Постать Мартина Пушкаря в історії України

На початку Хмельниччини приєднався до козацького війська, брав участь у ряді битв. У реєстрі 1649 року під іменем «Мартина Пушкаренка» записаний Полтавським полковником. У березні 1651 року, на чолі козацьких полків прийшов на допомогу Івану Богуну, який обороняв Вінницю. Учасник Охматівської битви 1655 року.

Після смерті Богдана Хмельницького і виборі гетьманом Івана Виговського, Пушкар виступив в опозиції до останнього. Разом із запорозьким кошовим Яковом Барабашем, він засуджував орієнтацію гетьмана на союз із Річчю Посполитою. Пушкар підбурював проти Виговського козацьку голоту і селянство, які були невдоволені консервативною політикою Виговського, і діяв у тісному зв'язку з московським урядом, який намагався ще поглибити суспільні суперечності серед населення України та використати міжусобиці козацької старшини для посилення своїх впливів в Україні.

Вже в кінці 1657 року на південному Лівобережжі вибухнуло повстання селян-дейнеків, яке очолив Пушкар. 11 червня 1658 року під Полтавою козацьке військо Виговського розгромило сили дейнеків Пушкаря. Сам бунтівний полковник загинув у бою.

Виступаючи перед смертю на старшинській раді, Б. Хмельницький назвав чотирьох осіб, на яких дивився, як на можливих своїх наступників - був серед них і полковник полтавський Мартин Пушкар.

Всі історики, які торкаються повстання М. Пушкаря за часів гетьманства Івана Виговського, намагаються пояснити, чому він удався до цього трагічного збройного виступу. На думку одних, Пушкар озлобився на Виговського за те, що його не запросили до Переяслава на остаточне обрання Виговського гетьманом. На думку інших, - за те, що Виговський, замість того, щоб бути лише наказним гетьманом, став справжнім гетьманом. Висувалися й інші припущення: важкі соціальні умови, що підштовхували селян і козацтво до бунту; небажання козаків знову відчувати вплив Польщі...

Який же перебіг мало саме повстання? Основні події розгорталися на початку 1658 року та влітку. Пославши гінців на Січ, Пушкар заручився підтримкою кошового отамана Якова Барабаша і вирішив, що час уже збройно виступити проти Виговського і відібрати в нього булаву. Збройній сутичці двох ворогів передувала тривала пропагандистська війна, в ході якої суперники не гребували й забороненими методами. Зокрема, Пушкар писав цареві донос за доносом, звинувачуючи гетьмана у зраді, тобто в налагодженні стосунків з Польщею та Кримом, а отже - прагненні відірвати Україну від Московії. Проте в Москві Пушкареві не дуже вірили, сприймаючи його цидули як відлуння боротьби за владу. Тим паче, що на той час доноси стали невід'ємною прикметою українського політичного життя, істотною рисою іміджу українського чиновництва. Виговський вирішив придушити заколот збройно. Але невдало.

Ця перемога надихнула Пушкаря. Він почав скликати під свої прапори "місцеву чернь", усіх, хто був незадоволений податками й усілякими обмеженнями у правах.

Тим часом, політичне життя гетьманату значно активізувалося. На початку лютого в Переяславі відбулася рада, на якій втретє обрали гетьманом Івана Виговського. Ні Пушкар, ні Барабаш на це не зважили, отже, протистояння тривало. Щоб угамувати заколотників, царів посланець на раду Богдан Хитрово вдався до підкупу Мартина Пушкаря та його сина Андрія. Що там діялось насправді, сьогодні ніхто не скаже, але "виговцям" доповіли: отримавши від боярина гроші та подарунки, обидва Пушкарі пообіцяли надалі сидіти тихо, навіть ніби заприсяглися в цьому, зустрівшись із боярином у Лубнах...

Протягом кінця зими і майже цілої весни справді було тихо: супротивники готувались до вирішального бою. І він стався - у травні, поблизу Полтави. З'єднаними силами повстанці зламали опір війська Виговського і захопили табір". Пушкареве воїнство напилося. Виговський підтягнув до табору решту свого козацтва та німців-найманців і переміг Пушкаря. Барбаш залишив табір свого спільника і повернув запорожців на Січ.

"Московщина намагалася використати цю домашню війну для своєї політики. Московські агенти поширювали гасла, що треба обмежити владу гетьмана і старшини, завести по містах московські залоги та піддати Україну безпосередньо під царську руку. Московський уряд провадив таємні переговори з Пушкарем і Барабашем, нацьковуючи їх на повстання. Але перемога під Полтавою піднесла авторитет Виговського і він почував себе в силі протиставитися Москві".

Ось у такому ореолі "підбуреного бунтаря" й увійшов до історії України полковник полтавський Мартин Пушкар, один з кращих полковників часів Хмельниччини якии витримав випробування мирним державотворенням та спокусою гетьманської булави.