Суспільно-політичне життя в Україні в другій половині 40-х – першій половині 50-х рр. ХХ ст

Сталінсько-Беріївська машина репресій обрушилась на Україну відразу ж після вигнання німецьких окупантів. В кінці 1943 — на початку 1944 р. приймались рішення про висилку за межі України "пособників німецьким окупантам". В березні 1944 р. Державний Комітет Оборони прийняв постанову про виселення із західних областей УРСР родин активних учасників ОУН, УПА, УНРА на північ і схід СРСР. На початку січня 1945 р. було прийнято рішення, за яким підлягали виселенню громадяни польської національності. Всього було виселено в 1944--52 рр· із західних о6ластей України близько 203 тис оунівців і членів їх сімей, "куркулів", "андерсівців" (військовослуж6овців польської армії) та ін. Багато із «спецпереселенців» померло під час перевезення та різних хвороб. 10 травня 1944 р. (вже на другий день після вигнання німців з Кримського півострова) Лаврентій Берія повідомив Й.Сталіна про розроблений НКВС СРСР проект рішення ДКО про виселення всіх татар з території Криму. 11 травня Сталін підписав цей документ. Вночі 18 травня почалася насильницька депортація кримських татар. За дві доби за межі півострова було виселено понад 180 тис осіб. 2 червня 1944 р. Сталін підписав ще одну директиву ДКО про депортацію з території Криму греків, вірменів і болгар. В кінці червня того ж року з Криму бупо виселено всіх місцевих жителів, які мали турецьке або грецьке громадянство. Пізніше на спецпоселеня направпялись репатріанти, демобілізовані воїни та ін. Депортовані з Криму були віднесені до категорії спецпоселенців, виселених навічно. Вони були переважно розселені на території Узбецької РСР. Всього на час прибуття на спецпоселення нараховувалось понад 228 тис депортованиx. 8 вересня 1944 р. було підписано угоду між Польським Комітетом Національного Визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення з території Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Українців змушували терором до виїзду з Польщі. Близько 5 тис іх загинуло. На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення «репатріації», на територію України було переселено понад 480 тис осіб. Дещо відновлене украінське національно-культурне життя зазнало удару в період «ждановщини» (1946-1949). В липн1 1946 р, ЦК ВКП{б) звинуватило керівництво КП(б)У в недостсітній увазі до ідеологічної підготовки кадрів в сфері науки, літератури і мистецтва. В зв'язку з цим з'явилась постанова пленуму ЦК КП(б)У 15-17 серпня 1946 р. про небезпеку українського націоналізму, яка засудила «Нарис історії украінської літератури» (1945 р·), критиковано і змінено редокційний склад журналів «Вітчизна», «Перець». Засуджено «1сторію України» (1943 р.), відновлено кампанію проти «школи М.Грушевського». Наприкінці 1946 р. затверджено новий, наближений до російського, український правопис, схва-лений в 1945 р. постоновою Ради Міністрів УРСР. В 1947 р. піддалися критиці за «націоналістичні ухили» рильський, Яновський, Сосюра, Корнійчук. Сосюру критикували за вірш «Любіть Украіну!». В редакційній статті газети «Правда» 2 липня 1951 р. з приводу цього вірша говорилось, що підписатися під ним міг би «будь-який недруг українського народу... скажімо, Петлюра, Бандера та ін.».