49 років. Так селянин потрапляв у залежність І від по­міщика, якому треба було відразу платити 20 % викупу, і від держави. Викупна операція давала поміщикам великі капітали, щоб вони змогли перевести своє господарство на капіталістичні рейки. Водночас ускладнювала перебудову селянського госпо­дарства, бо прибутки селян йшли не в господарство, а на ви­плату викупу і податків. До викупної операції селяни вважалися тимчасовозобов'язаними і за користування наділами повинні були виконувати старі повинності — панщину або податок. Проте окремі зміни у взаємовідносини поміщиків із селянами були внесені реформою відразу:точно встановлювався розмір повинностей, поміщик позбавлявся права встановлюати різні додаткові повинності. Він мав справу не з окремим селянином, а з усім селянським миром, тобто із селом. Запроваджувалась загальноросійська система селянського управління: сільські гро­мади, об'єднані у волості, та кругова порука за сплату податків. Після скасування кріпосного права, коли мільйони селян вже не підлягали владі поміщиків, гостро постало питання про реформу управління, впровадження законності й порядку в адміністративну діяльність. У 1864 р. були створені виборні ор­гани влади в масштабі губернії і повіту — «земські установи».

Скасування кріпосною прана стало початковим кроком до модернізації Російської імперії. Таке ради­кальне перетворення в аграрному секторі вимагало термінових змін та зрушень у інших сферах суспільного життя, які б дали можливість гармонізувати та стабілізувати ситуацію. У комплексі реформ Олександра II після скасування кріпос­ного права провідне місце належить земській, судовій та війсь­ковій. Земська реформа (1864 р.) передбачала створення вибор­них місцевих органів самоуправління — земств. Цей крок само­державства пояснюється його бажанням компенсувати дворянам їхні економічні втрати шляхом надання їм обмеженої влади на місцевому рівні; блокувати опозиційність лібералів, Судова реформа (1864 р.) базувалася на запровадженні низки прогресивних принципів: без становості судочинства, незалежності суддів від адміністрації, гласності судового процесу, змагальнос­ті сторін при розгляді судової справи (у судах з'явилися проку­рор, який звинувачував, та адвокат, який захищав підсудного). Крім того, було запроваджено суд присяжних у карному судо­чинстві. Всі ці прогресивні зміни, що сприяли зростанню в на­роді громадянської самосвідомості, були практичним кроком до створення правової держави. Військова реформа, що здійснювалася п'ятнадцять років, мала на меті шляхом модернізації армії створити сучасне боєздатне військо. Ця реформа замінила ненависну рекрутчину загальною військовою повинністю, скоротила термін військової служби до 6—7 років, заборонила тілесні покарання тощо. Реформи в Росії відрізнялися від реформ у Австрії. По-пер­ше, вони проводилися пізніше. По-друге, їхнім могутнім каталі­затором став міжнародний фактор — участь і поразка у Кримсь­кій війні. По-третє, вони були обмеженими, непослідовними і незавершеними. Саме тому модернізація у Росії не мала системного характеру, що сут­тєво ускладнювало перехід суспільства до більш прогресивного, порівняно з феодалізмом, капіталістичного способу виробницт­ва. Крім того, російський варіант наздоганяючої модернізації мав серйозні протиріччя: по-перше, аграрна реформа, урізавши майже на 20% се­лянські наділи, водночас збільшила повинності селян та віддала їх у довгострокову кабалу державі: по-друге, зміцнення обшинних порядків, що проголошу­валося реформою, вступало у суперечність з утвердженням гро­мадянських прав селянства; по-третє, демократична практика всестанової виборності до земств вступала у протиріччя з пануючим авторитарним ре­жимом; по-четверте, самодержавство виходило за межі моделі ство­рюваної ним правової держави; по-п'яте, незавершеність, половинчастість реформ зумовили протиріччя між носіями влади та практично всіма верствами сус­пільства; по-шосте, панування багатоукладності в економіці робило стан суспільства нестабільним, створювало ґрунт для контр реформ. Отже, російські реформи 60—70-х років здійснювалися за мо­деллю наздоганяючої модернізації, якій притаманні ініціювання реформ "згори. Скасування кріпосного права і пов'язані з ним перетворення в українських землях —спричинили низку суперечливих тен­денцій та процесів: з одного боку, вони зумовлювали збереження землеволодіння поміщиків та прогресуючий занепад і деградацію їхніх маєтків, обезземелення та розшарування селянства, аграрне перенаселення, вимушені міграції, зростання протиріч між всестановою виборністю до земств і авторитарним режимом, між са­модержавством і створюваною ним правовою державою тощо, з іншого боку — формували нестанову приватну власність на землю, сприяли становленню ринку робочої сили, стимулювали роз­виток підприємництва, розширювали сферу функціонування рин­кових відносин, створювали передумови для становлення грома­дянського суспільства.